Корова, що співає

М. Скребцова

Жила собі плямиста корова. Вона була незграбною та дуже сумною. Єдиною її радістю були великі плями на тулубі, які вона вважала привабливими. Цілими днями корова могла милуватися ними, але й вони не могли розвіяти її печалі.

Корову краяло одне пристрасне бажання. Більш за все на світі вона намагалася навчитися літати! „Літає той, хто спритний та гнучкий, легкий та швидкий. Як прикро, що я не така!” – сумно міркувала вона та ставала від соковитої трави все важче й важче.

„Може перестати їсти? – думала вона. – Коли мої очі відірвуться від землі, я почну частіше дивитися на небо, і тоді воно, напевно, виростить у моєму серці крила”. На кілька довгих хвилин, які здалися їй вічністю, вона переставала їсти. Але, на жаль, ця жертва не допомагала. „Треба побачити сон, в якому я літаю”, - розмірковувала вона. Але подібні сни їй не снилися.

Хоча якось їй щось привиділось. Чи був це сон, чи вона вже не спала, корова не пам’ятала. Їй здалося, що на неї сіло маленька літаюча корівка, гнучка та спритна. Вона не микала, не жувала, не ворушила хвостом, - нічого не робила, як інші корови. Вона... Вона співала.

Видіння швидко зникло. Корова прокинулась. „Дивно”, - подумала вона. „Хіба корови вміють співати, хіба вони повинні співати?!” – питала вона в себе.

Сумна корова ніколи не співала. Вона вміла тільки микати. Коли ж вона не микала, вона зітхала та мовчала. „Можливо, якщо я навчусь співати, то полечу, як маленька корівка з мого сну?” І вона вирішила спробувати. Звук, який видала корова, був дуже дивним – щось середнє між миканням, сумним зітханням та мовчанням. Вона ще раз спробувала, але крила все одно не з’явилися...

Після цього корова знов засумувала, і ніщо не могло її втішити...

І все-таки вона навчилася літати! Як? Та дуже просто! Так просто, що і сама припустити не могла.

Якось увечері був дивовижний захід сонця!

Небо переливалося різними фарбами та відтінками та зачаровувало своєю красою. Воно було таким прекрасним, що у сумної корови вперше в житі не вистачило микання, зітхань і... навіть мовчання ,щоб виразити свої почуття!

Тоді вона заспівала... І, диво, поки вона співала, кудись зникла вся її важкість та незграбність – велика корова перетворилася на маленьку крилату корівку... Єдине, що залишилось від колишньої корови, це – плями, ті самі, якими вона пишалася.

Корівка розправила крила та, продовжуючи співати, полетіла назустріч дивовижному небу, яке подарувало їй крила... Так і з’явилася на світ божа корівка.

Практична діяльність

Робота в групах. „Ланцюжок добрих цілей” (за А. Лопатіною, М. Скребцовою)

Повісте на дошку плакат із намальованою земною кулею. Дітей об’єднайте в групи. Кожній групі роздайте паперові ланцюжки, на ланках яких вони мають написати добрі цілі. Учні мають пояснити, чому світ потребує саме цих цілей, а потім повісити свій ланцюжок на модель планети.

Моделювання „Хочу–можу”

Кожен учень отримує 2 паперових кола, різних за величиною. Необхідно вибрати, яке з них – моє „хочу”, а яке – моє „можу”, а потім написати на одному з них, чого я хочу (тобто мої цілі), а на іншому – що я можу для цього зробити (тобто мої можливості).