1.2. Право на касаційне оскарження. Процесуальний порядок реалізації права на касаційне оскарження

 

Право на касаційне оскарження - гарантована державою особам, які брали участь у справі, та їх правонаступникам та особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питан­ня про їх права, свободи та обов'язки на можливість звернен­ня до суду касаційної інстанції з метою перевірки законності рішень суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційно­му порядку та рішень, ухвал апеляційного суду,що набрали законної сили.

Суб'єкти касаційного оскарження

До суб'єктів, які мають право на касаційне оскарження на­лежать: сторони, треті особи та їх правонаступники, заявни­ки, заінтересовані особи та інші особи, які беруть участь у справі, - представники та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст.45 ЦПК), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Такі особи могли не брати участі у ході розгляду справи як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, тобто не отримати статусу осіб, які беруть участь у справі, але рішення чи ухвала суду першої та апеляційної інстанцій могли вплинути на їх права і обов'язки. Тому такі особи вправі оскаржувати рішен­ня або ухвалу суду першої чи апеляційної інстанції у ка­саційному провадженні.

Об'єкти касаційного оскарження

Касаційному оскарженню підлягають:

-               рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеля­ційному порядку;

-               рішення та ухвали апеляційного суду, ухвалені за резуль­татами апеляційного розгляду;

-               ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку;

-               ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають по­дальшому провадженню у справі.

Щодо ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 1,3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі, то наведений перелік вважається не зовсім адекватним реальним цивільним процесуальним пра­вовідносинам, що можуть мати місце у справі. Так, у п. 2 ч. 1 ст.324 ЦПК визначено такі умови:

-               оскаржуються лише ті ухвали суду першої інстанції, які зазначені у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 ч. 1 ст. 293 ЦПК;

-               вони мають бути попередньо оскаржені у апеляційному порядку;

-               ухвали апеляційного суду мають перешкоджати подаль­шому провадженню у справі.

Вважається доцільним оскаржувати у касаційному поряд­ку ухвали апеляційного суду, які не тільки перешкоджають подальшому провадженню у справі, а порушують права грома­дян на захист і можуть негативно вплинути на об'єктивність майбутнього судового рішення. Тому й орієнтири слід зміню­вати з урахуванням мети: не формально і швидко розглянути справу, а захистити право громадянина, який звернувся до су­ду за його захистом.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК передбачає можливість оскар­ження в апеляційному порядку ухвал про забезпечення позо­ву, а також щодо скасування забезпечення позову, але така ухвала виключена з переліку ухвал, що розглядатимуться в касаційному порядку. Отже, у разі зникнення у відповідача майна або необґрунтованого вжиття заходів забезпечення по­зову, позов може бути звернений до держави, якщо дії суду бу­ли неадекватними нормам матеріального і процесуального права і таким чином була завдана шкода конкретній особі, яка брала участь у справі. Більше того, можна вважати, що суди України потраплятимуть під дію позовів до держави, в яких вони будуть притягатися як треті особи.

Тому базис ухвал, які підлягають касаційному оскарженню мають складати ухвали, які завдають шкоди суб'єктам спір­них відносин або потенційно здатні вплинути на об'єктивність судового розгляду. Встановлення чіткого переліку ухвал, які можуть бути оскаржені у касаційній інстанції, штучно обме­жує право громадян на звернення до суду.

Строки на касаційне оскарження

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апе­ляційного суду.

Момент, з якого починається відлік строку на касаційне ос­карження, пов'язаний з днем проголошення рішення чи ухва­ли апеляційного суду, який приймається за точку відліку. Тобто наступний день, який слідує за днем проголошення рі­шення чи ухвали апеляційного суду, вже входить до розрахун­ку строку на касаційне оскарження.

У разі пропущення строку, встановленого ч.1 ст. 325 ЦПК, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на каса­ційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо во­на не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.

Звичний порядок подання касаційної скарги у межах стро­ку на касаційне оскарження рішення чи ухвали апеляційного суду відрізняється від подання касаційної скарги з пропуском такого строку тим, що в останньому випадку скаржник має відобразити в змісті скарги такі аспекти:

-               зазначити у скарзі причини пропуску строку на касаційне оскарження;

-               у прохальній частині скарги, незважаючи на те, що строк може бути пропущений з вини суду, просити суд поновити строк на касаційне оскарження рішення чи ухвали апеляцій­ного суду;

-               у додатках слід вказати ті докази, які підтверджують по­важність причин пропуску.

Якщо особа, яка подала касаційну скаргу після закінчення строку на касаційне оскарження, не виконає наведених умов, то найімовірніше касаційна скарга разом з доданими до неї матеріалами буде повернута їй судом касаційної інстанції. У ст.325 ЦПК не передбачена можливість надавати строк на усу­нення недоліків касаційної скарги, якщо в ній не заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, але таке клопотання може бути зазначене у порядку, передба­ченому п. 6 ч. 2 ст. 326 ЦПК. Тому усунення такого недоліку має відбуватися у порядку ч. 2 ст. 328 ЦПК. Суддя-доповідач не може відмовити у прийнятті касаційної скарги лише з тих підстав, що строк на касаційне оскарження минув. Якщо ж суддя-доповідач касаційної інстанції встановить недоліки ка­саційної скарги і поверне її скаржнику, то в останнього має виникати право на їх усунення і подання касаційної скарги повторно. Відмова суду у поновленні строку на касаційне про­вадження має бути обґрунтованою.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-доповідачем, про що постановляється відповідна ухвала.

Процесуальний порядок реалізації права на касаційне ос­карження

Право касаційного оскарження реалізується шляхом по­дання до касаційної інстанції касаційної скарги, зміст та фор­ма якої передбачені ст. 326 ЦПК.

Касаційна скарга подається у письмовій формі. Як і інші процесуальні документи, касаційна скарга має складатися з таких частин: вступна, описова, мотивувальна та прохальна.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

1)           найменування суду, до якого подається скарга;

2)           ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3)           ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

4)           рішення (ухвала), що оскаржується;

5)           в чому полягає неправильне застосування судом норм ма­теріального права чи порушення норм процесуального права;

6)           клопотання особи, яка подає скаргу;

7)           перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Зупинемося на аналізі деяких складових касаційної скар­ги

Щодо п. 4, то при зазначенні рішення суду, яке оскаржу­ється, доцільно наводити такі відомості:

дата та суд першої інстанції, яким було ухвалене первісне

-               рішення;

-               дата та суд апеляційної інстанції, який переглядав рішен­ня суду першої інстанції.

Якщо особа звертається зі скаргою до касаційної інстанції, то вона залишилася не задоволеною рішенням або ухвалою апеляційної інстанції, тому основну увагу у касаційній скарзі треба приділити саме цьому документу. Навіть виходячи зі змісту ст. 339 ЦПК, де можливим варіантом вирішення скар­ги є скасування рішення апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, слід будувати матеріал скарги на аналізі документів апеляційної інстанції, підкрес­люючи у цьому випадку їх вади порівняно з рішенням суду першої інстанції.

Щодо змісту касаційної скарги:

-               непотрібно писати багато фактів порушення права, а з них необхідно виділити лише найвагоміші і зазначати лише ті з них, які можна документально підтвердити. Формальні по­милки апеляційного суду недоцільно позначати, оскільки їх виявлення не призведе до скасування рішення чи ухвали цьо­го суду;

-               емоції краще заміняти аргументами на користь скасуван­ня рішення або ухвали апеляційного суду і мають наводитися факти, а не припущення у зацікавленості апеляційного суду або одного із суддів;

-               недоліки рішення або ухвали апеляційної інстанції слід кваліфікувати на неправильне застосування норм матеріаль­ного права чи порушення норм процесуального права. Іноді та­кі недоліки настільки взаємопов'язані і з нормами матеріального права, і з нормами процесуального права, що їх окрема кваліфікація уявляється неможливою, тоді доцільно обирати той варіант, який вважається найбільш сприятливим для за­хисту інтересів конкретної особи у певних правовідносинах;

-               в усякому разі виявлені недоліки мають узгоджуватися з підставами застосування касаційним судом наданих йому пов­новажень. Наприклад, суд касаційної інстанції не відмовляє у задоволенні позову, оскільки ці повноваження надані судам першої інстанції, а скасовує рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов;

-               викладати описову частину рішення можна одразу з моти­вувальною, коли касаційна скарга має великий обсяг.

Хоча у п.5 визначено питання лише щодо неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, мотивувальну частину треба вик­ладати з чіткою аргументацією помилки та її впливу на ухва­лене рішення чи постановлену ухвалу, а також з кваліфіка­цією виявленої помилки згідно з вимогами законодавства.

Розділ 2. Стадії касаційного провадження