8. Література

1. Скалецька Л.Ф. Технологія зберігання і переробки продукції рослинництва. Практикум: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 301с.

2. Довідник по зберіганню плодів, ягід і винограду /В.І. Майдебура, І. Б. Кангіна, Є. В. Михайлова та ін. – К.: Урожай, 1987.- 264 с.

3. Дьяченко В.С. Хранение картофеля, овощей и плодов. – М.: Агропромиздат, 1987. – 191с.

4. Федоров М. А.Промышленное хранение плодов. – М.: Колос, 1981. – 184 с.

5. Найченко В.М. Практикум з технології зберігання і переробки плодів та овочів з основами товарознавства. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 211с.

Лабораторна робота № 13

ТЕМА: ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ ПЛОДІВ ЗЕРНЯТКОВИХ КУЛЬТУР

1. Мета роботи:

1. Вивчити технологію зберігання яблук, груш та айви.

В результаті виконання даної роботи студент повинен

ЗНАТИ: особливості плодів зерняткових культур, як об`єктів зберігання, режими та способи їх зберігання

ВМІТИ: обирати режими і способи зберігання в залежності від сорту та умов вирощування.

2. Самостійна підготовка до заняття

За підручниками та лекційним курсом ознайомитися з теоретичним матеріалом по темі лабораторної роботи.

3. Питання для самоперевірки

3.1 Описати особливості плодів зерняткових культур як об`єктів зберігання.

3.2 Описати вплив умов вирощування на збереженість зерняткових плодів.

3.3 Які особливості збирання і післязбиральної обробки плодів, які призначені для тривалого зберігання.

3.4 Описати режими зберігання плодів зерняткових культур.

3.5 Описати способи зберігання яблук і груш.

3.6 Описати особливості зберігання айви.

4. Теоретичне обґрунтування Особливості плодів зерняткових культур як об’єктів зберігання

• Плоди з товстою і щільною шкіркою частіше бувають більш транспортабельними і лежкоздатними.

• Плоди з міцно прикріпленою до м'якоті шкіркою мають кращу збереженість.

• На поверхні шкірки, за рахунок виділення целюлозних перего­родок клітин, утворюється кутикула, яка складається з ефіророзчинних складових частин і нерозчинного кутину. Від товщини і міцності кутикули, що впливає на механічну стійкість, товщини і складу воску залежить збереженість плодів.

• Шкірка плодів має основне забарвлення і покривне у вигляді рум'янцю або полосатості. По мірі до­стигання плодів основне забарвлення із зеленого кольору переходить до жовтого, деякі сорти в стиглому стані зберігають зелене забарвлення. При зберіганні покривне забарвлення майже не змі­нюється.

• У плодів, зібраних і закладених до сховища, у міжклітинниках багато кисню, тому в клітинах активно проходять біохімічні процеси і у першу чергу окислювальні. З часом зі старінням плодів у міжклітинниках починає все більше накопи­чуватись вуглекислий газ і активність біохімічних процесів зни­жується.

• Дрібні і щільно складені клітини обумовлюють кращу збере­женість плодів, це являється однією з причин того, що середні й дріб­ні плоди зберігаються краще, ніж великі одних і тих же сортів. У ве­ликих плодів з крупнозернистою, пухкою будовою м'якоті, які мають крупні клітини, активніше відбуваються процеси дихання і випаро­вування води, знижується механічна стійкість тканин, вони менш транспортабельні і лежкоздатні, більш піддаються пошкодженням і захворюванням, тому вимагають більш уваги при зберіганні і транспортуванні.

• У плодів зерняткових культур при зберіганні можуть загоюватись механічні пошкодження шкірки і м'якоті у вигляді подряпин, порізів, тріщин тощо, особливо у молодих плодів. Але плоди, які мали раневі травми, швидше в'януть, оскільки через коркову тканину волога ви­паровується більш активно. У стиглих плодів рана затягується без утворення коркуватості і навколо загоївшихся пошкоджень утво­рюється крохмаль.

• Сорти у яких міцно тримається плодоніжка, треба збирати не відокремлюючи її, щоб уникнути пошкодження м'якоті і проникнення через пошкодження мікро­організмів.

• Насіння прикріплене до кінців судинних пучків, по яким надходять поживні речовини у насінини. При повному достиганні плодів функція судинних пучків, до яких було прикріплене насіння, закінчується, насіння від них відпадає і при трясінні яблука можна почути як цокотить насіння. Чим більша лежкість плоду, тим пізніше відбувається відокремлення насіння.

• Тканина плодів у кінці зберігання і активізації процесів старіння стає пухкою, оскільки пек­тинові речовини, що скреплюють серединні пластинки, руйнуються, плоди втрачають густину і набувають м'якої консистенції. Пере­творення пектинових речовин продовжується до повного розпаду клі­тин.

• Чим менші плоди, тим більше випаровування вологи. У плодів з щільною шкіркою і товстим восковим нальотом випаровування менше, оскільки вони захищають плоди від в'янення і механічних пошкоджень.