Значення гіпоталамуса в регулювання автономних функцій

Усі рівні системи підпорядковуються вищим підкірковим автономним центрам, які розташовані у відділі проміжного мозку - гіпоталамусі.

Гіпоталамус бере участь у регулювання фактично всіх автономних функцій:

• діяльності серцево-судинної і травної систем,

• водно-сольового, вуглеводного, жирового та білкового обміну,

• сечовиділення,

• функцій залоз внутрішньої секреції,

• підтримує постійну температуру тіла,

• забезпечує гомеостаз внутрішнього середовища.

Збудження ядер гіпоталамуса зумовлене як надходженням до них нервових імпульсів від таламуса та інших відділів головного мозку, так і чутливістю окремих його клітин до фізико-хімічних впливів.

У гіпоталамусі наявні осморецептори - клітини, високочутливі до змін осмотичного тиску внутрішнього середовища, а також терморецептори, чутливі до зміни температури крові.

Подразнення задніх ядер гіпоталамуса викликає реакції, аналогічні активуванню симпатичної нервової системи:

• розширення зіниць і повікових щілин,

• зростання ЧСС,

• звуження судин і підвищення артеріального тиску,

• гальмування моторної функції шлунка й кишок,

• збільшення вмісту в крові адреналіну та норадреналіну,

• підвищення концентрації глюкози.

Передні ядра гіпоталамуса спричинюють реакції, аналогічні активуванню парасимпатичної нервової системи::

• звуження зіниць і повікових щілин,

• сповільнення серцевої діяльності,

• зниження тонусу артерій та артеріального тиску,

• зростання секреції шлункових залоз,

• посилення моторної діяльності шлунка і кишок,

• зростання секреції інсуліну й зниження в результаті цього вмісту глюкози в крові,

• контролюють сечовипускання і дефекацію.

Усі названі прояви виникають унаслідок того, що в передніх ядрах гіпоталамуса є групи нервових клітин, які регулюють функції центрів парасимпатичного відділу автономної нервової системи.

Середні ядра гіпоталамуса беруть участь у регулюванні обміну речовин.

Отже, гіпоталамус шляхом реалізації функцій симпатичного і парасимпатичного відділів автономної нервової системи та секреторних функцій ендокринних залоз забезпечує автономний компонент усіх складних реакцій організму.

Однак він не має прямих нервових зв'язків з органами. Його вплив опосередковується через зміни активності спінальних і стовбурових центрів автономної нервової системи. Це прояв інтегративної і модулювальної ролі гіпоталамуса в регулювання автономних функцій.

У свою чергу, функції гіпоталамуса контролюються вищими відділами ЦНС - підкірковими ядрами, мозочком і корою великого мозку, з якими гіпоталамус пов'язаний як прямими нервовими шляхами, так і через ретикулярну формацію мозкового стовбура.

Участь ретикулярної формації, мозочка і підкіркових ядер у регулюванні автономних функцій

Ретикулярна формація стовбура мозку через збудливі або гальмівні впливи на різні відділи ЦНС підвищує активність автономних нервових центрів, здійснює на них тонізивний вплив.

Ретикулярна формація створює "налаштування діяльності" і забезпечує високий рівень активності центральних нейронів.

Завдяки тому що підкіркові ядра, зокрема смугасте тіло, мають прямі зв'язки з ретикулярною формацією мозкового стовбура і гіпоталамусом, вони беруть участь у здійсненні складних безумовно-рефлекторних реакцій організму, які складаються не тільки з локомоторних, але й автономних компонентів.

На автономну нервову систему істотний вплив здійснює мозочок. Якщо його видалити, розвивається пригнічення моторної, зокрема періодичної, діяльності травного тракту та секреторної функції залоз шлунка і кишок. Це може бути пов'язане зі зміною стану симпатичного відділу автономної нервової системи.

Важливу роль у регулюванні діяльності внутрішніх органів відіграють нервові утвори, що входять до складу лімбічної системи яка бере участь у формуванні емоцій і реалізації таких поведінкових реакцій, у здійсненні яких має місце яскраво виражений автономний компонент. Вплив "вісцерального мозку" на функції органів, що іннервуються автономною нервовою системою, здійснюється завдяки її тісним зв'язкам з гіпоталамусом. Ушкодження мигдалеподібного тіла зумовлює підвищення апетиту та ожиріння унаслідок посиленого вживання їжі. Зруйнування чи подразнення гіпокампа впливає на акти слиновиділення, жування і ковтання.