2. Формування екологічної культури молодших школярів.

Якщо у визначенні екологічної культури спиратися на думку Б.Лихачова, який розглядає її як „органічну єдність екологічно розвинених свідомості, емоційно-практичних станів та науково-практичної діяльності”, то для її характеристики можна виокремити такі її ознаки: екологічне сприйняття, екологічне відчуття, дієво-практичне ставлення до природи”. Згідно них, складовими елементами екологічної культури виступають:

• екологічна освіченість (екологічні знання та уміння);

• екологічне мислення, свідомість, переконання, світогляд;

• ціннісні орієнтації, культура почуттів, екологічні ставлення;

• культура екологічно доцільної поведінки, природоохоронна діяльність.

У шестирічних першокласників переважає когнітивний компонент ставлення до природи, тому цей віковий період є сенситивним для формування уявлення про провідні ідеї екології: організм і середовище, сукупність організмів і середовище, людина і середовище. Це може бути досягнуто за рахунок:

- проведення спостережень за природними явищами (прийоми: пояснення, запис дитячих оповідань, звернення до особистого досвіду дитини, порівняння, ігри, прислів’я, прикмети, загадки);

- екскурсії (до оранжереї, зоопарку, лісопарку, магазин квітів тощо);

- проблемних ситуацій практичного характеру;

- залучення до практичної діяльності (роботи у кутку живої природи, створення інструкцій з догляду за рослинами і тваринами, проведення експериментів, моделювання).

В ІІ-ІІІ класах відбуваються суттєві зміни характеру ставлення до природи: з’являється суб’єктивне ставлення до природи, все більшої значущості набуває практичний, діяльнісний компонент. Найбільш оптимальними формами та методами формування екологічної культури є такі (за Є. Козиною):

1) екологічні спостереження, екскурсії та туристичні походи;

2) уроки добра та мислення, екологічні бесіди;

3) екологічні гуртки та конкурси;

4) екологічні ігри (моделювання екосистем, ігри-подорожі, змагання, імітаційні та дидактичні);

5) обговорення та програвання ситуацій;

6) досліди з вимірювання величин, параметрів, що характеризують екологічні явища;

7) екологізація життєвого середовища, що передбачає задоволення бажання кожної дитини „завести друга” – тварину чи рослину;

8) екологічні акції, дні екологічної творчості;

9) трудовий десант та ведення „Панорами добрих справ”;

10) зелений та блакитний патруль;

11) клуб дослідників природи, лабораторія юного еколога;

12) колекціонування;

13) відвідування та створення екологічних музеїв, виставок та композицій [24].

3. Формування моральних та екологічних відносин у молодших школярів.

Моральні та екологічні відносини є складовими екологічної культури. Визначимо сутність цих понять. Моральні відносини – це відносини людини з іншими людьми, соціальним оточенням уцілому. Екологічні відносини – це відносини із природним середовищем. Такий розподіл є умовним, оскільки відносини людини до природи мають глибокий моральний зміст. Тому формування моральних та екологічних відносин дуже часто ототожнюються.

Ми розглянемо відносини, для формування яких є сенситивним молодший шкільний вік: формування милосердя, формування позитивного ставлення до тварин, формування почуття спорідненості з природою, формування естетичного ставлення до природи.

Формування милосердя. Основний напрямок роботи в цій галузі полягає у введенні школяра у складну систему взаємовідносин з оточуючим, акцентуючи увагу дітей на почуттях та переживаннях іншої людини. У цій роботі можуть бути використані такі прийоми (із досвіду роботи В. Марченковой):

1. ознайомлення дітей з реакцією людей на увагу, турботу оточуючих;

2. прийом візуалізації;

3. прийом драматизації;

4. ігрова діяльність.

Формування позитивного ставлення до „поганих тварин”. Не секрет, що традиційно у суспільстві склалося певне негативне ставлення до деяких тварин. Діти, засвоюючи досвід соціуму, переймають і таке негативне ставлення. Отже, одним із завдань формування екологічної культури є формування уявлення про те, що у природі все є абсолютним: немає поганих та гарних, кожна тварина приносить користь природі та виконує своє функціональне значення. Подолання негативного ставлення учнів до тварин може здійснюватись за такими напрямками (за А.Мироновим):

1. доведення до свідомості дітей положення про те, що думка про небезпеку деяких тварин для людини сильно перебільшено;

2. показ екологічних особливостей цих тварин, їх ролі у природі;

3. звернення уваги школярів на зворушливу турботу звірів про своє потомство, факти взаємодопомоги тощо;

4. створення ігрових ситуацій, у яких діти могли б поставити себе на місце тварин, виступити в ролі їх захисників.

Формування почуття спорідненості з природою. Екоцентрична екологічна свідомість передбачає відмову від ієрархічної картини світу, коли людина стоїть над природою. Сприяти становленню такого світогляду буде розвиток у дітей почуття спорідненості з природою. У цій роботі доцільним буде звернути увагу на такі подібні особливості людини і тварин:

1. подібність морфологічна (зовнішні ознаки, будова тіла);

2. подібність фізіологічна (дихають, харчуються, здійснюють обмін речовин та енергії);

3. подібність поведінкова (використання знарядь праці, відносини батьків із дітьми, моральні заборони.

Формування естетичного ставлення до природи. Естетичне ставлення до природи є необхідною передумовою сформованості екологічної культури. Недарма В.Сухомлинський такого значення приділяв урокам милування природою. Охарактеризуємо кілька прийомів формування та розвитку естетичних ставлень (за А.Мироновим):

1. звернення уваги на зовнішні прояви гармонії природи (починати пробуджувати у дитини почуття прекрасного необхідно зі звернення уваги на яскравість фарб, різнокольоровість, симетрію та складність форми, гру світла тощо);

2. розкриття внутрішньої гармонії природи (коли зовні явище здається малопривабливим, учитель розкриває внутрішню гармонію та красу, пояснюючи його причини або походження);

3. „згущення” краси природи засобами мистецтва (використання картин, віршів, музики для підсилення впливу на емоційну сферу дитини) [33].