Практичне заняття № 3
Тема. Текст як важливий компонент акту мовлення.
Текст як лінгвістична категорія.
Структурні компоненти тексту. Членування текстових величин.
Функції тексту.
Особливості конструювання тексту різних функціонально-мовленнєвих стилів.
Тексти для аналізу
1. Степ уже вбирався у вечорову просинь. Спершу вона, як вода, вступила у видолинки, стала у полинових кущах та побіля них, а далечінь була вже вся синя. Над нею ген-ген крайнеба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав (Гр.Тютюнник).
2. Ночі осінні в степу довгі й зажурені. Степ – сизе молоко, лиш ген – на могилі – в тому молоці видно кобеняк чабана серед сірої маси – панської отари. Восени, коли чорний смуток налягає на степ, а з-за далеких обріїв подихає зима, він завмирає. Коли степ крають та міряють господарі, коли через гони лунає клич землеміра або чорнопередільця, - тоді казка степу говорить про іншу боротьбу: не людини із степом, а людини за степ (С.Божко).
3. Зустрілися два мисливці, та один до одного:
Ну. Що вполював?
Та нічого, як бачиш.
Я теж, як бачиш…
Ну, то гайда на болото, хоч куличків постріляємо.
А дорогу туди знаєш?
А ми зараз розпитаємо… Агов, тітонько, як нам до болота втрапити?
Ось підете цією стежкою до села, а там крамниця, від неї…
Годі, годі! Нам би тільки до крамниці добратися, а до болота втрапимо (Народна творчість).
4. Відійди, сатано! Даси мені тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником і корчмарем, аби тим здирництвом та вправністю у тому ділі поховав і осліпив я свій розум. Що ж за пожиток із твого дару, коли світла істинної науки слова Божого не зможу бачити і не сподоблюся пізнати його солодощів? Отож знай, дияволе, що я в тебе того ідолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобі не поклонюся. Господу Богові єдиному поклонюся і Йому самому служитиму.
Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, бути вправним і славним ремісником, щоб поміж сусідів був я найславніший, найвідоміший і найшановніший; грошики собі зберу, фільварки куплю, дімок приоздоблю. Що ж за пожиток з того твого хитрого дару, коли я до Ісусової простоти приладнатися не зможу? Що ж мені за пожиток зі слави й честі сусідської, коли я в хорі пророків, патріархів, апостолів, мучеників і тих, що добре Богові вгодили, славитися не буду? Що ж мені за пожиток з численних фільварків та оздоб дімка, коли я красних домів горнього Єрусалима не побачу і не сподоблюся посидіти в жодному його куточку. Отож я від тебе, дияволе, тієї слави й честі майстерності не вимагаю, грошиків збирати, фільварків та дімків купувати не хочу, а тобі не поклонюся. Господу Богові єдиному поклонюся і Йому самому послужу (І.Вишенський).
5. Чоловік підійшов до меморіуму
і прочитав на ньому власне ім’я:
вічна слава героям,
що полягли за незалежність Вітчизни.
Йому приємно й боляче.
Під одною сорочкою Колима і Ташкент.
Та мешканці міста зігнорували його:
хто повірить цій байці?
Якщо ти живий – тим гірше для тебе:
вшановуємо тільки мертвих.
Весь клопіт скінчився, коли видали довідку:
“Пред’явника вважати за мерця” (В.Стус).
6. Напередодні свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
шинку і горілку з перцем,
якийсь дивак, озутий в модні черевики
(такі тиждень тому були викинули
в універмазі “Україна” – двадцять два
п’ятдесят з навантаженням – дитячі штанці
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
і підпалив себе.
О, він горів, як порося, смалене примусом, -
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами.
Порозбігалися усі, як один:
від нього так несло смаленим –
носа було навернути ніяк.
На щастя узялося кілька міліціонерів,
одразу вкинули його в машину
і помчали в бік Лук’янівки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин? (В.Стус)
Домашнє завдання: повторити знаки пунктуації, пояснити правопис російських прізвищ студентів Вашої групи, з тексту виписати всі іменники чоловічого роду другої відміни і поставити їх у родовому відмінку однини (Горбачук В.Т. Барви української мови. – С. 179-181).