Рефлекси внс.

При подразненні інтеро- та екстероцеп­торів виникають автономні (вегетатив­ні) рефлекси, серед яких розрізняють:

• вісцеро-вісцеральні,

• сомато-вісцеральні (вісцеро- дермальні, дермато-вісцеральні) реф­лекси.

Вісцеро-вісцеральні рефлекси виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і викликають зміну їх функції (ре­флекторні зміни функції серця, судинного тонусу, кровонаповнення селезінки тощо).

До сомато-вісцеральних рефлексів на­лежать реакції внутрішніх органів чи сис­тем на подразнення соматичних органів. Наприклад, подразнення пропріорецепторів м'язів кінцівки під час пасивного її зги­нання спричинює рефлекторне посилення вентиляції легень.

Вісцеро- дермальні рефлекси виникають при подразненні внутрішніх органів і виявля­ються у змінах потовиділення, електропро­відності шкіри та її чутливості на обме­жених ділянках тіла.

Дермато-вісцеральні рефлекси — під час подразнення деяких ділянок шкіри з'явля­ються судинні реакції і змінюються функ­ції певних внутрішніх органів.

Названі автономні рефлекси використовуються у практичній медицині. Наприклад, для оцінки функціонального стану судин досліджують рефлекторні зміни їх тонусу під час механічного подразнення шкіри. У багатьох практично здорових людей у разі механічного подразнення шкіри тупим предметом (неврологічним молотком) виникає місцеве звуження артеріол, що проявляється у вигляді нетривалого збліднення ділянки шкіри, яка подразнюється (білий дермографізм). За більш високої чутливості з'являється червона смуга розширених шкірних судин, облямована блідими смугами звужених судин (червоний дермографізм), а за наявності дуже високої чутливості - смуга ущільнення шкіри і її набряк.

Прикладом використання дермато-вісцерального рефлексу в клініці є застосування теплових грілок чи грілок з льодом для впливу на патологічне вогнище у внутрішніх органах. Рефлексотерапія різного типу також грунтується на названій рефлекторній діяльності.

Вісцеро-дермальні рефлекси часто використовуються під час діагностики патології внутрішніх органів. Так, у разі розвитку патологічного вогнища в якому-небудь внутрішньому органі підвищується чутливість конкретних ділянок шкіри, що виявляється за умови легкого дотику, навіть за відсутності якогось подразника (відображений біль). Подібний рефлекс може початися з інтероцепторів, а ефектором можуть бути скелетні м'язи: за наявності болю у черевній порожнині підвищується тонус м'язів-згиначів (підтягують коліна до передньочеревної стінки), напружуються м'язи передньої черевної стінки (вісцеро-соматичний рефлекс).

Спінальні центри регулювання автономних функцій.

На рівні останнього шийного і двох верхніх грудних сегментів спинного мозку знаходяться нейрони, що іннервують три непосмуговані м'язи ока: м'яз-розширювач зіниці, очноямкову частину кругового м'яза ока та один із м'язів верхньої повіки. Ділянка спинного мозку, від якого йдуть нерви до цих м'язів, називається спіноциліарним центром. Нервові волокна від цієї ділянки проходять у складі симпатичного нерва до верхнього шийного симпатичного вузла, де починається другий нейрон, який закінчується в очних м'язах. Подразнення цих волокон викликає розширення зіниці (мідріаз), розкриття повікової щілини і випинання очного яблука (екзофтальм). Ураження названих сегментів спинного мозку чи перерізання симпатичних нервів призводять до розвитку синдрому Горнера: звуження зіниці (міоз), звуження повікової щілини і западання очного яблука (ендофтальм).

У верхніх грудних сегментах спинного мозку розташовані нейрони, що входять до складу центра, який регулює роботу серця і стан кровоносних судин. Тут також наявні нейрони, які іннервують бронхи.

В усіх грудних і верхніх поперекових сегментах спинного мозку розташовані нейрони, що іннервують потові залози та органи травлення. Ураження окремих сегментів зумовлює припинення потовиділення у ділянках тіла, що втратили симпатичну іннервацію.

У крижовому відділі спинного мозку розташовані спінальні центри рефлексів сечовипускання, дефекації, ерекції та еякуляції. Руйнування зазначених центрів спричиняє статеве безсилля, нетримання сечі і калу. Порушення сечовипускання і дефекації відбувається унаслідок паралічу сфінктерів сечового міхура і прямої кишки.