Лекція 1. Вступ. Сутність краєзнавства. Історія становлення і розвитку краєзнавства в Україні

У спеціальній літературі наголошується, що під поняттям «край» слід розуміти територію, доступну для вивчення, тобто своя місцевість (село, місто, його околиці, свій район, область).

Поняття "краєзнавство" в різні часи мало різне значення. Видатний український педагог К. Д. Ушинський уперше дав визначення краєзнавства як педагогічного поняття.

Саме навчання географії на місцевому матеріалі, провісником якого був К. Д. Ушинський, дало поштовх до зародження батьківщинознавчого напрямку в географії, який став основою сучасного краєзнавства.  "Під батьківщинознавством, малося на увазі ознайомлення в школі з географією навколишньої місцевості, знайомство, засноване переважно на безпосередніх спостереженнях".

Підвалини краєзнавчого принципу в Україні в 70-х рр. XIX ст. буди закладені відомим педагогом і просвітником Софією Русовою, яка вважала, що прищепити дитині національні риси можна лише орієнтуючись на специфіку природи, географічного розташування, клімату, історії рідного краю на певній території.

Краєзнавчі дослідження дають можливість вивчити матеріал за безпосередніми слідами подій, із застосуванням суміжних дисциплін – географії, екології, демографії, статистики, топоніміки.

Першим в Україні ще наприкінці XIX ст. обґрунтував поняття "краєзнавство" як науку і виклав його суть, значення та місце в житті народу у статті "Галицьке краєзнавство" (1892 р.) І. Франко.

Наприкінці першої половини ХІХ ст. посилився краєзнавчий рух. Ядром цього руху слід вважати створене в 1845 р. Імператорське Російське географічне товариство.

На засадах загального батьківщинознавства виникло локальне краєзнавство — вивчення своєї місцевості за відомою схемою в географії: географічне положення, поверхня, води, клімат, ґрунти, рослинність, тваринний світ, населення і походження рідної місцевості.

Але вперше термін «краєзнавство» запропонував на земському з’їзді вчителів географії в 1914 р. запорізький викладач гімназії І. М. Маньков для вивчення «другого концентру — краю (повіту або губернії). Надалі термін набув широкого застосування у практичній діяльності вчителів географії, історії тощо.  

"Зоряним" часом розвитку краєзнавства були 20—30-ті рр. XX ст. У цей час розквітнув талант видатного вченого-енциклопедиста, академіка С. Л. Рудницького (1877—1938 рр.), який по праву вважається фундатором української географії і наукового географічного краєзнавства. У своїх працях учений визначав Україну як цілісну географічну одиницю, розробив план дослідження та вивчення її географії в усіх аспектах. Національна територія, — за висловом ученого, — це головна основа нації. Інші основи нації — це рідна культура, єдині історико-політичні традиції, типові расові ознаки, власна мова — набирають реальної сили лише у зв'язку з територією.

Творчо розвиваючи спадщину С. Рудницького, сучасні українські вчені Я. Жупанський і В. Круль розглядають національне краєзнавство як цілісну, нерозривну і відкриту систему, яка функціонує у світі тривимірних моделей: простір (географічне краєзнавство), час (історичне краєзнавство) та соціум (соціальне краєзнавство). "Розглядаючи об'єкт вивчення українського краєзнавства, підкреслимо, що це реальна матеріальна система, що об'єктивно існує в ірраціональних межах, які матеріалізуються через національну субстанцію думки".  

Отже, краєзнавство — це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом і методами дослідження, таких, що ведуть до єдиної мети — наукового і всебічного пізнання краю (О.С. Барков).  

Предметом дослідження краєзнавства є конкретний регіон, а об'єктом – природа, населення, господарство, історичне минуле, пам'ятки матеріальної та духовної культури.

На даний час виділяють три основні функції краєзнавства:  

Педагогічна — показує краєзнавство як принцип, за допомогою якого можна отримувати знання про природу й життєдіяльність людини, допомагати формувати практичні уміння і навички.  

Навчальна — показує краєзнавство як окремий базовий курс елементарної шкільної географії, з якого починається вивчення систематичного курсу географії в школі.  

Наукова — показує краєзнавство як структурну складову географічної науки з усіма притаманними їй методами дослідження.  

Краєзнавство за змістовим наповненням умовно має кілька напрямків: історичне, етнографічне, літературне, географічне, мистецьке.  

Історичне краєзнавство вивчає історію окремо взятої місцевості та розмаїтого кола об'єктів історії міст, сіл, фабрик і заводів, навчальних закладів, наукових установ, суспільно-політичних рухів, родоводів видатних осіб та ін., які об'єднані територіальною спільністю – краєм. Водночас на історичне краєзнавство покладається надзвичайно важливе завдання – дослідження маловідомих сторінок історії України, позбавлення хибних нашарування на значні пласти нашої історії, сприяння відродження національної гідності українців та формування історичної пам'яті народу, тобто генетичної пам'яті цілих поколінь та кожної людини.  

Етнографічне краєзнавство досліджує народну матеріальну й духовну культуру – звичаї та обряди, побут, одяг, усну народну творчість. Завдання цього напряму – відродження і збереження традицій народу в його регіональному багатоманітті; відродження та популяризація народних свят, звичаїв і обрядів, народних ремесел тощо.  

Літературне краєзнавство вивчає літературний процес рідного краю, досліджує життя видатних земляків-письменників і поетів та ін.  

Зупинимося на характеристиці одного з краєзнавчих напрямків. Серцевина краєзнавства – географічне краєзнавство.

Географічне краєзнавство досліджує рідний край, керуючись основами географічних знань. Географічне краєзнавство здійснює комплексне вивчення природних особливостей даної місцевості, специфічного поєднання природних компонентів на досліджуваній території, характерних для неї природних явищ і унікальних об'єктів.  Адже, чи то показуючи особливості геології, чи то говорячи про кліматичні ресурси, чи то розказуючи про розвиток мистецтва регіону, ми відштовхуємось від конкретної території. Та й історію творили народи, племена, що населяли певний простір. Але це зрештою, приводить дослідників краєзнавства регіону в обійми науки географії.  Не слід забувати також про те, що в епоху середньовіччя, в пізніші часи та й до тепер географія включала в себе питання, із галузей інших наук, а географи були вченими енциклопедистами. Важливо відзначити, що географія як наука зароджувалася на базі країнознавства, що є найвищою формою краєзнавства. Тому між ними існує нерозривний кілька тисячолітній органічний зв’язок. Все це дає право географії бути генератором ідей краєзнавства.

Основні завдання географічного краєзнавства полягають у наступному:  

1) вивченні географії рідного краю;

2) виявленні природних багатств;

3) аналізі зібраних матеріалів;

4) описі, фотографуванні, замалюванні;

5) охороні природних багатств;

6) пропаганді патріотизму і знань про свій край.

Кожна природна система має вивчатися за планом, що відображає її функціонування, динаміку та розвиток і, у свою чергу, розкриває найважливіші парадигми наукової географії:  Виникнення - Сучасний стан - Прогноз розвитку

Отже, виходячи з практики впровадження краєзнавства, слід вважати, що географічне краєзнавство — це наукова галузь географії.  О. М. Маринич, зокрема, зауважує, що науковою основою географічного краєзнавства є сучасна система природничо-географічних і соціально-економіко-географічних наук.  

Охарактеризуємо зв’язки географічного краєзнавства з географією.

Відомо, що краєзнавство — це всебічне і комплексне вивчення території своєї місцевості (села, міста), району, області. Комплексне вивчення  території в географії отримало яскраве вираження, тому що географія  має надзвичайно багато відгалужень, кожне з яких досліджує окремі  природні явища і процеси. Ці окремі науки користуються притаманними їм методами і прийомами, але зберігають при цьому географічний  підхід до цих явищ і процесів.  Отже, хоча географічне вивчення території і розкладається на значну кількість підрозділів, часто самостійних, не залежних один від одного, все ж таки географія, як і краєзнавство, об’єднує всі компоненти  краєзнавчого вивчення території — рельєф (фізична географія), клімат  (кліматологія), води (гідрологія), населення (етнографія), звичаї, побут  (народознавство) та ін.  Комплексний географічний опис обраної території є краєзнавчим  описом, в якому присутні не тільки окремі її компоненти, а й уся їх сукупність, що являють собою індивідуальність, єдине ціле, якісно інше,  ніж проста сума компонентів.

У реалізації ідей сталого розвитку краєзнавство  виступає як напрям, спрямований на досягнення таких цілей:  

формування розвинутої національно-історичної самосвідомості,  що передбачає закріплення у знаннях, інтересах, потребах, цінностях дітей, молоді та дорослого населення позитивного регіонально-соціумного культурно-історичного досвіду, перетворення  його на повсякденні норми поведінки і критерії самооцінки. Адже  тільки покоління, сформоване на духовних надбаннях свого народу, зможе продовжувати і розвивати його культурно-історичні  традиції;  

оцінку ресурсного потенціалу регіонально-локальних природно-господарських систем та рівня їх збалансованості як найважливішої  умови сталого розвитку території. Комплексною оцінкою пропорційності між складовими трудоресурсного й економічного, економічного і демографічного, економічного і природно-ресурсного потенціалу досягається соціальна орієнтація та стабільність розвитку  конкретної території;  

дослідження стабільності локальних систем на основі оцінки рівнів  якості життя населення. Встановлення рівнів якості життя населення виявляє в таких системах ефективність поєднаного розвитку соціально-економічної, демографічної та екологічної складових;  аналіз територіальних відмінностей у забезпеченні соціально-гарантованих стандартів якості й рівня життя населення, який повинен  стати основою моніторингу регіонального розвитку й інформаційним підґрунтям регіональної політики та еколого-краєзнавчої навчально-виховної діяльності.

Краєзнавчі дослідження ведуть на державному та громадському рівні, тобто мають дві форми реалізації своїх завдань.  

Державне краєзнавство – вивчення краю краєзнавчими музеями, відділами культури при адміністраціях.  На державному рівні краєзнавчі дослідження здійснюють науковці Інституту історії України НАН України.

Громадське краєзнавство охоплює широкий суспільний загал, який, у свою чергу, об'єднується навколо Всеукраїнської спілки краєзнавців. Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, історико-краєзнавчих музеїв, що діють на громадських засадах.    25 листопада 2002 р. на виконання положень «Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 р.» постановою Президії Національної академії наук України було створено Міжвідомчу координаційну раду з питань краєзнавства, яку очолив академік П. Т. Тронька. У її складі – С. І. Посохов, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, знаний історик та краєзнавець

У процесі розвитку склалося – державне, громадське і шкільне краєзнавство.  

Державне – вивчення краю відбувається у науково-дослідних інститутах, бібліотеках, відділах культури, краєзнавчих музеях тощо.

Громадське - це вивчення краю в будинках культури, клубах , туристичних фірмах і організаціях.  

У шкільному краєзнавстві слід завжди мати його навчальну цінність вивченням краю займаються учні, обов'язково керуючись всій роботою учителем.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++