2.2. Основні права та обов’язки держав

Держава як суб'єкт міжнародного публічного права є носієм певної сукупності міжнародних прав і зобов'язані.. З-поміж них виділяються деякі права й обов'язки, які мають основоположне значення для її характеристики як суб'єкта міжнародного права.

Концептуальні ідеї основних прав й обов'язків держави з'яви¬лися в доктрині міжнародного права ще у XVIII ст. в праці одного з класиків міжнародно-правової науки Ем. де Ваттеля «Право на¬родів». Ем. Ваттель за аналогією з природними правами людини висунув складну за своєю сутністю теорію фундаментальних прав й обов'язків держав. До них він відносить: надання допомоги під час стихійного лиха (XII. II, § 5); підтримка торговельних зносин на засадах взаємності (§ 21); право об'єднання націй проти агре¬сора (§ 53); право народу відділитися в окрему державу (кн. І, гл. XVII), самостійно лаштувати свій політичний і соціальний лад та і н.

Згодом ця теорія набула свого подальшого розвитку і знайшла втілення в Конвенції про права й обов'язки держав (підписана у Монтевідео представниками 21 держави 26 грудня 1933 р.). Після другої світової війни за дорученням Генеральної Асамблеї 00Н Комісія міжнародного права підготувала проект Декларації прав і обов'язків держав (1949 р).). Проте він до цього часу не прийнятий.

Разом з тим. певне уявлення про основні права й обов'язки держав дають такі резолюції Генеральної Асамблеї ООН, як Де¬кларація про надання незалежності колоніальним країнам і наро¬дам (1960 р.), Декларація про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав (1981 р.), Хартія економіч¬них прав і обов'язків держав (1974 р.) та ін.

І хоча в спеціальній літературі не встановлено певних крите¬ріїв щодо класифікації основних прав і свобод держав, усе ж здається логічним, виходячи з перелічених документів, вважати основними правами держав такі: право на існування, суверенітет;

право на мир н безпеку; рівності в правах щодо участі у міжна¬родних відносинах; право на індивідуальний або колективний самозахист; право на розвиток, прогрес і співробітництво, право на самостійне визначення своєї долі та ін.

Усі ці прана складають юридичну сутність державного суве¬ренітету, який і є головною передумовою міжнародної правосуб'єктності держав.

Стосовно основних обов'язків констатуємо, що вони є, як пра¬вило, співвідносні до прав. З-поміж них згадаємо обов'язок утри¬муватися від загрози силою або її застосування проти терито¬ріальної недоторканості або політичної незалежності іншої дер¬жави, розв'язувати свої спори з іншими державами мирними за¬собами, обов'язок поважати права людини, добросовісного вико¬нання узятих міжнародних зобов'язань, обов'язок захистити нав¬колишнє середовище та ін.

Як бачимо, навіть стислий аналіз різних категорій основних Прав й обов'язків держав свідчить, що цей інститут міжнародного Публічного права знаходиться у процесі постійного розвитку, уточнення і пристосування до конкретних потреб міжнародного співтовариства.