Тема 4. Філософія Нового часу та Просвітництва

Епоха Нового часу в історії європейської цивілізації. Епоха розуму, науки та прогресу. Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання: емпіризм та раціоналізм. Емпіричний напрям у методології наукового пізнання та гносеології: Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм. Значення індуктивного методу та експерименту у філософії науки Нового часу. Раціоналістична традиція: Р. Декарт, Б. Паскаль, Б. Спіноза, Г. Лейбніц. “Я мислю, отже існую” Декарта. Чотири правила дедуктивного методу: ясність та очевидність, аналітичність, інтуїція, систематичність.

Проблема субстанції в філософії ХVІІ ст. Поняття та атрибути субстанції. Дуалізм Декарта. Природа як causa sui Спінози. Монадологія Лейбніца.

Епоха Просвітництва як “царство розуму”. Філософія Просвітництва ХVІII ст. Просвітництво як джерело й основний засіб досягнення рівності, братерства та свободи. Соціальна та політична філософія Просвіт-ництва: Ш. Монтеск’є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо. Французький матеріалізм ХVІІІ ст.: матерія як субстанція. Рух як спосіб існування матерії. Концепція детермінізму.

Тема 5. Німецька класична філософія

Німецький ідеалізм – вершина європейського раціоналізму. Загальні особливості та риси німецької класичної філософії. Принципи німецької класики: принцип розрізнення закономірностей розвитку природи й культури, принцип активності суб’єкта, принцип історизму. Розробка діалектичної концепції розвитку.

Просвітництво та романтизм у німецькій класичній філософії. Поняття «трансцендентного» І. Канта. Основна проблематика транс-цендентальної філософії: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріорне) знання; трансцендентальний суб’єкт, історичність чистого знання. Трансцендентальна логіка І. Канта. Категоричний імператив та етика І. Канта. Науковчення І. Г. Фіхте. Філософія тотожності Ф. В. Й. Шеллінга. Феноменологія та діалектична логіка Г. В. Ф. Гегеля. Філософія історії Г. В. Ф. Гегеля. Антропологічний матеріалізм Л. Фейербаха. Поява марксизму.

Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні

Тисячолітня традиція української філософії. Джерела української філософської культури. Особливості типу української філософської парадигми. Основні етапи розвитку української філософії. Філософія українського бароко. Києво-Могилянська академія. Г. Сковорода – фундатор української класичної філософії. Академічна філософія в Україні ХІХ ст.: М. Костомаров, П. Куліш, П. Юркевич. Соціальна філософія на зламі ХІХ – ХХ ст.: О. Потебня, М. Драгоманов, М. Гру-шевський, В. Винниченко. Філософія української діаспори.

Російська філософська традиція. Специфіка російської філософ-ської парадигми. Антипозитивізм. Етичний персоналізм. Соборність. Інтуїтивізм. М. Бердяєв, Л. Шестов, М. Лосський, С. Франк, О. Лосєв.

Тема 7. Сучасна світова філософія

Класична й некласична філософія. Поява ірраціоналізму: Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, С. К’єркегор. Основні лінії розвитку сучасної світової філософії: ірраціонально-гуманістична, релігійна, позитивістська.

“Філософія життя” замість “філософії мислення”. “Філософія життя” як опозиція класичному раціоналізму: А. Бергсон, В. Дільтей, Г. Зіммель, О. Шпенглер. Головні ірраціоналістичні течії сучасної філософії: екзистенціалізм, франкфуртська школа, герменевтика.

Неокласика. Розвиток марксизму в ХХ ст. Неомарксизм. Неокантіанство: Марбурзька (Г. Кожен, Е. Кассірер) та Баденська (В. Він-дельбанд, Г. Ріккерт) школи. Неогегельянство: Дж. Коллінгвуд, Б. Кроче, Дж. Джентіле.

Психоаналіз і неофрейдизм. Відкриття несвідомого: З. Фрейд. Структурна концепція психіки: “Воно” (Id), “Я” (ego) та “Над-Я” (super-ego). Неофрейдизм: концепція архетипів К. Юнга, індивідуальна психологія А. Адлера, сексуальна економічна теорія В. Райха, концепція “соціального характеру” Е. Фромма.

Феноменологія Е. Гуссерля. Екзистенціальна філософія та її різновиди. Поняття екзистенції. Релігійний екзистенціалізм (Г. Марсель, К. Ясперс). Атеїстичний екзистенціалізм (Ж.-П. Сартр, А. Камю). Екзис-тенціальна онтологія. Філософська антропологія М. Шелера та А. Гелена. Герменевтична традиція у філософії: Ф. Шлейєрмахер, Г. Гадамер, К. Апель, П. Рікьор. Теорія комунікативної дії Ю. Хабермаса.

Релігійна філософія у ХХ ст. Персоналізм Е. Муньє. Неотомізм: Е. Жільсон, Ж. Мартен, К. Войтила. Панпсихізм Тейяра де Шардена. Протестантська філософська теологія: Е. Трельч, К. Барт, П. Тілліх.

Позитивістська традиція у філософії. О. Конт як засновник позитивізму. Класичний позитивізм ХІХ ст. Неопозитивізм та його різновиди: Віденський гурток (М. Шлік, Р. Карнап, О. Нейрат), Львівсько-Варшавська школа (К. Айдукевич, А. Тарський), філософія лінгвістичного аналізу (Д. Мур, Л. Вітгенштейн, Б. Рассел, П. Стросон). Проблема демаркації науки й ненауки. Постпозитивізм. Критичний раціоналізм К. Поппера. Концепція парадигмального розвитку науки Т. Куна. “Методологічний анархізм” П. Фейєрабенда.

Структуралізм і постструктуралізм. Ситуація постмодерну в філософії (М. Фуко, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ж.-Ф. Ліотар). Вчення про деконструктивізм Ж. Дерріда.