1.Цивільне процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність та пов'язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право мас власні предмет і метод правового регулювання, які вирізняють його серед інших галу­зей права. Предметом цивільного процесуального права с процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу, що виникають при здійсненні правосуддя, тобто сам цивільний процес, а також система цивільних процесуальних прав і обо­в'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Під методом цивільного процесуального права слід розу­міти сукупність зикрімених у нормах цивільного процесуаль­ного права способів та засобів впливу на відносини, які регу­люються цісю галуззю права, та поведінку їх суб 'ектів.

Метод цивільного процесуального права за змістом є ім­перативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим станови­щем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особли­вістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, роз­виток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів ци­вільних процесуальних відносин закріплюється у нормах пра­ва, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобо­в'язання передбачає необхідність конкретної активної поведін­ки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона вияв­ляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус — у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил ок­ремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-нравовим становищем сулу та учасників цивільного процесу.

Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну пове­дінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуаль­ного права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визна­чають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.

2. Судову систему України формують Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, до яких належать:- загальні - за правилами цивільного судочинства, це спори, що виникають із цивільних, сімейних, земельних, житлових трудових та інших правовідносин; - спеціалізовані суди: господарські й адміністративні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність. Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають:1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права; обов'язковістю виконання на території України судових рішень. Господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання і виконання господарських договорів, 2)справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;4) справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником. Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних або юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень;2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

3. Цивільне судочинство (цивільний процес) — це врегу­льований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, що визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків, а також цивільних процесуальних дій, за допомогою яких вони реалізуються їх суб 'ектами — судом і учасниками процесу.

Відповідно до сг. 1 ЦПК завданнями цивільної о судочинст­ва є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередже-ного та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідноси і чинним законодавством, справ і метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних пран, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлюс єди­ний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріа­льними ознаками в три види проваджень (ч. З ст. 15 ЦПК): позовне; окреме; наказне.

Справи позовного провадження характеризуються наявніс-по двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх май­нових та особистих немайнових правовідносин, які передають­ся на розгляд суду.

Справи окре.иого провадження спрямовуються на встанов­леним певних обставин, наявносіі юридичних фактів або юри­дичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єкти­вних прав.

Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які ха-р:ікісризуютьсм явною очевидністю.

Цивільне судочинство складається з окремих етапів, або стадій. Стадія — це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчо» метою. В теорії цивільного про­цесуального права немає єдиного підходу до класифікації ста­дій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного ви­значення.

4. Стадіями цивільного процесу можна назвати:

відкритгя провадження у цивільній справі,

підготовку справи до судового розгляду,

судовий розгляд.

Ці стадії об'єднуються у провадження в суді першої інстан­ції і визнаються обов'язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах.

Іншими, факультативними стадіями і:

•апеляційне провадження,

касаційне провадження,

перегляд цивільної справи у зв'язку з винятковими обста­ винами,

перегляд справи за нововиявленими обставинами,

виконання рішення.

5. Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду, правовий ста­тус громадян у цивільному судочинстві.

Джерелами цивільного процесуального права насамперед є: Цивільний процесуальний кодекс України, яким вреі-ульовано порядок судочинства в цивільних справах, Закон України "Про судоустрій України", яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації та діяльності органів правосуддя в Україні.

До джерел цивільного процесуального права належать та­кож інші кодекси і закони України, якими визначені окремі положення цивільного процесу:

Цивільний кодекс України встановлює: окремі правила допу­стимості доказів у цивільних справах, склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про визнання правочину недійсним, окремі аспекти цивільної юрисдикції суду та ім.; Сімейний кодекс визначає: склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов'язкову участь органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин, тощо; Кодекс законів про працю України визначає юрисдикцію суду у трудових справах; Закон України "Про адвокатуру" врегульовує форми адво­катської діяльності в цивільному судочинстві; • Закон України "Про прокуратуру" регламенту питания участі прокурора в цивільному процесі тощо. Джерелами цивільного процесуального права с також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструк­ції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними н іно­земними органами юстиції.

6. Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним ци­вільне судочинство побудовані на принципах (від лат. ргіп-сіріит — основа, начало, засади), у яких відображені основні засади функціонування права та здійснення судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права поля­гає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси, якісні особливості цивільного судочинства і за­гальна (соціально-юридична) спрямованість права та його най­важливіших інститутів.

Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законо­давчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття від­повідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення. Розвиваючись разом із суспільством в умовах політичних та соціально-скономічних перетворень, принципи вдосконалю­ються та створюють додаткові умови для забезпечення гаран­тій захисту прав і законних інтересів учасників процесу. Тому їх порушення, як правило, призводить до зміни або скасування судових рішень.

В юридичній літературі існує кілька підходів до визначення поняття принципів цивільного процесуального права. Вони ро­зглядаються як:

основні (або правові) засади організації і діяльності суду;

основні положення галузі права;

основні ідеї, положення, керівні засади;

правові погляди на завдання і засоби діяльності суду із роз­гляду і вирішеній цивільних справ;

обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивіль­ного процесуального прана суспільно-політичні, норма і но-керівиі основи (засади) цієї галузі права.

Аби сформулювати поняття принципів цивільного процесу­ального права, потрібно, в першу чергу, визначити (проана­лізувати) їх ознаки:

принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка складає його зміст;

така ідея завжди прямо чи опосередковано повинна бути закріплена в нормативно-правових актах;

принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивіль­ним процесом, визначати його основні властивості;

принцип повинен мати загальне значення для всього ци­вільного процесу;

принцип визначає типові риси цивільного судочинства і мо­же мати винятки, які не с принципом;

принципи характеризуються значною стійкістю та стабіль­ністю;

принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не складають одну з відомих альтернативних вимог;

принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи або які з них виходять.

7. До загальноправових принципів, що впливають на цивільний процес, належать принципи: верховенства права; гуманізму; законності; справедливості; демократизму.

Законність

Суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. Здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим. Гарантіями принципу законності є право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень, ухвал, дія санкцій захисту і відповідальності

Гуманізм

Учасникам процесу забезпечується рівне становище незалежно від освіти, культури,соціального становища тощо

Демократизм

Охорона прав і охоронюваних законом прав і інтересів фізичних і юридичних осіб. Діяльність суду повинна бути спрямована на захист соціальної справедливості.

Принцип верховенста права означає підпорядкованість суду та усіх учасників цивільного процесу виключно праву як способу вираження державної воліукраїнського народу, щодо яких ця воля стає правом.

8. 1) Принцип здійснення правосуддя тільки судом

Принципи здійснення правосуддя - закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового рішення у справі.

Принципи здійснення правосуддя визначаються ст. 129 Конституції України та Законом України " Про судоустрій України", кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством України.

Суд, - єдиний орган у державі, наділений правом здійснювати правосуддя. Будь-які інші державні органи або громадські організації не можуть виконувати функцій суду.

2) Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя;

Відкритість судового розгляду полягає в тому, що всі цивільні справи в усіх судових інстанціях розглядаються публічно. В судовому засіданні можуть бути присутні усі учасники процесу та глядачі, тобто особи, які не є учасниками процесу. При цьому усі ці особи повинні дотримуватися загальних правил поводження в суді та підкорятися розпорядженням головуючого. Глядачі не зобов‘язані повідомляти суд про мету своєї присутності, а суд не має права з‘ясовувати особу глядачів та причини їх перебування в залі. Разом з тим, у разі порушення порядку в залі засідань, для застосування заходів процесуального примусу або притягнення до відповідальності за неповагу до суду, суд вправі встановити особу глядача. Присутність глядачів в залі може бути обмежена об‘єктивними причинами, наприклад, коли бажаючих більше ніж місткість зали. Законодавством не встановлено вимог щодо віку осіб, які мають право бути присутніми в судовому засіданні.

3) Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону;

Незалежність суду і підкорення їх тільки законові — конституційний принцип правосуддя, згідно з яким при здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і мають статус недоторканності; судді не можуть належати до політичних партій, виконувати іншу оплачувану роботу, крім на­укової, викладацької та творчої; держава забезпечує незалежність та особисту безпеку суддів та їхніх сімей; судді вирішують кримінальні справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.

Незалежність суддів — найважливіша умова їх об'єктивності при розгляді та вирішенні кримінальних справ, справедливості при постановленні вироків. Принцип незалежності суддів визначений у ст. 129, 126 Конституції України, ст. 18 КПК України, ст. 11-14 Закону України "Про статус суддів", згідно з якими незалежність суддів забезпечується: встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів судового самоврядування.