26 Періодизація історії римського права

Виділяютьтаківеликіперіодиврозвиткуримськогоправа: – період давнього римського права (754–367 рр. дон. е.), характерними ознаками якого є архаїчність і формалізм цього права. Цікавою узв’язкузцимєхарактеристикадоговорів, якіукладаютьсявцейперіод: сторонамиїхвиступаютьнеокреміособи, асім’ї, роди; об’єктамистаєнетількирухомеінерухомемайно, алейзнакиповаги, урочистості, військовіпослуги, жінки, діти, танці, свята, ярмарки; неможливовідмовитисявідподарунка, айогоприйняттяспричиняєнеобхідністьвіддаруватидарувальника; – період класичного римського права (367–27 рр. дон. е.), якийхарактеризуєтьсярозквітомримськогоприватногоправа; – період пост класичного римського права (27 р. дон. е. — 476 р. н. е.) характеризуєтьсяякперіодприйняттяконституційімператорівіпроведенняпершихкодифікаційзаконодавства

27.Патриції та плебеї в Римі

Спочатку до патриціїв відносили усе корінне населення, яке протистояло плебеям. Після виділення з роду вельможних патріархальних сімей до патриціїв почала відноситися тільки родова аристократія, предки якої колись становили царський сенат. Належність до родової аристократії можна було отримати тільки за правом народження, а також шляхом всиновлення або нагородження. Це право втрачалося після смерті або через обмеження в правах. З кінця VI ст. до н. е. патриції перетворилися на пануючий клас — стан Римської республіки. Економічною основою їх могутності було право на використання суспільної землі. Плебе́ї—незнатневільненаселенняСтародавньогоРиму, якеневходиловродовіобщиниінемалоправаназемлю, атакожполітичнихправнавідмінувідпатриціїв. Насамперед це були переселенці. Спочаткутількипатриціїстановили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом». Також у них не було жодної освіти. Безземельні плебеї займалися в основному ремеслом і дрібною торгівлею.

28. Правове становище людини у Стародавньому Римі вирішувалося трьома статусами.Лише наявність усіх забезпечувала правоздатність – можливість мати права та обов*язки. за статусом свободи: вільні (рабовласники, дрібні виробники) та раби (форми експлуатації – пекуліт та колонат).

За статусом громадянства: громадяни та іноземці – нобіли, вершники, перегрини, латини.

За статусом сім*ї: особи власного (домовладики) та чужого (його родина) права.

Небезпека втрати статусів оцінювалась в цій послідовності.

29.Римські магістратури.

Магістратурами в Римі називалися державні посади які характеризувалися такими принципами як виборність, строковість, колегіальність, безоплатність і відповідальність.

Влада магістратів поділялася на вищу(imperium)і загальну(potestas) До вищої входила військова влада, право укладати перемиря, право скликати сенат, народні збори і головувати на них, право видавати накази і примушувати до їх виконання, паво суду і призначення покарання. Ця влада належала диктатору, консулам, проеторам. Нижча влада належала усім магістрам і включала в себе право віддавати розпорядження і накладати штрафи за їх невиконання.

Магістратури поділялися на ординарні(звичайні) та екстраординарні(надзвичайні).До ординарних магістратур належали посади консулів, преторів, цензорів, квесторів, едилів та ін. При створенні екстраординарної магістратури обирася диктатор, який мав необмежену владу, якій підпорядковувалися усі магістрати.