2.6. Принцип суверенної рівності держав

Суверенна рівність — поняття юридичне. Фактично вплив дер¬жав на міжнародне життя та міжнародне право неоднаковий. Він залежить від могутності держави, кількості і складу населення, рівня економічного розвитку, під тієї ролі, яку відіграє держава на світовій арені. Отже, поняття суверенна рівність — це термін для позначення юридичної рівності учасників міжнародних право¬відносин. Усі держави однаково суверенні, мають рівні права і відповідні обов'язки і у міжнародних відносинах виступають як рівноправні учасники і суб'єкти міжнародного права.

Оскільки підтримування міжнародного правопорядку може бу¬ти забезпечене тільки при повній повазі юридичної рівності учас¬ників, суверенна рівність держав складає основу сучасних між¬народних відносин.

Принцип суверенної рівності означений ще в процесі підго¬товки Статуту ООН (Сан-Франциско, 194,5 р.), став загально¬визнаним (п. 1 ст. 2 і ст. 78 Статуту ООН) як формула «суве¬ренна рівність держав» і являє собою синтез принципів рівноправності й суверенітету. Його тлумачення дається в багатьох міжнародних документах, і, насамперед, у Декларації про прин¬ципи міжнародного права 1970 року і в Заключному акті загаль¬ноєвропейської наради 1975 року.

Згідно з Декларацією 1970 року, поняття суверенної рівності включає такі елементи:

а) держави юридичне рівні;

б) усяка держава користується правами, властивими повному суверенітету;

в) кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність ін¬ших держав;

г) територіальна цілісність і політична недоторканість держав є недоторкані;

д) кожна держав має право вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні й культурні системи;

е) кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в мирі з іншими державами.

Практика міждержавних-відносин переконливо свідчить, що доки існують суверенні держави, принцип суверенної рівності держав залишається найважливішим елементом системи принци¬пів міжнародного публічного права. Суворе його дотримання за¬безпечує вільний розвиток кожної держави і народу, міждержав¬ної системи в цілому.

2.7. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань

Цей принцип відноситься до числа найдавніших основних принципів міжнародного права. «Pacta sunt servanta» (догово¬рів потрібно додержуватись), відбиває юридичну природу і обо¬в'язкову силу міжнародного права. Можна з певністю стверджувати, що без цього принципу міжнародне публічне право було б не¬можливим.

Принцип «договорів потрібно додержуватись» закріплений у Ста¬туті ООН. У його преамбулі підкреслюється рішучість народів Об'єднаних Націй «створити умови, за яких можна додержува¬тися... поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та ін¬ших джерел міжнародного права». Статут зобов'язує усіх членів ООН сумлінно виконувати взяті на себе зобов'язання.

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань за¬кріплений у багатьох міжнародно-правових документах, зокрема у Віденських конвенціях про право міжнародних договорів 1969 і 1986 років, у Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, в Заключному акті НБСЄ в Європі 1975 року.

Як загальновизнана норма міжнародного публічного права вказаний принцип включає більш конкретні правові норми. Серед них сумлінність і неухильність виконання міжнародних зобов'я¬зань, неприпустимість посилань на положення внутрідержавного права як виправдовування їх невиконання, неприпустимість прий¬няття зобов'язань на противагу з уже діючими зобов'язаннями з третіми державами, заборона односторонньої відмови або пере¬гляду міжнародних зобов'язань.

Отже, сфера застосування принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань досить велика і весь час розширюється.