Отже, на сьогоднішній лекції ми розглянемо такі питання:

7. Осмотичний і онкотичний тиски.

8. Регуляція сталості осмотичного тиску.

9. В`язкість і щільність крові.

10. Кислотно-основний стан крові, роль буферних систем у регуляції його сталості.

11. Буферні системи, види, механізм функціонування.

12. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ).

І. Осмотичний та онкотичний тиск крові

Різні сполуки, що містяться у плазмі та формених елементах крові, створюють у них осмотичний тиск.

У нормі осмотичний тиск плаз­ми крові становить близько 7,6 - 8,1 атм (762 - 788 кПа).

Величина осмотичного тиску визначається кількістю розчине­них неор­ганічних солей.

Білки плазми створюють онкотичний тиск, що дорівнює 25- 30 мм рт.ст. (2,6 -5,2 кПа).

Онко­тичний тиск відіграє найважливішу роль у регуляції розподілу води між плазмою і тканинами. Це зумовлено тим, що стінка обмінних судин (капілярів) у більшості органів є непроникною для білків. У тканинній рідині вільних білків мало, тому наявний градієнт їхньої концентрації з кров'ю.

Біль­ший онкотичний тиск крові є основою механізму утримання у ній води.

Осмотичний та онкотичний тиск забезпечують водний обмін між усіма середовищами організму.

Вони впливають також на обмін води між плаз­мою крові і форменими елементами. У разі зміни осмотичного або онко­тичного тиску в плазмі або клітинах може змінюватися функція клітин крові і тривалість їхнього життя.

2. Регуляція осмотичного тиску крові.

Осмотичний та онкотичний тиск плазми належить до біологічних констант організму. На іонний і вод­ний склад крові впливає обмін з тканинами і діяльність органів виділення (нирок, потових залоз). Ці процеси координуються системами регуляції, підґрунтям яких є переважно гормональна регуляція.

Рівень гормонів і функція органів виділення контролюються за участі осморецепторів, що активуються у разі зміни осмотичного тиску крові і міжклітинної рідини.

Онкотичний тиск білків плазми менш стабільний і багато в чому визна­чається активністю процесів біосинтезу білків у печінці, їх використанням чи виділенням. Ці процеси на тлі різних захворювань порушуються, нап­риклад, ураження нирок спричиняє набряк тканин.

Кровозамінники

Осмотичний та онкотичний тиск плазми крові враховується під час складання кровозамінних розчинів, які повинні бути ізотонічними до плазми крові, а також містити ті ж солі. Розчин з осмотичним тиском, більшим ніж у плазмі, нази­вається гіпертонічним, а з меншим - гіпотонічним.

96% загального осмо­тичного тиску плазми утворюється неорганічними електролітами, серед яких основна роль належитьNaС1 (близько 60-80%). Тому найпростішим ізотонічним є розчин натрію хлориду 0,9%

Щільність крові

За рахунок розчинених речовин щільність крові є трохи більшою, ніж води.

Щільність плазми складає 1,025-1,034 г/см³,

щільність еритроцитів - близько 1,09 г/ см³,

щільність цільної крові - 1,05-1,06 г/см³.

В'язкість крові

В'язкість крові зумовлена тим, що в судинному руслі вона перебуває у постійному русі. Унаслідок того, що окремі її шари просуваються із різною швидкістю і між ними виникає тертя, у крайніх шарах створюється внутрішнє тертя із стінками судин, що визначається поняттям в'язкість.

В'язкість чинить опір кровотоку. Величину її визначають відносно в'яз­кості води, яку приймають за 1. Розчинення різних сполук, особливо великих білкових молекул, наявність формених елементів збільшує в'язкість крові.

Розчин плазми в 1,7-2,2 разу більш в'язкий, ніж вода.

В'язкість цільної крові вища від в'язкості води приблизно в 5 разів.

Таке високе значення цього показника крові зу­мловлене клітинами та білками крові. Основну роль у збільшенні в'язкості крові відіграють еритроцити: збільшення їх кількості в крові підвищує її в'язкість, а зменшення - знижує.

Коли­вання в'язкості крові в організмі відбу­ваються в межах 3-7 одиниць.

Це пов'я­зано зі змінами об'єму води в організмі та кількості еритроцитів. Наприклад, після крововтрати в'язкість крові зменшується внаслідок того, що відновлення об'єму крові за рахунок мобілізації депонованої в орга­нізмі води відбувається значно швидше, ніж відновлення кількості клітин крові. Дегід­ратація (зневоднення) організму, адаптація до умов високогір'я або патологічне збіль­шення кількості еритроцитів у крові (поліцитемія), навпаки, супроводжуються зрос­танням в'язкості крові.