Тема. Особистісно-орієнтоване навчання

План.

1. Характерні особливості особистісно-орієнтованої освіти

2. Ознаки та принципи особистісно-орієнтованого навчання

3. Урок в системі особистісно-орієнтованого навчання

Основні поняття: гуманізація освіти, особистість, співробітництво, самовизначення, самореалізація, самоствердження

1.

Характерні особливості особистісно-орієнтованої освіти

Сучасна філософія шкільної освіти докорінно змінює свою парадигму. Нині вона стверджує «дитино центризм» і заперечує «предметецентризм», що зумовлює необхідність розробки особистісно-зорієнтованої системи. Зміст освіти та весь навчально-виховний процес має бути підпорядкований кожній дитині особисто, а навчальні предмети зосереджуватися навколо дитини, не руйнуючи її природу. Зміни в освітній політиці відбуваються на основі затвердженого постановою Кабінету Міністрів Державного стандарту 4-річної початкової школи, що мають на меті: формувати людину, яка хоче і вміє самостійно вчитися; яка вміє сприймати інформацію, працювати з інформацією, сортувати її, осмислювати, аналізувати, творити.

Якими конкретно технологіями потрібно користуватись, які зміни мають відбутися у процесі навчання, щоб освіта для особистості набула життєвого сенсу, а дитина навчалася із задоволенням? Відповідь - особистісно-орієнтованими технологіями.

Особистісно-орієнтована система навчання спирається на такі вихідні положення:

• пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціального організованого навчання в школі (учень не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання);

• при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб'єктного досвіду кожного учня;

• в освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктного досвіду учня;

• взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом., а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

• розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення, перетворення суб'єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку;

• головним результатом учіння повинно бути формування пізнавальних здібностей на основі оволодіння відповідними знаннями та уміннями.

Під особистісно-зорієнтованим навчанням спеціалісти-дидактики О.Балл, О.Бондаревська, В.Сєріков, А.Фурман, І.Якіманська та інші розуміють органічне сполучення навчання і уміння як індивідуально значущу діяльність окремого суб'єкта, в якій реалізується досвід його життєдіяльності.

Особистісно-орієнтоване навчання — це таке навчання, центром якого є особистість дитини, Її самобутність, самоцінність: суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім утверджується зі змістом освіти (І.С.Якиманська).

Особистісно-зорієнтоване навчання повинно забезпечити розвиток та саморозвиток особистості учня, виходячи з виявлення його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

Освітній процес особистісно-зорієнтованого навчання надає кожному учневі, спираючись на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації і суб'єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності і поведінці.

Зміст освіти, його засоби і методи добирають і організовують так, щоб учень міг виявити вибірковість до навчального предмета, його виду та форми.

Особистісно-орієнтоване навчання будують на принципі варіативності, тобто визнанні різноманітності змісту і форм навчального процесу, вибір яких повинен здійснювати вчитель, вихователь з урахуванням розвитку кожної дитини, її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі, скрутних життєвих обставинах.

Визнання індивідуальності, самобутності, самооцінки кожної людини, її розвитку не як "колективного суб'єкта, насамперед як індивіда, наділеного своїм неповторним суб'єктивним досвідом, лежить в основі запропонованого підходу до розуміння та організації особистісно-зорієнтованого навчання. Проектування навчального процесу в особистісно-зорієнтованій системі навчання не обмежується тільки спеціальним конструюванням навчального матеріалу, яке б забезпечувало учню, свободу вибору в роботі з цим матеріалом.

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно-зорієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне "окультурювання" суб'єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати вчитель за допомогою усього класу на уроці.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковими знанням.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, вчитель потім починає обробляти їх з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно-значущим цінностям (індивідуальній свідомості).

Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний вибір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно-зорієнтованим. Під час його проведення вчитель разом з учнями здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Описуючи та характеризуючи особистість дитини через її функції, важливі для організації педагогічного процесу, В. В. Сєриков виділяє такі з них:

- функція вибірковості (здатність людини до вибору);

- функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя);

- функція буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості;

- формувальна функція (формування образу "Я");

- функція відповідальності ("Я відповідаю за все");

- функція автономності особистості (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів).

Особистісно-орієнтована освіта повинна створити умови для повноцінного розвитку цих функцій.