Мета особистісно-орієнтованого навчання:
- створення максимально сприятливих умов для розвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності;
- надання психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні.
Особистісно-орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості тощо. Навчальний процес насичений не лише знаннями, які повинен засвоїти учень, а й повинен бути насичений розумінням (А.Н.Леонтьєв).
Можна виділити такі головні завдання ООН:
- розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;
максимально виявити, ініціювати, використати, "окультурити" індивідуальний (суб'єктний) досвід дитини;
- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;
- сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.
Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно-орієнтованих систем та технологій.
Особистісний підхід передбачає послідовне ставлення сучасного педагога до вихованця як до особистості, самосвідомого і відповідального суб'єкта власного розвитку, до суб'єкта виховної взаємодії.
Це повинно бути базовою орієнтацією педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною. Кожен учень дивиться на світ, спираючись на суб'єктивний досвід. Дитина, пізнаючи світ, користується "передзнаннями", сформованими культурою, що її оточує.
Важливо погоджувати нові поняття із суб'єктивним досвідом учня. За традиційної системи навчання досвід учня сприймається як такий, що не відповідає вимогам шкільного навчання, тоді як за гуманізованої освіти він розглядається як контекст учіння. Наприклад, повинні заохочуватись ініціативність, фантазія, вираження почуттів життєвих уявлень, нагромаджених поза навчальним закладом.
Кожен учень прагне розкрити свій особистісний потенціал, що дала йому природа і треба лише допомагати йому, створивши необхідні умови.
Активність учня проявляється:
1) у адаптованості до вимог дорослих, які створюють для неї нормативні ситуації;
2) у креативності, що дозволяє постійно шукати і знаходити вихід із ситуації, долати її та будувати нову, але на знаннях і способах дій, що вже є в її індивідуальному досвіді.
Особистісно-зорієнтоване навчання спирається на положення про те, що тільки особистісно-значущі поняття засвоюються учнем. Картина світу, створена в наукових поняттях існує об'єктивно, незалежно від учня. Це означає, що не всі поняття, навіть логічно обґрунтовані, будуть ним сприйняті. Навчання, при якому нові отримані знання не стали особистим досвідом учнів, веде до формалізації знань. Кожен учень має свої способи засвоєння нових знань. Для продуктивного виконання одного й того ж завдання різні учні застосовують різні способи й прийоми. Для вчителя важливо виявити ці способи, застосовуючи різноманітний дидактичний матеріал, який дозволяє учню самому обирати особистісно значущі для нього способи навчання. При такому підході кожен учень розглядається як окрема унікальна особистість.
Необхідно іти за індивідуальністю дитини, в зв'язку з цим будувати і реалізовувати в педагогічному процесі адаптивні навчальні програми і в цілому сприймати дитину такою, якою вона є. Індивідуальний підхід у навчанні забезпечується диференційованим підходом. Це означає спочатку виявлення індивідуальних особливостей учня, а потім вибір для нього найбільш сприятливих умов розвитку шляхом застосування різних диференційованих форм. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає розвиток критичного мислення учнів, що потребує неодмінно діалогічної ситуації вільної, творчої діяльності.
У зміст навчальних текстів повинно бути закладено протиріччя суджень, різне емоційне ставлення до описаних фактів і подій. Організація особистісно орієнтованого підходу має бути спрямована на розвиток самостійного критичного мислення. Цьому повинна сприяти проблематизація, внутрішня неоднозначність навчальних текстів.
Особистісно-орієнтоване навчання має сприяти саморозвитку особистості, допомагати пізнати себе, самовизначитись і самореалізовуватись, що дасть можливість правильно визначити і продуктивно будувати життя.
Отже, визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу і є особистісно орієнтована педагогіка.
2.
Ознаки та принципи особистісио-орієнтованого навчання
Ознаки особистісно-орієнтованого навчання
1. Діагностична основа навчання.
2. Зосередження на потребах учнів.
3. Гуманізація навчального спілкування.
4. Співпраця, співтворчість між учнями і вчителем.
5. Переваги навчального діалогу.
6. Турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів.
7. Пристосування методики до навчальних можливостей дітей.
8. Стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності учнів.
Принципи особистісно-орієнтованого навчання
принцип самоактуалізації;
принцип індивідуальності;
принцип суб'єктності;
принцип творчості та успіху;
принцип вибору;
принцип віри в можливості учня, довіри, підтримки
3.
Урок в системі особистісио-орієнтованого навчання
Метою особистісно-зорієнтованого уроку є:
а)створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів,
б)створення педагогом умов для максимального розвитку особистості дитини у ході навчального процесу.
Орієнтири:
формування в учнів системи наукових знань та засвоєння ними способів діяльності на основі актуалізації їхнього суб'єктного досвіду;
надання допомоги учням в пошуку та набутті індивідуального стилю та темпу навчальної діяльності, розкритті і розвитку індивідуальних пізнавальних процесів;
допомога дитині у формуванні позитивної «Я-кошдепції», розвитку творчих здібностей, оволодінні уміннями і навичками самопізнання, самовдосконалення.
Основні вимоги до особистісно-зорієнтованого уроку:
пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;
орієнтація на процес навчання;
орієнтація на особистісні досягнення учнів;
створення емоційно-актуального фону уроку;
чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;
зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;
формування вмінь учнів самостійно здобувати
знання і застосовувати їх на практиці;
заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріал ом.