Тема 6. Юридичні науки

1. Юридичні науки теоретичного та історичного профілю

2. Галузеві та нормативні юридичні науки

3. Спеціальні або прикладні юридичні науки

1. Перспективи розвитку юриспруденції

1. Юридичні науки теоретичного та історичного профілю

Теорія держави і права. Теорія держави і права – це фундаментальна загальнотеоретична юридична наука, що досліджує основні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держав і права, розробляє методологію, головні наукові поняття, категорії і теоретичні конструкції юриспруденції, здійснює методологічне забезпечення юриспруденції, забезпечує її взаємозв’язок з іншими науками. Теорія держави і права складається з теорії держави, теорії права і приватно наукових теорій (теорії правових норм, правовідносин, механізму правового регулювання тощо).

Предмет теорії держави і права – основні закономірності виникнення, становлення, розвитку і функціонування держави, прав людини як цілісних соціальних інститутів, а також методологія юриспруденції. Предмет теорії держави і права досліджують з використанням парадигм, методологічних підходів і методів, як правило, вищих рівнів. Теорія держави і права безпосередньо пов’язана з гуманітарними науками (філософією, політологією, соціологією, психологією, історією), іншими юридичними теоретичними та історичними дисциплінами (історією вчень про державу і право, історією держави і права, філософією і соціологією права, порівняльним правознавством), більшістю нормативних і прикладних юридичних дисциплін, що використовують її теоретичні висновки, а наукові результати останніх використовуються у загальнотеоретичних дослідженнях.

Наукові дослідження, проведені в межах теорії держави і права, мають теоретичний, методологічний, прогностичний і міждисциплінарний характер. Їх результати призначені для застосування іншими юридичними дисциплінами, а також для використання як основних положень удосконалення правотворчості, правової практики і практики розбудови державності.

Філософія права. Філософія права – юридична і філософська дисципліни, що формують юридичний світогляд та охоплюють філософські принципи юридичної науки і правової практики, зокрема досліджують діалектичні, гносеологічні, логічні підходи до право розуміння і методології юриспруденції. Філософія права є “молодою” самостійною галуззю юриспруденції, але має давні традиції як галузь філософії. Її витоки походять від софістів Стародавньої Греції, юристів Стародавнього Риму, а основні положення розроблено у працях Г. Гроція, Г. В. Ф. Гегеля, Дж. Остіна, Б. Н. Чичеріна та інших відомих мислителів і вчених - філософів і юристів.

Предмет філософії права як юридичної дисципліни – філософські аспекти, основи виникнення, розвитку і функціонування державно-правової реальності та юридичної науки. Філософія права використовує діалектичні, гносеологічні й логічні методи, адаптуючи їх до особливостей предмета дослідження.

Міждисциплінарні зв’язки філософії права поширюються на більшість гуманітарних і юридичних дисциплін, а її дослідження є базовими для юридичної науки і правової практики.

Історія вчень про державу і право – це самостійна наукова дисципліна, що досліджує історію розвитку теоретичних знань (теорій, вчень, концепцій, доктрин) про державу і право з метою виявлення умов їх виникнення, опису змісту окремих вчень, зв’язків і відмінностей між ними, а також основних історичних закономірностей розвитку теоретичного юридичного знання.

Історія вчень про державу і право за своєю сутністю – це історія теорії держави і права, філософії, соціології і психології права. Її предмет – різноманітні теорії, доктрини, концепції, ідеї, що існували й існують у світі, умови їх виникнення, розвитку і відмирання, втілення в життя, а також їх зміст.

До основних методів історії вчень про державу і право належать історичний і логічний, а також методи побудови й аналізу систем наукових юридичних знань.

Історія вчень про державу і право пов’язана насамперед з іншими теоріями й теоретичними дисциплінами, а також гуманітарними науками, проте її здобутки можуть використовуватися й у нормативних і прикладних юридичних дисциплінах.

Результати досліджень, що проводяться в межах цієї дисципліни, мають безпосереднє значення для пояснення перспектив розвитку теоретичних й історичних юридичних дисциплін.

Історія держави і права – історична юридична наукова дисципліна, що досліджує історію виникнення, розвитку держави і права, закономірності й особливості єдності та взаємозв’язку державних органів, правових інститутів конкретних держав у хронологічній послідовності.

Історія держави і права об’єднує два відносно самостійних відгалуження – історію держави і права зарубіжних країн та історію держави і права України.

Предмет історії держави і права – конкретно-історичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави, права, їх інститутів.

Методологія історії держави і права базується на історичному методі. Крім того, використовують порівняльно-історичний, інституційний, структурний, герменевтичний, генетичний та інші методи і методологічні підходи юриспруденції та загальної історії.

Результати досліджень історії держави і права мають наукове, методологічне і практичне значення, використовуються в багатьох юридичних дисциплінах.

Соціологія права – це нова юридична дисципліна, що досліджує правову систему в зв’язку із соціальною практикою, економічними, політичними, організаційними, сімейними, демографічними, етнічними та іншими соціальними умовами її функціонування.

Предмет соціології права – соціальна зумовленість і соціальна дія правової системи, її ефективність, або, іншими словами, суспільні відносини у сфері створення і функціонування правової системи.

Методологію соціології права утворюють переважно конкретно-соціологічні методи.

Результати наукових досліджень соціології права мають як теоретичну, так і прикладну спрямованість. Теоретичні дослідження проводять з метою розробки понятійного апарату соціології права, створення теорій “середнього рівня”, що займають проміжне місце між теоретичними конструкціями теорії держави і права та емпіричними дослідженнями соціальної зумовленості правової системи, а практичні – вивчають за допомогою опитувань, інтерв’ю, масового спостереження та інших конкретно-соціологічних методів якісні й кількісні характеристики правосвідомості, правових установок, стан законності та інших проявів права безпосередньо в житті різноманітних великих соціальних груп.

Соціологія права пов’язана з теорією держави та права, соціологією, філософією і філософією права, соціальною психологією і юридичною психологією, кримінологією, політологією та іншими гуманітарними і юридичними дисциплінами.

Порівняльне правознавство (юридична компаративістика) – це юридична наукова дисципліна, що активно розвивається останнім часом, у межах якої проводять аналітичні зіставлення різноманітних національних правових систем, з метою виявлення їх спільних і відмінних властивостей, закономірностей виникнення і розвитку. Порівняльне правознавство розробляє механізми і процедури сприйняття національними правовими системами досвіду правового розвитку інших країн.

До предмета порівняльного правознавства належать спільні й відмінні властивості національних правових систем, міжнародного права і правових систем міждержавних об’єднань.

Основу методології становлять порівняльно-правових підхід та інші методи юридичної науки.

У сучасних умовах інтеграції, уніфікації і зближення національних правових систем різних країн, а також зближення і взаємопроникнення міжнародного права, правових систем міждержавних об’єднань і внутрішнього права результати порівняльно-правових досліджень мають теоретичну і практичну значущість, дають можливість виявляти закономірності світового правового розвитку і на цій основі визначати шляхи розвитку внутрішнього права.

Порівняльне правознавство в методологічному плані пов’язане з такими гуманітарними дисциплінами, як порівняльна педагогіки, порівняльна біологія, порівняльна психологія і соціологія, а також із багатьма теоретичними, історичними, нормативними і прикладними юридичними дисциплінами.