Поширення ідей незалежності України

Національно-визвольний рух характеризувався різнорід­ним класовим і соціальним складом. У ньому брали участь

• робітники,

• селяни,

• представники буржуазії та поміщиків,

• інтелігенції

Робітники одного з найбільших промислових центрів України – Катеринослава в наказі своєму депутатові IV Державної думи більшовикові Г. Петровському в 1913 р. виражали 2 основні вимоги:

• повної свободи і національного самовизначення України,

• українізації шкіл і розвитку національної культури.

У національно-визвольному русі було три основних напрям­ки.

Національно-ліберальний напрямок представляло «Товариство українських поступовців» (Л. Юркевич,Д. Донцов, М. Грушевськии, С. Петлюра), яке видавало журнал «Дзвін». Воно виражало ідеї класового миру на національній основі, домагалося поступової культурної, а потім і політичної автономії України.

Консервативний напрямок(В. Липинський, В. Шемет) своє головне завдання вбачав у дозволі викладання українською мовою в початковій школі, випуску історичної і художньої літератури, відновленні гідності нації.

Група «самостійників» на чолі з М. Міхновським, незважаючи на свою нечисленність, відстоювала ідею повної державної самостійності України.

3. Плани Антанти і Троїстого Союзу відносно України

Перша світова війна почалося як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав – Антанти (Англія, Росія, Франція) і Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Італія, Німеччина).

1 Серпня 1914 р. Вважається днем початку війни.

Напередодні війни намітилися основні цілі протиборчих сторін відносно завоювання українських земель.

Уряд кайзерівської Німеччини прагнув

• розгромити Росію,

• захопити всі українські землі і включити їх до складу май­бутньої Великонімецької імперії.

Австро-Угорщинанамагалася

• зберегти своє панування в Галичині, Північній Буковині і Закарпатті,

• захопити територію Волині і Поділля.

Після вступу у війну Туреччини розроблявся план

• захоп­лення нею Північного Причорномор’я і контролю турками акваторії всього Чорного моря.

Царська Росія прагнула розширити територію своєї дер­ома до Карпатських гір. Була висунута теза про «возз’єд­нання братів-русинів» (українців Східної Галичини і Північної Буковини) із усіма великоросами.

Згідно «плану А», розробле­ному російським Генеральним штабом, передбачалося

• завдати головного удару по військових силах Австро-Угорщини,

• захо­пити Карпатські гори, Закарпаття і потім заволодіти Буда­пештом іВіднем.

Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель

Національна політика австрійського уряду, хоча і була м’якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.

На території тієї частини України, яка входила до складу царської Росії, було 9 губерній, об’єднаних у 3 великі регіони:

• Південно-Західний край (Подільська, Во­линська, Київська губернії),

• Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Хар­оманду губернії)

• Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії).

Губернії, у свою чергу, поділялись на повіти, повіти – на волості.

Національно-етнічні особливості при такому адміністративно-територіальному устрої ігнорувалися.

Ці території після встановлення влади більшовиків увійшли до складу УРСР, а пізніше – до незалежної Української держави.