23)Державний лад Спарти

В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності повноправних держав. Для цього держава суворо регламентувала життя та побут спартіатів, стримувала їхнє майнове розшарування. Основи державного ладу були закладені ретрою (договором) легендарного царя Лікурга. Спартіати були зобов'язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесля й торгівля стали справою ілотів та періеків

«Лікургів лад» трансформував військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували одночасно два царі — архагети. Їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин.

Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами зі знатних громадян, що досягли 60-річного віку. Герусія виконувала функції урядової установи — готувала питання для обговорення на народних зборах, керувала зовнішньою політикою, розглядала кримінальні справи про державні злочини (включаючи злочини проти архагетів).

Народні збори(апелла) у Спарті відрізнялися пасивністю. Право на участь у народних зборах мали повноправні громадяни-чоловіки, які досягли 30-річного віку. Спочатку народні збори скликались архагетами, згодом керівництво ними перейшло до ефорів. Апелла не обговорювала висунуті питання, а лише ухвалювала або відхиляла запропоноване рішення. Голосування проводилося примітивно - криком або учасники розходилися по різні боки та «на око» визначалася більшість. Народні збори мали законодавчі права, право на обрання посадових осіб, вирішували також питання війни та миру.

24)Суспільний лад Спарти

Для суспільного ладу Спарти характерне тривале збере-ження пережитків первіснообщинного ладу і військова орга-нізація суспільства. Турбота про збереження солідарності се-ред невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед “рівних”, як називали себе спартіати (вільні повноправні)

Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педономи. Головна мета навчання і вихо-вання – підготовка майбутнього воїна.З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника. Також вони носили одинаків одяг.

Періеки – вільні, неповноправні, майнова правоздатність, політичне неправоздатність, військовий обов*язок,займалися торгівлею і ремеслом. За педіеками наглядали гармости.

Раби

25)Періодизація історії Римської держави

В історії Стародавнього Риму виділяють такі періоди.

VIII— VI ст. до н. є. — найдавніша історія Риму, або царський період.

Наступний період — республіканський (VI—І ст. до н. е.). Третій період — імператорський (кінець І ст. до н. є. — V ст. н. є.). Перші два століття імператорської епохи — це часи ранньої імперії (принципату), коли відбувався розквіт рабовласницьких відносин у всьому Середземномор'ї. УIII ст. н. є. сталася криза Римської імперії, яка загрожувала розпадом держави. Остання фаза імператорської епохи — часи пізньої імперії (домінату), який охоплює період з кінця III до V ст. Історія Стародавнього Риму завершується умовною датою — 476 р.(рік падіння Західної Римської імперії).