Лекція 4. Психологія особистості злочинця.
Поняття особистості злочинця та основні детермінанти її формування.
Структура особистості злочинця.
Злочинна поведінка та механізми її формування.
1. Особистість у психології це активний носій свідомості, що має індивідуально-типову структуру психічних властивостей і якостей, вибірково ставмться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі.
Під психічними властивостями особистості розуміють відносно стабільну сукупність властивостей, що визначає типові форми її регулювання та адаптивні механізми поведінки, систему уявлень про себе, характер міжособистіних стосунків і міжособистісної взаємодії.
Особистість злочинця – це свідомий суб`єкт, наділений сукупністю біологічно обумовлених і суспільно детермінованих властивостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом певних суспільно-політичних, економічних та соціо-культурних норм.
1.А. Біологізаторські концепції
Антропологічний напрям – Чарльз Ламбозу виділив певні типи особистості злочинця:
Скляні, холодні, налиті кров»ю очі, великий загнутий донизу ніс, розвинуті щелепи – вбивця;
Особлива рухливість обличчя та рук, маленькі бігаючі очі, рідка борода, кривий ніс – злодій;
Блискучі очі, великі щелепи, припухлі губи – гвалтівник.
Його наступником бів Франс Гагаль. Він намагався встановити взаємозв»язок між злочинами і відділами головного мозку. Він вважав, що всі здібності і нахили знаходяться в прямій залежності від будови і розвитку відділу головного мозку.
Генетичнний напрям – відкриття в галузі генетики, які досліджували хромомсомні набори злочинців виявили в 50-рр. ХХ ст. додаткову хромосому типу «у» у вбивць.
Фрейдизм – розглядав структуру особистості, як таку, що складається з 3-ох інстанцій: Id→Ego←Super Ego (де Id(воно) – інстинктивні прояви особистості, концентрація несвідомих проявів. Ego(я) – свідомість особистості; від нього відходить ініціатива контролю щодо витіснення свідомості психотравмуючих обставин. Super Ego(над я) – внутрішній центр, сукупність моральних норм та цінностей, наданих суспільством.)
Згідно з концепцією Фройда в найтаємніших надрах свідомості у структурі «воно» людтнт існують злочинні імпульси, які не можна відокремити від нормальних, тобто людська істота приходить у світ як злочинець, тобто соціально непристосований.
Аналітична психологія Юнга – він виділяв у несвідомому 2 складові: особисте несвідоме та колективне несвідоме.
Особисте несвідоме включає в себе все, що людтна прагне забути, викреслити з свідомості.
Вміст колективного несвідомого не набувається протягом життя однієї людини, а є інстинктами і первісними формами розуміння (архетипи).
Колективне несвідоме, на думку Юнга, дозволяє пояснити причини злочинності, вони є результатом досвіду людського співжиття, переживаннями минулого у підсвідомості.
1.Б. Соціологізаторські концепції:
Індивідуальна психологія Адлера – він обгрунтував положення про обумовленість психіки суспільними умовами існування. Згідно з його теорією, у всіх духовно нещасних, погвно вихованих або невротичних натур в дитинстві не було умов для розвитку соціальних почуттів і тому ім не вистачає мужності, оптимізму та впевненості у своїх силах.
Якщо на шляху розвитку особистості з»являються перешкоди, формуються почуння неповноцінності, тоді особа змушена вдаватись до певних компенсацій для пом»якшення психотравмуючих переживань. Одним із варіантів такої поведінки є злочин.
Теорія аномії Мертона. Аномія – це стан дезорганізації особистості, що виникає внаслідок дезорієнтації в складній соціальній ситуації.
Розвиток аномії починається в дитинстві у взаємостосунках у родині. Діти відчувають, а пізніше розуміють подвійну природу поведінки і нещирість батьків, які навчають чесності, а самі вдаються до обману. Пере6несення своїх амбіцій на дитину, бажання щоб вона досягла успіху там, де вони зазнали поразки також може сприяти розвитку аномії.
Гуманістична теорія Маслоу – вбачає причини злочинної поведінки в незадоволеності особистістю потреб нищих рангів при вищому рівні домагань. (Піраміда: 1 – фізіологічні потреби, 2 – потреба в безпеці, 3 – соціальні потреби, 4 – потреба в повазі, 5 – самоактуалізація).
Теорія диференційного зв'язку Б. Сатерленда - в центрі її уваги знаходяться частота, інтенсивність і значення соціальних відносин, а не особливості особистості або характеристики оточення,
В міських районах рівень деліквентності вищий, оскільки їх мешканці частіше зустрічаються зі злочинними моделями поведінки (теорія "поганої компанії").
Запропонована Е. Сатерлендом теорія базується на наступних положеннях: злочинній поведінці навчаються, взаємодіючи в процесі спілкування з іншими особами; навчання злочинній поведінці відбувається переважно в групах, де відносини мають безпосередній, особистий характер;
специфічна спрямованість мотивів І прагнень формується на основі оцінок правових норм як прийнятних чи неприйнятних;
особа стає деліквентом внаслідок переважання в неї оцінок, сприятливих для порушення закону, над оцінками, що цьому не сприяють;
Концепція нейтралізації С. Сайкса та X Матзи полягає у висвітленні механізмів виправдання делінквентної поведінки. Автори вважають, що деліквенти мають достатнє уявлення про соціальні норми, але виправдовують власну протиправну поведінку за допомогою наступних різновидів нейтралізації:
1) заперечення відповідальності (людина вважає себе скоріше об'єктом дії, ніж її суб'єктом, вона - жертва обставин):
2) заперечення шкоди (людина вважає, що насправді ніхто не страждає від її дій);
3) заперечення наявності жертви (спричинення шкоди не розглядається як протиправне);
4) засудження засуджуючих (людина вважає всіх, хто її засуджує, лицемірами, замаскованими девіантами, якими керують негативні почуття);
5) посилання на вищі обставини (порушення вимог суспільства нейтралізується тим, що людина робить це в ім'я відданості малим групам).
Принципова позиція сучасної юридичної психології полягає у визнанні соціального І біологічного в людській природі, що не протистоять, тим більше не виключають один одного в поясненні поведінки людини, а перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Але при встановленні причин конкретної соціально значимої дії, у тому числі правопорушення, визначальним е соціальне. Воно активно впливає на індивідуальні особливості людини, детермінуючи зміст, сутність її поведінки.
Біологічне - лише динамічний, функціональний аспект поведінки, тобто біологічні чинники є умовою дії соціальних причин.
У психологічних теоріях особистості біологічному надається сенс "платформи", першооснови. У процесі життєдіяльності, навчання та виховання людина набуває соціальних властивостей, що притаманні тільки їй, і стає індивідуально неповторною. Тобто біологічне - це умова розвитку людини як особистості. Не менш важливим є правильне розуміння співвідношення соціального і біологічного стосовно межових станів психіки, зокрема, психопатії в межах осудності. Відомо, що психопатія - аномалія характеру, у певних випадках зумовлена вродженими аномаліями мозку. У несприятливих умовах оточення притаманна психопатам вибуховість, підвищена емоційна збудливість може призвести до вчинення злочинів. Але це не означає, що причиною злочину тут є саме хворобливий стан мозку.