7. Вибір і застосування методів виховання, які сприятимуть найповнішому досягненню виховних цілей
Керівництво школи, класний керівник, спираючись на системний підхід, повинні здійснити оптимальний вибір методів і форм виховної роботи для даного колективу, щоб якісно і з найменшою витратою сил і часу вирішити поставлені завдання. Тільки вибір потрібних саме в даних умовах методів і форм дасть можливість досягти необхідних результатів, не перевантажуючи педагогічний і учнівський колективи великою кількістю заходів.
Мова йде про необхідність розумного поєднання у практиці виховної роботи шкіл загальнокультурної та моральної освіти (словесно-інформаційний вплив), вироблення морального досвіду учнів (тобто організації життя колективу та його громадсько-корисної діяльності) разом з індивідуальною підтримкою морального розвитку кожного учня. Ніхто не сумнівається у силі розумного слова, доброго слова. Щоб виховати дітей, їм потрібно насамперед розповісти, "що таке добре і що таке погане", створити у школі цілеспрямовану систему загальнокультурної та моральної освіти у процесі викладання основ наук і позакласної виховної роботи.
Проте азбучна істина педагогіки в тому, що виховання ні в якому разі не може зводитися до повчань, навіювання, до деякої суми позитивних і негативних прикладів, ілюстрацій і т.ін. Одними бесідами не виховаєш відповідальності, активності, самостійності, доброти.
57
Досить яскраво це положення висловив Ш.Амонашвілі:
Через вправи у морально-етичних вчинках я хочу подолати словесне виховання, що вкорінилося у виховному процесі. Пристрасне емоційне слово, яке сказане дитині улюбленою, близькою, авторитетною для неї людиною, зрозуміло, допоможе їй усвідомити і замислитися про взаємини між людьми. Проте пристрасне слово може схвилювати дитину на деякий час, а потім воно забувається... Слово плюс діяльність можуть дати в сумі якісно інший стан — характер, спрямованість, ціленаправленість. (З, 88).
Отже, тільки розумне поєднання методів може привести дитину до глибокого засвоєння моральних цінностей і вміння слідувати ним у своєму житті. Розглянемо особливості застосування кожної групи методів на основі системного підходу.
Інформаційно-освітні методи. Головне завдання цієї групи методів — донести до свідомості учнів зміст моральних цінностей, залучення до яких складає головні цілі школи взагалі і, зокрема, на даному етапі їх життя. Йдеться про такі найбільш розповсюджені форми моральної освіти учнів, як бесіди за повною програмою, дискусії, лекції, обговорення книг, творів мистецтва, фільмів, екскурсії і т.п. Про ці форми виховної діяльності написано досить багато, і чимало педагогів, вихователів, класних керівників мають свій досвід їх здійснення.
Тому в цій частині нашої роботи залишається попередити педагогів щодо таких помилок, які стали типовими для більшості шкіл:
* Забалакання виховного процесу, зловживання словесно-інформаційними методами, коли учні залишаються байдужими до довготривалих і багатослівних заходів.
* Осценарювання виховних заходів, коли працює лише пам'ять дітей, примушених волею дорослих витрачати свої почуття на проголошення думок, ідей, слів, яких вони не розуміють і не вважають своїми.
* Розрив слова і діла. Найкращі гуманні ідеї і моральні цінності не знаходять відгуку в душі дитини, якщо вони не реалізуються в конкретних справах колективу й особистості.
* Відрив моральної освіти від реального життя країни, від
58
соціально-політичних та економічних проблем, від усього, що хвилює учнів.
Організація життя дитячого колективу в школі, в класі.
Доцільна організація шкільного життя вже сама по собі має виховний потенціал. Вона визначає тон, атмосферу життя колективу, засіб включення кожного учня в діяльність і, таким чином, сприяє розвитку в учнів цілої низки моральних якостей.
Сутність концепції системного підходу до виховання А. С. Ма-каренко характеризує так:
Я не проти індивідуального підходу, але я вважаю, що вирішальним у справі виховання... є не метод окремого вчителя і навіть не метод цілої школи, а організація школи, колективу і організація виховного процесу" (10, 260). Ця позиція випливає з глибинного розуміння психологічного механізму виховання і його важливого елементу — звички. Тому він ставить питання так:'"Я вимагаю, щоб дитяче життя було організовано як досвід, що виховує певну групу звичок. (10,261).
Відома педагогічна істина полягає в тому, що кінець кінцем дитину в школі виховує те, що К.Д.Ушинський називав "духом" школи, А. С. Макаренко — "тоном", s — "атмосферою життя школи". Що стосується безпосередньо морального виховання, найважливіше значення у залученні учнів до гуманістичних цінностей мають: самоуправління, система соціальних ролей учнів, норми поведінки і традиції школи, характер ділових та міжособистісних взаємин дітей.
Розглянемо кожний з цих компонентів окремо.
Самоуправління. Педагоги багатьох країн світу різними засобами довели, що учнівське самоуправління в школі у межах справ і взаємин дітей, делегування їм педагогами частини своїх прав та обов'язків створює широкі можливості розвивати соціальну відповідальність і активність кожного учня. Відсутність можливості дітей у багатьох школах реалізувати свою потребу самостійно веде до її вмирання або трансформується у асоціальну або антисоціальну поведінку.
Органи самоуправління в школі як важливий компонент виховної системи повинні відчувати себе господарями своєї школи, свого життя і своїх взаємин. Через колективні форми розв'язання важливих проблем життя школи діти оволодівають де-
59
мократичною культурою. На жаль, чимало педагогів не мають здібностей до тактовної взаємодії з учнівським самоуправлінням: або намагаються командувати, або "робіть самі, що захочете!". Але самоуправління — це не надання учням можливості робити що завгодно. Це — найвища, найскладніша форма педагогічного керівництва.
Слід підкреслити з усією ясністю: школа, яка готує підростаюче покоління до життя в умовах демократії, не може існувати без розгорнутої системи учнівського самоуправління. Самоуправління — не гра і не самоціль. Це — дійовий метод досягнення широкого спектру виховних цілей — громадської активності, соціальної відповідальності, набуття всебічного морального досвіду.
Щоб учнівське самоуправління в школі, в класі було реальним, а не фіктивним, сприяло вирішенню виховних завдань, необхідні:
— чітке визначення прав та обов'язків органів самоуправління, готовність педагогів поважати їх рішення і пропозиції;
— забезпечення демократичних процедур обрання лідерів та прийняття рішень, можливість учнів самостійно планувати свої справи, організовувати і підводити, підсумки;
— здійснення тактовної педагогічної допомоги органам учнівського самоуправління, готовність учителів та адміністрації школи взаємодіяти з ними, повага до реальних прав і обов'язків учнів.
Система соціальних__ролей учнів. Відомо, що соціальна
роль, яку виконує людина в житті, значно впливає на розвиток її особистості — від зовнішнього вигляду до моральних якостей. Отже, важливим методом шкільного виховання є включення учня в динамічну систему ролей (доручень, обов'язків), які позначаються на розвитку в нього необхідних рис характеру і подолання негативних. У руках педагога-професіонала рольовий підхід до виховання є могутнім засобом спрямування морального розвитку особистості через зміну та ускладнення ролей.
Виконання учнем соціальної ролі в шкільному, класному колективі або поза ним ефективно впливає на його моральні
60
якості, якщо у Виховній системі діють певні умови. Покажемо їх схематично:
Грамотне використання цього могутнього засобу розвитку особистості потребує від педагога дотримання вимог:
— Система ролей повинна відповідати цілям підготовки особистості до виконання соціальних функцій і розвитку тих моральних якостей, що становлять головні виховні цілі школи.
— Врахування можливостей, інтересів, бажань школяра, а. також потреб розвитку в нього тих якостей, яких йому бракує.
— Поєднання добровільності і потреб колективу при розподілі певних обов'язків, ролей.
— Періодична зміна ролей, їх ускладнення від простих і незначних до більш складних, перспективних, престижних, які вимагають творчого підходу, максимального напруження потенційних можливостей особистості.
— Контроль і звітність учня перед колективом за виконання покладених на нього або добровільно прийнятих ним обов'язків.
Норми поведінки і традиції. Цей важливий компонент цементує виховну систему як реальне втілення в життя школи тих моральних Цінностей, що становлять мету системи.
Організація життя класу, школи як складного соціального організму вимагає створення певних, специфічних для даного навчального закладу норм та правил поведінки, стійких моральних традицій. Якщо, наприклад, у школі існує традиція, щоб хлопчики з першого класу допомагали дівчаткам одягати куртки, пальта — це є
61
закріпленням навичок поваги до дівчини, жінки. Норми поведінки, традиції стають звичкою, якщо учень ще не може повністю усвідомити їх моральну суть. У школі В.О.Сухомлинського була традиція: якщо в селі починається снігова завірюха, старші учні розводили по домівках малюків. Це була турбота в дії, яка без особливих слів ставала для багатьох з них звичною формою поведінки. Вироблення в учнів поваги до таких характеристик життя школи, до її законів і правил поведінки більше стосується категорії обов'язку, а не вибору.
Сприяючи становленню норм поведінки і традицій, педагоги повинні мати на увазі:
— правила і норми поведінки, права й обов'язки школярів, органів самоуправління виробляються з участю всіх учнів і вчителів і повинні діяти негайно після їх прийняття.
— традиції — неписані закони поведінки, урочисті ритуали, масові заходи — народжуються поступово, з ініціативи учнів або вчителів, які висувають ідеї, пропозиції, ставлячи ті чи інші виховні цілі.
— традиції, правила і норми поведінки стають діючим інструментом виховання тоді, коли їх неухильно виконують і дотримуються всі — учні, вчителі, керівники школи.
Ділові та міжособистісні взаємини. Відомо, що в процесі життя і спільної діяльності в класі, в школі між учнями складаються певні взаємовідносини:
— ділові, що виникають при виконанні певних справ, де діти пов'язані взаємною відповідальністю і рольовими обов'язками;
— особистісні, що виникають у процесі спілкування на основі взаємних симпатій та антипатій.
Наукою і практикою доведено, що характер взаємостосунків між дітьми (гуманістичний, антигуманістичний чи нейтральний) істотно впливає на психологічне самопочуття кожної дитини, на її моральний розвиток, навіть на здоров'я. Отже, в руках педагогів спрямування взаємин у класному та шкільному колективі є могутнім засобом досягнення виховних цілей і завдань. Саме створення сприятливих гуманних взаємин у дитячій спільності є важливою умовою вільного індивідуального розвитку кожного і знімає проблему настирливого моралізування.
Як створювати такі взаємини? Вчителям можна порадити:
62
— уважно вивчайте характер взаємин між учнями: що панує у ставленні один до одного — дружба, товаришування, повага до особистості чи насильство, конфліктність, тиск сильних або байдужість;
— визначте структуру взаємин: хто в колективі є лідером, "зіркою", в кого задовільний або незадовільний статус, хто "робінзони" -ізольовані;
— станьте другом дітей, частиною цієї структури, щоб мати можливість непомітно впливати на взаємини між дітьми;
— згуртуйте дітей навколо спільної, цікавої, корисної справи, покажіть їм переваги співробітництва, доброзичливості, поваги один до одного перед насильством, байдужістю, страхом і приниженням особистості;
— навчіть дітей самостійно, без допомоги вчителя розв'язувати свої конфлікти.
Творча діяльність. Конкретизовані цілі виховання реалізуються природньо у процесі спільної діяльності: пізнавальної, суспільно корисної, трудової, естетичної, спортивно-оздоровчої. Не менш значне місце в діяльності дитини належить грі. Тільки в діяльності дитина пізнає свої сили, набуває знання, вміння, навички, розвиває свої природні здібності, виробляє характер, вчиться робити вибір і керувати собою. Отже, діяльність — не самоціль, а засіб розвитку моральних якостей дитини.
Коротко нагадаємо основні види спільної діяльності учнів, за допомогою яких розв'язуються багатогранні, складні цілі їх виховання.
І Пізнавальна діяльність. На уроках, поза уроками має величезні можливості для розв'язання цілого комплексу виховних завдань. Проте вчителям необхідно позбутися двох крайнощів. По-перше, примітивізму, коли штучно прив'язують до змісту уроку якісь моральні сентенції. По-друге, збіднення, коли найбагатші можливості уроку взагалі не використовуються для духовного збагачення і моральної освіти учнів.
Бажано, щоб пізнавальна діяльність учнів спрямовувалась педагогічним колективом відповідно до завдань і цілей виховного процесу, які на даний момент є домінуючими в школі. Наприклад, якщо педагогічний колектив прагне до підвищення соціальної активності учнів, то розкриття змісту цієї проблеми, її ролі в історії,
. ' 63
культурі, науці всебічно і переконливо може здійснюватися не тільки на уроках історії та літератури, а й фізики, хімії, математики і т. ін. Видатні вчені, такі як А.Ейнштейн, А.Сахаров, М. Грушевський і багато інших, завжди були для нас не тільки вченими, а й взірцем соціальної активності, та громадянськості.
Створення в школах культу знань, освіти, створення учнівських наукових товариств, організація конкурсів знавців, ерудитів є одним з найважливіших шляхів виховання у дітей високої духовної культури, гуманізму, національної гордості, залучення до світових цінностей.
І Трудова діяльність. Проте праця сама по собі не гарантує розв'язання виховних завдань. Проблема в тому, на якій позиції при цьому знаходяться самі учні — виконавців, робочої сили чи творців, господарів своєї праці. Тому бажано так спрямувати трудову діяльність учнів, щоб праця була джерелом розвитку, громадянськості, відповідальності, ініціативи. В умовах такої організації праці, коли панує безвідповідальність або кожний крок учнів відбувається під контролем дорослих, вона втрачає свій виховний сенс, оскільки принципове значення має не тільки кількість зробленого, а, насамперед, яка моральна позиція сформулювалася в учасників.
> Художньо-естетична діяльність. її використання для досягнення виховних цілей школи вимагає від педагогів врахування того, що сам процес залучення до прекрасного відіграє позитивну роль, якщо дитина має можливість розкрити себе, задовольнити власні духовні потреби й інтереси, а не підкоряється адміністративному "треба" ("Всі повинні співати в хорі, щоб школа перемогла на олімпіаді!"). Важливе значення має орієнтація всіх форм художньо-естетичної діяльності на ті моральні цінності, виховання яких є метою школи. У різноманітних формах цієї діяльності відбувається складний процес емоційного підсилення цінносних орієнтацій особистості.
> Спортивно-оздоровча діяльність. Має сприяти розвитку в учнів цілеспрямованості, гуманізму та ініціативи. Спортивно-оздоровча діяльність може бути з успіхом використана для досягнення виховних цілей і завдань школи. Але для цього вчителі фізичного виховання, всі, хто причетні до уроків, секційних занять, до організації спортивних змагань, олімпіад, повинні дбати про моральний зміст взаємин учнів під час підготовки та проведення цих справ, впливати на моральну атмосферу. Слід пам'ятати, що інтенсифікація фізичного
64
розвитку особистості без органічно пов'язаного з ним морального виховання призводить до її спотворення. Спортивні заходи повинні бути перш за все школою доброти, людяності, поваги до особистості.
> Громадсько-корисна діяльність. Як органічна складова частина виховної системи має величезні потенційні можливості для стимулювання морального розвитку учнів. Проте було б спрощенням думати, що участь у такій діяльності автоматично зебезпечує розвиток в учнів необхідних моральних якостей. Вирішальне значення має осмислення учнями морального сенсу їх справ. На жаль, у шкільній практиці непоодинокі випадки, коли діти, залучені до благодійної діяльності, що повинна сприяти розвитку в них людинолюбства, співчуття до труднощів і турбот інших людей, насправді залишаються байдужими до чужих страждань. Виявляється, що до милосердя їх спонукало бажання перемогти у змаганні, уникнути докорів з боку товаришів, вчителів та інші далеко не моральні мотиви.
> Гра. Про цей вид діяльності, як і про інші, написано багато. Тому доцільно тут лише підкреслити, що гру у виховній системі можна застосовувати з різних позицій. Вона може застосовуватися як розвага, як звична для дітей форма дозвілля. Якщо педагог добре знає своїх учнів і чітко розуміє свою виховну мету, він може добирати варіанти гри, які сприятимуть розвитку в дітей таких моральних рис, як колективізм, співробітництво, відповідальність тощо. І взагалі: все життя класу, школи може бути серйозною і захоплюючою грою, в якій нема сторонніх і байдужих. Але це вже залежить від талановитості, захоплення вихователів.-
Проте будь-яка діяльність може залишитися нейтральною щодо морального розвитку учнів, якщо вона не є наслідком ініціативи самих учнів, а виконується лише за командою і під контролем педагогів.
Один відомий вчений визначав рівень свідомості та відповідальності учнів так: під час уроків він розкидував по школі папірці, а потім на перерві спостерігав, хто їх підніме — учні або вчителі. Іноді у найбільш "показових" школах тільки педагоги поспішали підбирати це сміття. Отже, необхідно, щоб самі діти обирали види своєї діяльності та планували її; самі виступали її органі-
65
заторами та відповідали за неї; самі обговорювали й оцінювали її наслідки. Вчителі виступають у цьому процесі як помічники і консультанти, як друзі і порадники.
Індивідуальна підтримка морального розвитку особистості.
Слід зауважити, що в педагогічній літературі цей важливий шлях морального розвитку особистості учня не формулювався як метод. Проте було б несправедливим не згадати, що в практиці кращих педагогів і в багатьох теоретичних працях від А.С.Макаренка до В.О.Сухомлинського проблема індивідуальної роботи з дитиною, допомога їй порадою, думкою, підтримкою ніколи не була поза увагою. їх підтримка вихованців у найбільш складні хвилини життя багатьом допомагала обрати свій шлях, зробити власний вибір.
Отже, і н ди в і дуал ьна підтримка учня у виборі ним моральних цінностей є важливим компонентом особистісно-орієнтованої виховної системи. Спробуємо дуже стисло визначити головні етапи такої підтримки, хоча їх послідовність у реальних обставинах може бути іншою.
О Духовне спілкуваіння з учнем. Щоб мати можливість допомагати вихованцю, впливати на найтонші порухи в його моральній сфері, спілкування педагога з учнем має бути духовно насиченим, зацікавленим. Ця стара педагогічна істина вимагає від педагога вміння спілкуватися з дитиною на рівних (мова йде про повагу до самої дитини, до її думок), прагнення зрозуміти сутність і причини дій неординарного учня, вміння слухати і вникати в його проблеми. Дитина може боятися вчителя, але не з страху перед покаранням, гнівом, а від почуття сорому за свої вчинки.
О Вивчення особистих якостей учня та динаміки їх розвитку.
Тільки в процесі довготривалого спілкування виникає можливість всебічного вивчення дитини. Щоб допомогти учневі в його особистих проблемах, зокрема моральних, важливо не просто знати, а глибоко осмислити його становище в сім'ї, класі, відносини з близькими друзями, його ставлення до світу, до оточуючих, до самого себе. На базі такого знання педагог може визначити домінуючи цінності учня, зіставити їх з тими, які школа намагається виховати. Колись А.С.Макаренко висловив думку, що особистість дитини треба проектувати і педагог повинен вміти це робити. Можна інтерпретувати цю думку як втискування морального розвитку особистості в якийсь жорстокий педагогічний задум. Але
66
А.С.Макаренко мав на увазі інше: розуміння потенціальних можливостей дитини, віру в її духовні сили і на цій основі спрямування Ті розвитку.
О Підтримка позитивних тенденцій у моральному розвитку особистості. У чому сутність такої підтримки? Це, насамперед, прагнення зрозуміти учня, бажання розібратися в його моральних проблемах, висловити своє схвалення його позитивних дій, створення ситуації успіху і задоволення. Отже, в даному випадку завдання педагога — підхопити позитивні моральні тенденції, допомогти учневі осмислити їх і поглибити в практичній діяльності.
О Допомога у подоланні негативних тенденцій у моральному розвитку дитини. Якщо в поведінці учня проявляються погляди, уявлення, які суперечать моральним цінностям, що виявляється у деструктивних діях, агресивності, у шкідливих звичках і т.п., виникає проблема їх подолання. Саме таких тенденцій, а не оригінальних, нетрадиційних поглядів, форм поведінки. В чому може виявлятися індивідуальна допомога вчителя у подоланні негативних тенденцій у розвитку особистості? Це,насамперед, допомога дитині в осмисленні моральної суті своїх вчинків, дій, поглядів; постановка перед нею перспективи подолання своїх недоліків; включення в індивідуальну або колективну діяльність, яка б сприяла позитивним зрушенням. В окремих складних випадках повинні бути задіяні воля і вимогливість вчителя, а якщо потрібно, і колективу.
Аналіз наслідків, проектування наступних дій. Це — непроста дія педагога; тут неважко помилитися, зробити поверхові висновки або прийняти бажане за дійсне. Щоб серйозно проаналізувати наслідки індивідуальної підтримки і визначити наступні педагогічні дії, доцільно визначити: що змінилося в поведінці, в моральних поглядах дитини; чому змінилося, які мотиви цих змін; наскільки міцні і незворотні ці зміни; в якій мірі дитина наблизилася до найвищих моральних цінностей, що робити далі?
Допоміжні, або методи корекції. Цілком природно, що визначення цієї групи методів як допоміжних досить відносне. Кожен з них може за певних умов стати головним. Але якщо в попередніх групах методів більше значення має елемент планування, то допоміжні методи використовуються, якщо в цьому виникає певна необхідність.
67
Т Створення спеціальних педагогічних ситуацій, які
"дають можливість багаторазово проводити дитину через однозначні за своїм характером обставини і тим самим глибоко вивчати дитину для визначення тенденцій її розвитку і закріплення певного соціального досвіду, а з другої — включати у різноманітні за своїм характером ситуації, які дають можливість побачити дитину з різних боків, а їй одержувати багатогранний соціальний досвід" (5, 131).
Педагогічна ситуація є певний збіг обставин, які виникають спонтанно або створюються педагогами з метою закріплення певних моральних якостей учнів або перевірки стану їх розвитку. Переважно це ситуація вибору, в якій учень або колектив повинні з кількох можливих рішень обрати найправильніше. Внаслідок оволодіння ситуацією виробляється вміння і звичка до моральних рішень і дій. Тому продумана, чітко інструментована ситуація дорівнює як метод виховання десяткам бесід і дискусій про те, "що таке добре і що таке погано".
Ситуації можуть бути різними: за характером виникнення — які самостійно виникають або спеціально створюються педагогами; за ступенем наближення до реальної дійсності — ситуації реального життя школи, класу або ситуації — імітації (обговорення випадку, статті, казки); за характером виховного впливу — ситуації, що сприяють розвитку певних моральних якостей або подоланню негативних.
Т Спрямування громадської думки учнівського колективу. Громадська думка у дитячому колективі є реально-діючим фактом, навіть якщо вона спрямована на моральні цінності, які не схвалюються суспільством або педагогами. Незалежно від нашого бажання вона здійснює: опосередкований вплив на особистість самим фактом підтримки або заперечення тих чи інших моральних цінностей; безпосередній вплив на особистість шляхом обговорення її вчинків, оцінки її дій. Отже, досягнення виховних цілей школи потребує певного спрямування громадської думки, оцінних суджень учнів на підтримку і схвалення моральних цілей школи.
Доведено, що своєю позицією громадська думка може посилити, послабити або навіть нейтралізувати всю діяльність виховної системи.
Значно складніше з безпосереднім впливом громадської думки на особистість. Його наслідки залежать від зрілості колективу* від моральної спрямованості громадської думки, від взаємин особистості з даним
68
колективом, від її особистісних якостей. Відомо, що В. О. Сухомлинський виступав проти обговорення вчинків дитини на лінійках, зборах і тому подібних "вивертаннях душі". Він писав:
"Багаторічний досвід виховної роботи переконав мене в тому, що далеко не все, що зв'язане з поведінкою і вчинками школярів, слід виносити на обговорення шкільного колективу" (13, 624).
А далі йде перелік того, що не може бути предметом обговорення: негожа поведінка учня, якщо вона є наслідком розладу в сім'ї; якщо в дитини нерідний батько або мати; якщо причиною негативних вчинків є протест проти несправедливих дій вчителів або батьків; якщо вчинок потребує розповіді про глибоко особистісні проблеми тощо. Дійсно, колективне обговорення вчинків, "морального обліку" учнів повинно застосовуватися виключно рідко на основі глибокого попереднього аналізу наслідків такої операції.
Т Стимулювання. Мова йде про заохочення, схвалення вчинків дитини, про різні форми змагання, особистий приклад вчителя. В педагогічній літературі досить докладно написано про ці методи. Залишається лише нагадати, що їх необхідно вбудувати у виховну систему так, щоб вони ефективно сприяли досягненню її виховних цілей, підкріпленню відданості учня високим моральним цінностям та їх привласненню.