Гіпертермія

Гіпертермією називають стан, коли тем­пература тіла людини перевищує 37 °С. Вона виникає, коли утворена в організмі теплота не встигає виходити за його межі, що призводить до перегрівання тіла.

Це відбувається у випадках, коли температура зовнішнього середовища тривалий час пе­ревищує 37 °С. За таких умов організм максимально мобілізує свої механізми теп­ловіддачі: головним чином випаровування поту і меншою мірою підвищення венти­ляції легень. Одночасно розширюються су­дини шкіри, проте за високої температури повітря цей механізм тепловіддачі не діє. Ці механізми протягом певного часу підтри­мують нормальну температуру тіла, проте у випадках тривалого виливу високої тем­ператури на організм розвивається гіпер­термія, що часто призводить до теплового удару з втратою свідомості внаслідок по­рушення діяльності центральної нервової системи. В деяких випадках ще за нормаль­ної температури тіла може настати втрата свідомості — теплове зомлівання (непри­томність), що зумовлено зниженням арте­ріального тиску через максимальне розши­рення кровоносних судин шкіри. Гіпертер­мія може виникати і при зовнішній темпе­ратурі 37 °С, якщо вологість повітря мак­симальна (100 %). За температури тіла по­над 42 °С настає теплова смерть.

Гарячка (лихоманка, жар) — це стан організму, якому також властива висока тем­пература тіла, але відрізняється від описа­ної вище гіпертермії іншим механізмом роз­витку. Гарячка не залежить від температу­ри зовнішнього середовища, тобто вона є наслідком порушення терморегуляції.

Причиною гарячки є інфекційні хворо­би, запальні або інші патологічні процеси. Вважають, що при цьому зміщується уста­новча точка температури тіла, яку має підтримувати центр терморегуляції. Остан­ній в такому разі "сприймає" нормальну температуру тіла як низьку і вмикає ре­акції термогенезу, щоб підняти цю темпе­ратуру до нової заданої точки. Людина відчуває сильний озноб, виникає дрижання, одночасно гальмуються всі реакції тепло­віддачі — припиняється потовиділення, звужуються судини шкіри. Коли температу­ра підвищується до певної точки, терморе­гуляторний центр починає її підтримувати шляхом зрівноваження процесів теплопро­дукції й тепловіддачі, озноб припиняється, активуються реакції тепловіддачі, але ви­сока температура зберігається.

Лихоманка зумовлена дією особливих ре­човий — пірогенів, що мають різне похо­дження.

Екзогенні пірогени — це пато­генні бактерії і продукти їх життєдіяль­ності: білки, продукти їх розщеплення, ліпополіцукриди бактеріальних мембран, речовини з дегенеруючих тканин; вони фагоцитуються лімфоцитами, тканинними макрофагами хворого, які виробляють при цьому ендогенні пірогени (інтерлейкін-1, інтерферон та ін.). Останні, впливаючи на гіпоталамічний центр терморегуляції, при­зводять до підвищення температури тіла.

Питання про біологічну роль гарячки — корисна вона чи шкідлива — залишається відкритим. Одні спеціалісти вважають, що організм, підвищуючи температуру в такий спосіб, бореться з інфекцією, знищує хво­роботворні бактерії. Інші, навпаки, дово­дять, що гарячка є наслідком отруєння ней­ронів терморегуляторного центру піроге­нами, що проникли до гіпоталамуса через гематоенцефалічний бар'єр. Згідно з тре­тьою думкою, ендогенні пірогени є елемен­тами імунної системи, які протистоять па­тогенним чинникам, а гарячка, зумовлена ними, — це їх побічна дія.

34