1.2 Озонова діра над Антарктикою

Про значному зменшенні загального змісту озону над Антарктикою було вперше повідомлено в 1985 р. Британської антарктичної службою виходячи з аналізу данихозонометрической станціїХелли-Бей (76 грн.ю.ш.). Зменшення озону спостерігалося цієї службою і Аргентинських островах (65 грн.ю.ш.).

З 28 серпня до 29 вересня 1987 р. було реалізоване 13 польотів самолета- лаборатории над Антарктикою. Експеримент дозволив зареєструвати зародження озонной діри. Були отримані її розміри. Дослідження засвідчили, що найбільше зменшення кількості озону можна говорити про на висотах 14 - 19 км. Але тут прилади зареєстрували найбільше аерозолів (аерозольні верстви). Виявилося, що, що більше є аерозолів на даної висоті, тим менше там озону. Самолет - лабораторія зареєстрував зменшення озону, однакову 50%. Нижче 14 км. змін озону було неістотним.

Вже на початку жовтня 1985 р. озонова діра (мінімум кількості озону) охоплює рівні із тиском від 100 до 25гПа, а грудні діапазон висот, у яких вона спостерігається, розширюється.

Багато експериментах вимірювалося як кількість озону та інших малих складових атмосфери, а й температури. Була встановлено сама тісний зв'язок між кількістю озону в стратосфері і температури повітря там-таки. Виявилося, що характер зміни кількості озону тісно пов'язані з тепловим режимом стратосфери над Антарктидою.

Освіта та розвиткуозонной дірок" у Антарктиді спостерігали англійські вчені й 1987 р. Навесні загальний вміст озону зменшилося на 25%.

Американські дослідники здійснювали вимірювання в Антарктиці взимку і необхідність ранньої навесні 1987 р. озону та інших малих складових атмосфери (>HC_l,HF, NO, NO₂,HNO₃,ClONO₂, N₂>O,CH₄) з допомогою спеціального спектрометра. Дані цих вимірів дозволили окреслити область навколо Південного полюси, у якій кількість озону зменшено. Виявилося, що ця галузь збігається практично з точністю з крайнім полярнимстратосферним вихором. При переході вінця вихору різко змінювалося кількість як озону, а й інших малих складових, що впливають на руйнація озону. У межахозонной діри (чи, інакше кажучи, полярного стратосферного вихору) концентраціяHC_l, NO₂ і азотної кислоти було значно менше, як межами вихору. Це має місце оскількихлорини в продовженні холодної полярною ночі руйнують озон у реакціях, виступаючи у них як каталізатори. Саме каталітичному циклі з участю хлору відбувається основне зменшення концентрації озону (по крайнього заходу 80% цього зменшення).

Ці реакції протікають лежить на поверхні частинок, складових полярні стратосферні хмари. Отже, що більше площа цієї поверхні, т. е. що більше частинок стратосферних хмар, отже, та тіла хмар, то швидше зрештою розпадається озон, отже, то ефективніший утворюєтьсяозонная діра.

2. Основні заходи щодо захисту озонового шару

Оскільки найактивніший руйнівник озонового щита Землі – хлор, основні заходи, розроблювані для стримування виснаження озону, зводяться до їх зниження викидів у повітря хлору і хлорвмісних сполук, передусім фреонів. Один із головних технологічних завдань, вирішення якої шукають переважають у всіх промислово розвинених країн, - заміна фреонів іншіхладагенти, які містять хлору разом із тим які поступаютьсяфреонам по основним фізичним властивостями та хімічної інертності.

Друге завдання, вже вирішена вракетоносителе «Енергія», залежить від перекладі ракетної техніки і висотної реактивної авіації на еколого-безпечні є екологічно безпечними і двигуни.

Зниження викидів оксидів азоту наземними промисловими, енергетичними і транспортними системами має значення як зниження кислотності осадів та розв'язання проблеми «кислих дощів». Окисли азоту в повному обсязі вимиваються опадами, частина їхньої сягає висот, у яких існує озоновий шар, і вносить свій внесок у його виснаження.

Хоча окисли азоту, проти хлором, удесятеро тисяч разів менш активні як руйнівники озону, їх викид у повітря набагато перевищує викид хлору. Це підвищує важливість розробки двигунів, енергетичних установок, котлів, нових видів палива й методів її спалювання, які зводили б до мінімуму освіту й викид у повітря окислів азоту.

Перша міжнародна конвенція по заходам запобігання озонового шару укладено у Відні 1985 року. За кілька місяців після неї була ще виявлено "озонова діра" під Одесою півкулі. Після цього, у Монреалі було підписано протокол, який зобов'язує країни-учасниці позбуватися своїх шкідливих фреонів. У 1990, 1992 і 1997 рр. список руйнівних речовин поповнювався. У випадку дотримання всіма країнами (а Китай, наприклад, і Індія конвенцію не підписали, розсудивши, що їм «за кишені») прогнозисти обіцяли відновлення озонового шару до 2150 року. Головними виробниками шкідливих для озону сполук (90% від населення світу обсягу) називаються що розвиваються (які, власне, є споживачами застарілої продукції "цивілізованих" країн) і колишнього СРСР.

У той самий час заявлено, що викид фреонів у повітря, в 1986 року, що сягав 1.1 мільйона тонн, до 1996 р. знизився до 160 тисяч тонн. Без Монреальської конвенції до 2010 році ми мали б 8 мільйонів тонн річних викидів.