3. Міжнародна правосуб'єктність націй та народів,

що виборюють незалежність

У доктрині міжнародного публічного права в цілому існує ро¬зуміння щодо визнання суб'єктами міжнародного права націй та народів, які виборюють незалежність. Боротьба націй та народів за утворення власної незалежної держави є законною відповідної з міжнародним правом і Статутом ООН (§ 2 ст. 1). При цьому, як зазначає Я. Броунлі1, політичне суспільство, яке контролює певну територію і яке поставило собі за мету досягнення статусу держави, може пройти через тривалий період боротьби перш ніж ця мета буде досягнута. Держави часто-густо спочатку з'явля¬ються як незалежні воюючі сторони, що знаходяться під керівництвом політичної влади, яка може бути охарактеризована і може ефективно функціонувати як тимчасовий уряд. Прикладами, які підтверджують сказані слова, можуть служити становище Ал¬банії у 1913 р, Польщі та Чехословаччини у 1917-1918 рр., Естонії, Латвії та Литви у 1918—1920 рр., Намібії — в наш час.

Отже, властивість суб'єкта міжнародного Права набувається. як правило, з того моменту, коли нація, яка виборює незалеж¬ність, утворила певні владні органи (збройні загони, органи опору з єдиним командуванням), які виконують функції публічної влади й контролюють ефективно значну частину території майбутньої держави.

Разом із тим необхідно звернути увагу на те, що народ (нація), стосовно якого (якої) виникає проблема визнання його міжна¬родної правосуб’єктності, — не просто населення тієї чи іншої території, якась сума індивідів, які на ній проживають, а як міні¬мум певна економічна й культурно-історична цілісність, що усві¬домлює свою єдність. Якщо мова йде про націю, сюди додається мовна спільність. Нації, які виборюють свою незалежність, у та¬ких випадках, стають учасниками міжнародно-правових відносин, суб'єктами міжнародного публічного права, які здійснюють свої права й обов'язки череп згадані тимчасові органи (наприклад, Фронт національного звільнення Алжиру, Фронт визволення Мо¬замбіку, ФРЕЛ1МО. Народна організація Південно-Західної Аф¬рики (СВАПО) в Намібії).

Як і суверенні держави, нації, які виборюють державну незалежність, володіють повною міжнародною правосуб'єктністю: во¬ни мають право встановити дипломатичні відносини з іншими країнами (наприклад, відносний між Організацією визволення Палестини і СРСР) і направляти своїх представників для ведення переговорів, участі в роботі міжнародних конференцій та міжна¬родних організацій (для прикладу, Намібія ще до одержання не¬залежності взяла участь у 1982 р. в роботі Конференції ООН з морського права. Організація Визволення Палестини має свого представника в ООН як спостерігача) тощо. У той же час в ході збройної національно-визвольної боротьби нації й народи користуються захистом норм міжнародного права періоду збройних кон¬фліктів (режим поранених, військовополонених та ін.). Таким чи¬ном, у переважній більшості випадків міжнародно-правового ре¬гулювання попи вважаються повноправними суб'єктами міжнарод¬ного публічного права.