1. Загальні рекомендації з написання дипломної роботи

Дипломна робота припускає наявність наступних елементів:

- практичної значущості;

- комплексного системного підходу до рішення задач дослідження;

- теоретичного використання передової сучасної методології і наукових розробок;

- наявності елементів творчості.

Дипломна робота являє собою закінчене науково-практичне дослідження.

Практична значущість дипломної роботи полягає в обґрунтуванні реальності її результатів для потреб практики.

Реальною вважається робота, виконана у відповідності з наявними проблемами бази переддипломної практики, на основі її реальних даних за ряд років, і результати якої після захисту повністю або частково можуть бути впроваджені в практику діяльності базового підприємства або аналогічних йому. Відповідність робіт вимогам реальності даних підтверджується наявністю відповідної довідки з бази практики.

Комплексний системний підхід до розкриття теми роботи полягає в тому, що предмет дослідження розглядається під різноманітними кутами зору – з позицій теоретичної бази і практичного досвіду, умов реалізації на підприємстві, аналізу, обґрунтування шляхів вдосконалення, вивчення ступеня ефективності тощо – в тісному взаємозв’язку і єдиній логіці викладення.

Застосування сучасної методології полягає в тому, що при виконанні огляду літератури, аналізу діяльності підприємства і обґрунтуванні шляхів удосконалення предмету дослідження, студент повинен використати відомості про новітні досягнення в області фінансів, застосовувати економіко-математичне моделювання, в тому числі з використанням можливостей обчислювальної техніки.

В процесі виконання дипломної роботи, поряд з теоретичними знаннями і практичними навичками зі спеціальності, студент повинен продемонструвати здібності до науково-дослідницької роботи і уміння творчо мислити, навчитися вирішувати науково-прикладні актуальні задачі.

2. Характеристика структурних елементів дипломної роботи

Дипломна робота включає наступні структурні елементи:

• титульний аркуш;

• типовий бланк завдання до роботи;

• реферат;

• зміст;

• вступ;

• основна частина (чотири розділи);

• висновок;

• перелік використаної літератури;

• додатки.

Титульний аркуш

Титульний аркуш містить інформацію про вид роботи і найменування теми, даних про студента і керівників, допуску завідувача кафедри до захисту. Розташування інформації на титульному аркуші дипломної роботи подано в методичних вказівках про виконання дипломної роботи.

Завдання на роботу

Типовий бланк завдання до роботи розмішується безпосередньо після титульного аркушу.

Реферат

Реферат розміщують безпосередньо після завдання на дипломну роботу, починаючи з нової сторінки. Реферат призначений для ознайомлення з роботою в цілому. Він має бути стислим, інформаційним і містити відомості, які дозволяють прийняти рішення про доцільність читання всієї роботи.

Реферат має включати дані про:

• обсяг роботи, кількість таблиць, рисунків, додатків, список використаних літературних джерел;

• текст реферату;

• перелік ключових слів.

Текст реферату повинен послідовно відображати таку інформацію: предмет дослідження, об’єкт дослідження, мета роботи, метод дослідження, отримані результати, наукова і практична значимість роботи.

Ключові слова – це основні поняття, терміни, що характеризують суть роботи, їх перелік має складатися з 5-15 слів (словосполучень), надрукованих великими літерами в називному відмінку в рядок через коми.

Обсяг реферату повинен становити не більше однієї сторінки.

Зміст

Зміст включає (в порядку згадування):

• вступ;

• послідовно перераховані назви розділів і підрозділів;

• висновок;

• перелік використаної літератури;

• найменування додатків і номери відповідних сторінок.

Вступ

Вступ необхідний для обґрунтування актуальності теми роботи, формулювання мети і завдань дослідження. Рекомендований обсяг вступу – 3-5 сторінок.

Розробка кожного складового елементу дипломної роботи має свої особливості. Головна роль вступу – підготовка до сприймання основного тексту. У вступі слід розкрити актуальність теми, її наукове та прикладне значення, визначити мету і основні завдання роботи, визначити об'єкт і предмет дослідження, структуру, хронологічні рамки, інформаційну базу дослідження.

Багато студентів помилково вважають, що підготовка основної частини дипломної роботи – це серйозна робота, а вступ можна скласти так, як завгодно.

Однак це не так: за вступом можна судити про ретельність підходу, обґрунтованості у виборі теми, про рівень написання всієї роботи в цілому. Ті з членів державної екзаменаційної комісії, хто не можуть прочитати уважно усю роботу, обов'язково дивляться зміст, вступ, висновок і додатки. Багато інформації зі вступу увійде в виступ на захисті. Текст вступу рекомендується писати в останню чергу, коли робота практично готова, оскільки саме тоді простіше обґрунтувати вибір теми, а також мету і завдання. Зрозуміло, загальний план вступу і певні напрацювання потрібно підготувати до написання основної частини, але остаточний текст краще залишити на потім.

Вступ повинен містити наступну інформацію:

Актуальність теми, в якій стисло викладається сучасний стан проблеми, що розглядається та необхідність подальших досліджень.

Правильно сформулювати актуальність обраної теми означає показати уміння відділяти головне від другорядного, з'ясовувати те, що вже відомо і що поки невідомо про предмет дослідження.

Від доказу актуальності вибраної теми доцільно перейти до формулювання мети роботи.

Мета – це уявний, ідеальний образ, що перевищує результати діяльності, кінцевий підсумок роботи.

Мета роботи повинна полягати в рішенні проблемної ситуації шляхом її аналізу і знаходженні нових закономірностей між економічними явищами. Правильне означення мети – процес не менше важливий, ніж формулювання висновків.

Виходячи з мети роботи визначаються завдання. Це зазвичай робиться у формі перерахування (проаналізувати, розробити, узагальнити, виявити, довести, впровадити, показати, знайти, визначити, описати, встановити, з'ясувати, дати рекомендації, встановити взаємозв'язок, зробити прогноз, тощо).

Формулювання задач необхідно робити якомога більш ретельно, оскільки опис їхнього рішення повинно скласти зміст складових частин роботи. Це важливо також і тому, що заголовки розділів і підрозділів досить часто народжуються з формулювань завдань роботи. В наступному, при написанні висновків доцільно їх побудувати з точки зору досягнення мети і виконання поставлених завдань.

Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію.

Стисла характеристика об'єкта дослідження повинна містити такі основні відомості: форма власності, організаційно-правова форма, галузева приналежність; коли і ким засновано, місцезнаходження, матеріально-технічна база (опис приміщення, складів, транспорту тощо; вартісна оцінка), основні економічні показники за звітний період, чисельність працюючих; схема структури апарату управління з коментарем, перелік основних конкурентів.

Предмет дослідження – вузька частина об'єкту дослідження проблема (коло питань), що досліджуються в роботі на прикладі бази переддипломної практики (базового підприємства). Предметом дослідження може бути – теоретичні засади, практичні аспекти і методичні основи формування організації фінансів конкретної фірми.

Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, що є предметом дослідження. Саме на нього повинно бути направлена основна увага студента, оскільки предмет дослідження визначає тему дипломної роботи, винесену на титульний лист як назва.

Інформаційна основа роботи – стисло вказуються прізвища і ініціали авторів (в алфавітному порядку), що внесли найбільш відчутний вклад в рішення проблеми, основні закони і нормативні акти, що згадуються в роботі (зі посиланнями у [квадратних дужках] на номери джерел за переліком використаної літератури).

Інформація про базу переддипломної практики – дається стисла інформація (один абзац) про підприємство (організацію), на підставі даних якого виконується робота та на прикладі якого розглядається предмет дослідження: повна назва, форма власності, сфера діяльності, місце в галузі (велике, середнє, мале) тощо.

При роботі над вступом потрібно бути готовим до того, що текст цієї складової частини буде перероблений два-три рази і від початкових формулювань може мало що залишитися. Це пов'язано з важливістю даної частини роботи (вступ прочитають всі, хто буде оцінювати роботу), а також з тим, що процес написання носить творчий характер, і на попередньому етапі ще не до кінця уявляється майбутня робота.

Загальні рекомендації з написання основної частини дипломної роботи

В ході написання окремих розділів і підрозділів використовується підготовлений на етапі підбору літератури розгорнутий план з тим, щоб кожний його пункт був висвітлений за певною схемою, що не допускає повторень, відірваних логічно не зв'язаних між собою положень.

Зміст основної частини повинен точно відповідати темі роботи і повністю її розкривати. Будь-яка дипломна робота – це не сума її складників. Можна написати розкішні чотири окремих розділу, однак цілком ще не факт, що вони складуть задовільну роботу: важливий логічний зв'язок роботи від його першого положення до останнього.

Логічно побудована робота не містить матеріалу, що може бути вилучений з неї без порушення злагодженості. Це досягається наступним: окремі думки автор висловлює в реченнях; речення, що мають єдину тему, об'єднуються в абзаци; абзаци одного підрозділу повинні бути послідовно пов'язані один з одним.

При роботі над абзацом слід особливу увагу звертати на його початок. В першому реченні краще всього називати тему абзацу, роблячи таке речення немов би заголовком до іншої частини. При цьому формулювання першого речення повинне даватися так, щоб не втрачався смисловий зв'язок з попереднім текстом. Число самостійних речень в абзаці різниться і коливається в надто широких межах, що визначаються складністю висловлюваємої думки.

При написанні роботи слід зважувати на правильність побудови доказів, виведення тлумачень понять і поділу останніх.

Правило ясності також припускає, щоб в якості визначення не використовувались різноманітні метафори, порівняння, прислів’я.

Наприклад, не можна вважати визначенням наступне висловлювання: «гроші – джерело нещастя».

При формулюванні визначення не слід змішувати економічні категорії і поняття. Поняттями називаються такі смислові побудови, що відносяться до класу, до групи однорідних речей. Від поняття менш загального можна переходити до більш загальних понять. Але ця операція узагальнення може тривати не до нескінченності. Існують економічні поняття, до яких операція узагальнення застосовуватися не може, оскільки не існує більш широких понять. Такі поняття називаються категоріями. Таким чином, категорія – це поняття, що не може бути узагальнене. Прикладами категорій є: «гроші», «фонди», «фінанси», «заробітна плата» тощо; прикладами понять є «підприємство», «виручка», «розрахунковий рахунок».

У дипломних роботах уточнюються і формулюються визначення саме понять, а не категорій. Це пов'язане з тим, що вивчення категорій представляє високий рівень абстрагування, що характерно для робіт здебільшого наукового спрямування, наприклад для дисертацій.

Для з'ясування сутності поняття достатньо часто застосовується поділ цього поняття за одним або декількома критеріями. При поділі повинні бути виконані наступні правила логіки: відповідності, одиничності критерію, винятковості, безперервності.

Правило відповідності поділу означає необхідність перерахування всіх видів поділу поняття. Наприклад, невірно поділяти економічні суб'єкти на юридичних осіб і державу. В даний поділ необхідно додати ще і фізичних осіб і нерезидентів.

В кінці кожного підрозділу слід формулювати висновки (2-3 абзаци) по суті викладеного матеріалу. Висновок повинен логічно завершувати приведені міркування і являти собою абстрактне вираження будь-якої стійкої закономірності між явищами. Як аргументи, що обґрунтовують висновки, використовуються посилання на праці зарубіжних і вітчизняних економістів, нормативні документи, логічні міркування, результати обробки статистичних даних. Зазвичай висновки починаються оборотом «Таким чином», «Отже» тощо, після цього формулюється зміст самих висновків.

При формулюванні висновків необхідно дотримуватися деяких правил.

• По-перше, висновки повинні бути нетривіальними (висновок: «Товар – це продукт праці, призначений для продажу або обміну» і так є очевидним).

• По-друге, в якості висновків слід формулювати отримані в даному підрозділі кінцеві результати, а не проміжні.

• По-третє, при формулюванні висновків недоцільно наводити ті положення, що не важливі для викладення наступного матеріалу і не випливають з мети роботи.

• По-четверте, висновок не можна підміняти декларацією про результати виконаної роботи («розглянуто», «проаналізовано», «вивчено» тощо).

• По-п'яте, висновки повинні бути стислими і в стислому вигляді містити виконані в ході написання підрозділу міркування.

Вимоги до змісту основної частини дипломної роботи (за розділами)

Написання кожного розділу дипломної роботи має свої особливості, тому далі буде описана специфіка підготовки основної частини роботи, яка складатися з чотирьох змістовних розділів.

Теоретичний розділ

Перший розділ дипломної роботи присвячується розгляду теоретичних аспектів проблеми, що досліджується і слугує підґрунтям для подальшого викладення матеріалу.

У цьому розділі зазвичай розглядаються сутність, зміст, організація процесу, що досліджується, його складові елементи.

Викладаючи теоретичні аспекти, слід пам'ятати, що цей розділ роботи не самоціль, а засіб для створення теоретичної бази для розгляду практичних аспектів проблеми, що досліджується. Оскільки проникнення в сутність явища і процесу, що досліджується можливо тільки за умови використання системного підходу, тому в першому розділі доцільно відвести окреме місце історії розвитку предмету дослідження, аналізу зарубіжного досвіду організації економічних процесів, тому необхідно вирішити завдання, пов'язані з:

• концепцією предмету дослідження;

• місцем предмету дослідження в об'єкті дослідження;

• впливом предмету дослідження і проблем з ним пов'язаних на фінансовий стан розвитку.

Вирішувати ці проблеми необхідно шляхом огляду і критичного аналізу літературних джерел, що включає наступні їх види:

• навчально-методичні (підручники, навчальні посібники, конспекти лекцій, методичні рекомендації);

• наукові (монографії, статті в наукових журналах, тези доповідей на науково-практичних конференціях);

• періодичні видання (газети, журнали, часописи тощо);

• законодавчо-нормативні акти (конституція, кодекси, закони, укази, постанови, розпорядження, інструкції, листи тощо).

Огляд літературних джерел – це вища форма узагальнення інформації. Він систематизує зміст багатьох документів за основними напрямами їх використання. При цьому повинна даватися аргументована оцінка і критичний аналіз використаних відомостей.

Також рекомендується провести аналіз зміни законодавства, що регулює об'єкт і предмет дослідження у часі: що саме, коли і якими законодавчими актами вносилося.

На всі першоджерела, на які посилається автор прямо (цитата) або опосередковано (згадування), обов'язково повинні бути посилання на літературні джерела згідно із номерами за переліком використаної літератури:

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів. Посилатися при цьому треба на джерело непрямого цитування, наприклад:

(цит. за: ...);

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень дипломної роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє - знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

є) якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

є) якщо виникає необхідність виділити в цитаті деякі слова, зробити якесь застереження, то одразу після цього ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дипломної роботи а весь текст застереження береться у круглі дужки. Наприклад: (курсив наш. - А.Ш.), (підкреслено нами. – А.Ш.).

Посилання, в бібліографічному розумінні цього слова, означає вказівку на джерело інформації (книгу, статтю, документ тощо). Воно є обов'язковим, якщо в роботі наведено цитату чи якісь важливі або оригінальні фактичні (цифрові) дані, принципові положення або точки зору різних авторів.

Посилання в роботах слід оформляти у вигляді квадратних дужок безпосередньо в тексті роботи одразу після цитати чи даних, що потребують такого посилання. Спочатку зазначають арабськими цифрами порядковий номер джерела інформації, під яким воно внесено у "Список використаних джерел", а потім (через кому) - номер сторінки (чи сторінок), на яких вміщено саме ту інформацію, на яку робиться посилання, наприклад, "... текст цитати ... [25, с. 235 — 237]". Якщо в роботі просто згадується якесь видання (джерело інформації), то посилання на нього не передбачає вказівки конкретних сторінок, наприклад, "... у працях [1 - 7]...", "... як зазначається в роботі [12]".

Типовими помилками, що допускаються студентами в теоретичному розділі роботи є:

• подання теоретичної інформації без її подальшого критичного аналізу;

• підрозділ складається тільки або здебільшого з витягу із законодавчого акту;

• подання в розділі довідкової і загальновідомої інформації;

• подання інформації винятково в текстовій формі без підкріплення її порівняльними таблицями і наочними рисунками.

Підрозділи дипломної роботи повинні мати назви з «аналітичним відтінком».

Кожний підрозділ теоретичного розділу роботи повинен закінчуватися висновком, наприклад: «Таким чином, розглянуте показало, що найбільш значна зміна відбулася на стадії» та стислим обґрунтуванням необхідних подальших досліджень, які логічно випливають з даного підрозділу і будуть наведені у наступному підрозділі роботи.

Теоретичну частину (перший розділ) рекомендується подати у вигляді трьох-чотирьох підрозділів. Обсяг викладення матеріалу по кожному підрозділу повинен бути приблизно однаковим – в межах 6-8 сторінок, оформлених згідно із вимогами.

Аналітичний розділ

У другому розділі, виходячи з загальних теоретичних положень, розглянутих в теоретичному розділі, рекомендується проаналізувати стан справ визначеній темою роботи сфері діяльності підприємства.

Аналіз практики фінансово-економічної діяльності неможливо проводити без кількісних оцінок процесів, що протікають. При цьому слід враховувати, що наведені факти і цифровий матеріал повинні бути максимально вірогідними.

Звітні дані підприємства, що досліджується повинні бути не тільки наведені, але і проаналізовані для обґрунтування висновків. Для аналізу використовуються різноманітні математичні засоби. При цьому не слід забувати, що використання математичних засобів – це засіб, але не мета написання роботи.

Важливим достоїнством роботи є використання для обробки статистичних даних спеціальних комп'ютерних програм. Не вітається використання для розрахунків винятково Microsoft Excel.

Перший підрозділ другого розділу – 2.1 – повинен бути присвячений характеристиці підприємства (організації), що досліджується, якими можуть бути суб'єкти підприємництва сфери виробництва або надання послуг.

При складанні характеристики підприємства необхідно з достатнім ступенем повноти подати наступні відомості про нього:

• назва підприємства;

• форма власності;

• профіль його роботи;

• стислі відомості з історії підприємства;

• характеристика продукції, що випускається, або послуг, що надаються, їх специфіка;

• положення підприємства на сегменті ринку, на якому воно діє;

• коло наявних і потенційних споживачів;

• особливості статуту;

• механізм управління на підприємстві;

• розмір підприємства, чисельність співробітників;

• структура підприємства, взаємодія відділів, їхні функції;

• ділові партнери підприємства, характер взаємовідносин із ними;

• положення підприємства в правовій системі: взаємовідносини з державою, з монополіями, наявність пільг, привілей, особливого статусу;

• напрями діяльності підприємства, наявність перспективних шляхів розвитку.

Цей перелік, не є вичерпним, його можна продовжувати. Зрозуміло, що не усе, що наведене в даному переліку, необхідно відбити в дипломній роботі – деякі матеріали будуть подані більш докладно і розгорнуто, деякі – ні.

Подальші завдання дослідження другого розділу повинні бути направлені безпосередньо на комплексний аналіз предмету дослідження на прикладі підприємства, що було базою переддипломної практики.

Зміст і структура цієї частини роботи залежать від теми і основних завдань дослідження. Найменування аналізу повинно відповідати предмету дослідження та пристосовано до умов функціонування підприємства

Динаміку основних показників досліджують по даним за попередні 3-5 років. Для оцінки впливу різноманітних чинників, виявлення резервів досліджуються планові і фактичні дані за звітний рік або фактичні дані за попередній рік.

Методичною основою аналізу слугують різноманітні методики, які студент може винайти в літературі, скористуватися методиками з лекційних і практичних занять або звернутися за допомогою до керівника роботи.

Підставою для виконання досліджень по темі роботи слугують, як правило, дані, зібрані шляхом спеціальних вибірок з документів підприємства. В дослідженнях, що виконуються в ході здійснення дипломних робіт, найбільш широко застосовуються економіко-математичні засоби: кореляційного і регресійного аналізу, рангової кореляція, головних компонент тощо.

Типовими помилками, що допускаються студентами в аналітичному розділі роботи є:

• проведення аналітичних дій без обґрунтування необхідності їхнього проведення;

• відсутність чітких висновків після побудованих таблиць, графіків,

рисунків;

• відсутність структурно-логічного зв’язку між підрозділами.

• надання теоретичної інформації без її подальшого критичного аналізу на даному підприємстві;

• робота присвячена більшою мірою оціночно-аналітичним процедурам, а ключове слово у назві роботи – удосконалення економічної діяльності підприємства, або не розглянуті зовсім, або розглянуті поверхово.

Кожен підрозділ даної частини роботи повинен закінчуватися висновком по проведеному аналізу.

Вживати назву підприємства, що аналізується необхідно тільки в назві розділу. В назві підрозділу необхідно вживати «підприємство».

Дана вимога відноситься і до третього розділу.

Аналітичну частину (другий розділ) рекомендується подати в трьох-чотирьох підрозділів. Перший підрозділ повинен бути присвячений характеристиці підприємства (5-6 сторінок), а наступні – організації та методиці економіки його діяльності (в межах 8-11 сторінок).

Оптимізаційний розділ

В третьому розділі приводиться обґрунтування пропозицій з вдосконалення тих сторін фінансово-економічної діяльності, проблемні елементи яких були виявлені в аналітичній частині.

Пропозиції, що висловлюються в третьому розділі повинні вирішувати ті завдання, що були сформульовані у вступі. В багатьох роботах пропозиції зводяться до закликів: «треба посилити...», «удосконалювати...» тощо. Без розробки механізму реалізації таких пропозицій вони є безпідставними.

Пропозиції необхідно довести до рівня розрахунку показників фінансово-економічної ефективності, до розробки конкретних рекомендацій по підвищенню ефективності виробничо-фінансової діяльності.

Вносячи пропозиції, доцільно пропонувати декілька варіантів рішення виявленої проблеми. Слід проаналізувати кожний з проектів, вибрати оптимальний і не тільки прогнозувати позитивні результати його використання, але і запропонувати заходи з мінімізації ризиків негативних наслідків (адже у будь-якої великої ідеї є недолік, рівний або перевищуючий величину цієї ідеї).

Завданнями, що вирішуються в третьому розділі, як правило, є наступні:

• огляд напрямів удосконалення предмету дослідження та пристосування їх до підприємства, що досліджується і оптимізація одного або декількох найбільш значущих елементів предмету дослідження, в тому числі з використанням математичних засобів і моделей;

• використання можливостей обчислювальної техніки для удосконалення окремих аспектів предмету дослідження.

• розрахунок економічної ефективності пропозицій студента в частині удосконалення діяльності підприємства по колу проблем, що вивчаються на прикладі умов функціонування суб'єктів ринку.

В цій частині роботи розглядаються основні резерви підвищення ефективності підприємства, що досліджується. Логіка викладення матеріалу в цій частині роботи повинна безпосередньо кореспондувати з теоретичним і аналітичним розділом.

Заходи або напрями, що пропонуються студентом з метою удосконалення предмету дослідження, повинні чітко поділятися на два види: ті, що вимагають і ті, що не вимагають техніко-економічного обґрунтування. В оптимізаційному розділі повинні знайти відображення обидва.

Передусім, повинні бути викладені їхня сутність, мета і засоби вирішення; уявлені вхідні дані і виконані необхідні розрахунки, що зажадаються перед впровадженням в практику.

При обґрунтуванні впровадження інших заходів або напрямів розвитку, що не вимагають обґрунтування або при очевидній трудності їхнього здійснення, слід використати результати наукових досліджень і практичних досягнень в галузі управління підприємством на підставі авторитетних літературних джерел.

Рекомендується окремий підрозділ присвятити використанню математичних засобів і моделей в аналізі і прогнозуванні діяльності підприємства, що досліджується і розрахунку економічної ефективності від запропонованих студентом проектів.

Типовими помилками, що допускаються студентами в оптимізаційному розділі роботи є:

• дослідження в більшому ступені присвячене проблемам оптимізації предмету дослідження в загальному плані і практично не порушують його застосування до підприємства, що досліджується;

• дослідження в третьому розділі здебільшого дублює другий розділ;

• відсутність чітких висновків про результативність проведених досліджень: на чому воно ґрунтувалася, як відбувалося і що дало (які резерви поліпшення діяльності підприємства були ідентифіковані);

• відсутність структурно-логічного зв’язку між аналізом проведеним в другому розділі і напрямками пошуку резервів оптимізації, що були здійснені у третьому розділі.

Оптимізаційну частину (третій розділ) рекомендується подати у вигляді трьох-чотирьох підрозділів. Обсяг викладення матеріалу по кожному підрозділу повинен бути приблизно однаковим – в межах 8-12 сторінок.

Четвертий розділ «Охорона праці» повинен бути у межах 15-16 стор. з обов’язковими вказівками на діючі стандарти, норми, правила та інші нормативно-технічні документи з охорони праці.

Завдання на даний розділ видається викладачем-консультантом з питань охорони праці.

Висновок

Основне призначення висновку – резюмувати зміст (підвести підсумок) роботи, вигідно підкреслити її переваги та згладити наявні недоліки. У висновку роботи викладаються положення, що характеризують ступінь розкриття теми, визначається рівень досягнення мети і вирішення завдань роботи.

Висновок носить форму синтезу отриманих в роботі результатів. Цей синтез – послідовне, логічно струнке викладення отриманих висновків і їх співвідношення з метою роботи і конкретними завданнями, поставленими та сформульованими у вступі.

Саме у висновку найбільш яскраво виявляється спроможність (або неспроможність) студента ясно мислити і викладати матеріал. В цій частині роботи міститься так зване «вихідне знання», що є новим по відношенню до вхідного. Саме воно виноситься на обговорення і оцінку комісії при захисті роботи. Це вихідне знання не повинно підмінятися механічним складанням висновків в кінці підрозділів, а повинно містити логічно струнке викладення головних підсумкових результатів всієї роботи.

Рекомендований обсяг матеріалу – 4-5 сторінок.

Перелік використаної літератури

У перелік використаної літератури можна включати не тільки ті джерела, що цитуються, згадуються або використовуються у роботі, але і ті, з якими студент ознайомився в процесі підготовки роботи, однак таких не повинно бути більш 20% від загальної кількості джерел у переліку.

Додатки

У додатки необхідно винести проміжні розрахункові матеріали, фінансову і статистичну звітність, а також інші матеріали, використання яких в основної частині роботі порушує логічну стрункість викладення.

Графічна частина

В якості альтернативи графічної частини спеціалісти з фінансів і кредит можуть використовувати роздавальний матеріал, що містить графічні ілюстрації, виконані на листах формату А4 в кількості 5-8 листів, (в примірниках, кратних чисельності членів Державної екзаменаційної комісії плюс один для себе), та (або) підготувати презентацію з використанням засобів MS Power Point. На плакати роздавального матеріалу виносяться найбільш значущі результати дослідження, на що студент посилається в процесі захисту.

Не рекомендується дублювати один до одного таблиці і рисунки з дипломної роботи, – на плакатах вони повинні бути представлені по іншому – у більш інформаційно-насиченому вигляді.

Оформлення дипломних робіт

Оформлення дипломних робіт (далі за текстом робіт) – це водночас з написанням їх змісту дуже важливий процес, нехтувати яким не можна.

Дипломна робота має бути виконана державною (українською) мовою і оформлена відповідно до ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Текст роботи може бути написаний від руки або надрукований за допомогою комп’ютерної техніки на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм). Шрифт Times New Roman, 14 пт, через 1,5 інтервали. Таблиці та ілюстрації можна подати на аркушах формату А3.

Текст дипломної роботи слід розміщувати на сторінці, додержуючись таких розмірів берегів: верхній, лівий і нижній – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Заголовки

Розділи, підрозділи, пункти і підпункти повинні мати заголовки, що чітко й коротко відображають їхній зміст.

Заголовки структурних частин дипломної роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи.

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів звіту слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці.

Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту роботи і дорівнювати п’яти знакам.

Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути:

- за машинописного способу - не меншу, ніж три інтервали;

- за машинного способу – не менше, ніж два рядки.

Відстань між основами рядків заголовку, а також між двома заголовками приймають такою, як у тексті.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою дипломної роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини дипломної роботи, як «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ» не мають порядкового номера.

Розділи повинні мати порядкову нумерацію в межах роботи («РОЗДІЛ 1», «РОЗДІЛ 2», «РОЗДІЛ 3»). Після номеру розділу в тексті роботи крапку не ставлять. З нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад: «1.3» (третій підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера крапку не ставлять, наприклад: «1.3.2» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти, наприклад, «1.2.3.2».

Ілюстрації

Ілюстрації (рисунки, графіки, схеми, діаграми) слід розміщувати у дипломній роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці, у разі необхідності - у додатку. На всі ілюстрації мають бути посилання.

Ілюстрація позначається словом «Рис.», яке разом з назвою ілюстрації розміщують після пояснювальних даних, наприклад: «Рис. 2.1 Структура джерел формування майна підприємства».

Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках.

Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад «Рис 2.1» (перший рисунок другого розділу). Назва рисунка розміщується після його номера. Приклад подання рисунка наведено нижче.

Ілюстрації кожного додатка позначають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення додатка, наприклад «Рис. В.1» (перший рисунок Додатку В).

Таблиці

Таблиці застосовують для уточнення та зручності порівнювання показників. Назва таблиці має точно і стисло відображати її зміст. Назву слід розміщувати над таблицею.

У разі перенесення частини таблиці на наступну або інші сторінки назву ставлять тільки над першою частиною таблиці.

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць.

Таблиці (за винятком таблиць у додатках) слід нумерувати арабськими цифрами в межах розділу, наприклад, «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Таблиці кожного додатка позначають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення додатка, наприклад, «Таблиця В.1».

На всі таблиці мають бути посилання в тексті, які складаються зі слова «таблиця» із зазначенням її номера.

Заголовки стовпців і рядків таблиці слід друкувати з великої літери, підзаголовки стовпців — з малої, якщо вони є продовженням заголовка, або з великої, якщо вони мають самостійне значення. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять, заголовки і підзаголовки стовпців друкують в однині.

Таблиці ліворуч, праворуч і знизу, як правило, обмежують лініями.

Розділяти заголовки і підзаголовки боковика і стовпців діагональними лініями не допускається.

Горизонтальні й вертикальні лінії, що розмежовують рядки таблиці, можна не креслити, якщо брак таких не ускладнює користування таблицею.

Заголовки стовпців, як правило, друкують паралельно рядкам таблиці. За необхідності допускається перпендикулярне розміщення заголовків стовпців.

Головку таблиці треба відокремлювати лінією від тексту таблиці.

Допускається розміщення таблиці вздовж довгого боку аркуша.

Якщо рядки або стовпці таблиці виходять за формат сторінки, то таблицю ділять на частини, які розміщують одна під одною або поряд, при цьому в кожній частині таблиці повторюють її головку й боковик.

У разі поділу таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами стовпців і рядків. При цьому нумерують арабськими цифрами стовпці і (або) рядки першої частини таблиці.

Якщо в кінці сторінки таблиця переривається і її продовження буде на наступній сторінці, то в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, що обмежує таблицю, не креслять.

Слово «Таблиця» зазначають один раз над першою частиною таблиці, над іншими частинами друкують слова «Продовження таблиці» або «Закінчення таблиці» із зазначенням номера (позначення) таблиці.

Переліки

У тексті пунктів або підпунктів можуть бути переліки. Перед кожною позицією переліку слід ставити дефіс або (за необхідності послатися в тексті на один із переліків) малу літеру, після якої ставлять дужку. Для подальшої деталізації переліку необхідно використовувати арабські цифри, після яких ставлять дужку.

Перелік першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Формули

Формули нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер формули складається з номера розділу і номера формули в розділі, між якими ставиться крапка. Номер формули у круглих дужках друкують біля правого поля сторінки у тому ж рядку, наприклад, (2.3) – третя формула у другому розділі.

Посилання на формулу в тексті роботи виконується за таким зразком: «…у формулі (2.3)…»

Формули в додатках нумерують окремо арабськими цифрами в межах кожного додатка з додаванням перед цифрою позначення додатка, наприклад, «(В. 1)».

У формулі як символи величин слід застосовувати позначення, встановлені відповідними стандартами або іншими документами.

Рівняння і формули повинні бути відокремлені від тексту. Вище і нижче формули залишають інтервал не менший одного рядка. Формули, що подаються одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комою.

Пояснення символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули, якщо вони не пояснювалися в тексті, мають, бути наведені безпосередньо під формулою. Пояснення кожного символу слід давати з нового рядка в тій послідовності, в якій символи наведено у формулі. Перший рядок пояснення має починатися словом «де».

Наприклад:

МВ = ТВ (1 + i)t

де МВ – майбутня вартість грошей;

ТВ – теперішня вартість грошей;

i – ставка доходності;

t – термін нарахування відсотків.

Правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні дипломної роботи студент повинен давати посилання на джерела, які наводяться в роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «… у праці [1]…», «… у працях [1—7]…».

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дипломній роботі.

Посилання додаються одразу після закінчення цитати у квадратних дужках, де вказується порядковий номер джерела у списку літератури та відповідна сторінка джерела, наприклад, [15, с. 267].

Зноски в кінці аркуша робити недоцільно.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «…подано на рис. 1.3».

На всі таблиці дипломної роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «…в табл. 1.3».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3», «див. рис. 1.3».

Посилання на формули роботи вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад, «…у формулі (1.2)».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Оформлення списку використаних джерел

Список літератури формується у такій послідовності:

1) Закони України, Укази Президента;

2) Постанови Уряду;

3) нормативні акти та інструкції міністерств і відомств, органів державного управління, місцевого самоврядування;

4) наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана українською та російською мовами;

5) наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана іноземними мовами.

Літературні джерела (підручники, посібники, монографії, журнальні статті) наводяться в алфавітному порядку за прізвищами авторів або назвами цих джерел.