5. Допоміжні методи виховання

а) Створення спеціальних педагогічних ситуацій

Педагогічна ситуація — це певний збіг обставин у процесі взаємовідносин, практичної діяльності учнів і вчителів, їх взаємодії з оточуючим середовищем, який вимагає відповідних рішень і дій на основі власного морального вибору.

Виховна роль педагогічної ситуації грунтується на тому, що в її основі лежить конкретна моральна активність вихованця в реальній життєвій ситуації, в реальних відносинах та умовах, де необхідно проявити силу волі, відповідальність, інакше кажучи, всю гаму людських якостей. Таким чином відбувається не лише їх перевірка, а й закріплення реальним життєвим досвідом.

Педагогічна ситуація створює величезний простір для творчості педагога, для оригінальних педагогічних рішень, які насамперед повинні носити системний характер.

8-й клас. Лютий. Наповнена сонцем класна кімната, йде урок біології. Діти разом з вчителем працюють над темою. Рип дверей, і... в клас хтось з коридору вкидає щеня. Тварина налякана. Учні чекають реакції вчителя. Він мовчки спостерігає за собачкою і дітьми, а згодом пропонує: "Я не буду наполягати на вигнанні щеняти, воно змерзло і голодне. Якщо ви, діти, не будете відволікатись, то ми його залишимо, а після уроку вирішимо, що з ним робити. Згода?". Діти зраділи. Щеня, побачивши, що йому ніщо не загрожує, продрімало до кінця уроку. Отже, вчитель вміло використав ситуацію, яка виникла, і зробив її засобом виховання доброти, людяності, співчуття. Але могло б статись інакше.

Об'єктивний аналіз більшості педагогічних ситуацій дозволяє класифікувати їх на три види: за ступенем наближення до реального життя; за характером виникнення; за характером виховного впливу.

Т Ситуації за ступенем наближення до реального життя:

/реальні ситуації — це ситуації, які виникають в реальному житті шкільного і класного колективу.

Ось приклад однієї з таких ситуацій, які В. О. Сухомлинський називає "уроками сердечності".

На околиці села жила дівчинка Наталка. У ранньому дитинстві вона тяжко захворіла і перестала ходити. Зелений двір, яблуня, два

95

вулики, колодязь, лелеки на хліві, собака Пальма, кролики — ось і весь світ Наталки. її лікували, але швидкого видужання не обіцяли. І учні з вчителями прийшли на допомогу. На подвір'ї і в кімнаті дівчинки посадили багато квітів. Вчителі приходили додому, вчили Наталку читати і малювати. її привозили в школу на свята, на уроки, цілі дні вона проводила з дітьми у шкільному куточку Краси. Через два роки дівчинка почала ходити. Лікар сказав: "Лікують не тільки ліками, а й радістю".

Важливим шляхом виховання гуманізму в учнів Павлиської школи було відвідання дітьми старих, самотніх людей. Діти приносили їм подарунки, цікавилися їх здоров'ям, допомагали по господарству. "Нічого нібито складного і незвичайного тут немає, але якщо глибоко вдуматися в це єдине в своєму роді доторкання однієї душі до іншої, стає зрозуміло, наскільки все це складно і важливо", — писав В. О. Сухомлинський (7, 195);

/ ситуації-ім ітації — це спеціально розроблені розповіді, в яких віддзеркалюються окремі проблеми, що виникають в житті учнів або можуть коли-небудь виникнути. Обговорення таких історій і пошук оптимальних рішень виступає як один з важливих засобів виховання учнів.

Наприклад, в одній із шкіл учням пропонується дискусія з такої ситуації:

Сашко забув вдома ручку, перший урок — рідна мова — диктант. До уроку він не підійшов до вчителя, а коли почався диктант, засоромився підняти руку. Допомогла сусідка по парті. Вона швидко писала, а потім давала ручку Сашкові, який переписував текст з її зошита. Так вони написали диктант. І Сашко, і сусідка отримали заслужені "п'ятірки".

Т Ситуації за характером виникнення:

/спеціально заплановані ситуації— це реальні ситуації із шкільного життя, проте задумані педагогами для розв"язання окремих виховних завдань.

Наприклад, за пропозицією класного керівника готується акція милосердя, в якій кожен учень опиниться в ситуації, що вимагає витримки, терпіння, доброти, уваги до людей.

Є дуже розумна і глибока думка В. О. Сухомлинського: якщо дитина скупа, її треба ставити в ситуацію, в якій вона повинна проявити доброту і бачити доброту інших; якщо дитина боязлива, її

96

треба ставити в ситуацію, в якій вона повинна здійснити мужній вчинок. У його досвіді ми спостерігаємо багато таких педагогічних ситуацій, у яких відпрацьовувались або піддавались випробуванню моральні якості особистості, цілого колективу;

/ спонтанні ситуації, точніше, ситуації, не передбачені педагогом, і які стихійно виникають у динаміці шкільного життя. Вміння вчителя використати такі ситуації у виховних цілях, на нашу думку, є важливим (виключно ефективним) методом виховання.

Наприклад, учні 6—10-их класів виїхали полоти кукурудзу. Коли роботу закінчили, почався дощ. Але колгоспних машин, щоб забрати всіх дітей, не вистачало. Першими повинні були їхати з поля 10-ті класи, а потім по черзі всі інші. Однак через дощ директор наказав спочатку відправити учнів молодших класів, а десятикласники повинні їхати останніми. Валерій, учень одного з десятих класів, вибрав момент, відірвався від товаришів і заховався в машині, на якій їхали шестикласники. Там його і помітили. Обговорення цієї ситуації в класі дало поштовх для розмови про чесність, порядність, витримку.

/ ситуація -експромт. Це також незапланована вчителем ситуація. Вона створюється у виключно динамічних умовах як реакція педагога на вчинки учнів.

Таку ситуацію згадує вчителька: "В 6-му класі, яким я керувала, дуже гарно відзначено Міжнародний жіночий день. Діти прикрасили клас, підготували красиві поздоровлення для дівчаток, читали вірші. Дівчаток відпустили раніше, а хлопчики пообіцяли прибрати кімнату. Провівши дівчаток до виходу, я повернулась і побачила в класі двох учнів, які голосно сперечались між собою, кому починати прибирання. Я відчула таку образу, що ледь утрималась від сліз. Спокійно сказала хлопчикам: "Можете йти, я сама приберу клас". Сіла за стіл, стала перевіряти зошити, щоб заспокоїтися. Не знаю звідки, яким чином, хвилин через 30—40 з'явилися всі хлопці, тихо та швидко навели повний порядок. Відтоді мені ніколи не доводилося нагадувати про прибирання. Ті, кому належало, самі не забували про це";

З рольова гра: інсценування учнями певної ситуації, заданої вчителем або вигаданої учнями, в якій вільно імпровізують окремі життєві ролі і роблять власний вибір.

Наприклад, учень виконує роль господаря магазину, а дівчина — людини, яка прийшла на співбесіду для одержання місця продавця.

97

Вона повинна вміло і з гідністю "представити себе", переконати господаря, що саме вона підходить до цієї роботи. Хлопчик повинен ввічливо вести бесіду і навіть у випадку відмови зробити це, не образивши дівчину.

Іноді вважають, що цей метод дуже простий. З цим не можна погодитись. Від вихователя вимагається особлива тактовність і точність техніки виконання:

— ідею гри можна запропонувати, але не потрібно її нав'язувати;

— слід допомогти учням зрозуміти її зміст, осмислити свою роль;

— при розподілі ролей важливо поставити кожного учня в позицію, найбільш сприятливу для розвитку особистості;

— показати серйозне ставлення самого вчителя до гри.

Т Види ситуацій за характером виховного впливу:

/ Ситуація вибору. У даному випадку мова йде про спеціально утворені або спонтанні ситуації, в яких вихованець може вільно обрати одну з багатьох можливих дій або взагалі не прийняти ніякого рішення, оскільки ніхто його не зобов'язує. Педагог лише непомітно спостерігає за діями вихованця й аналізує їх. Якщо в цьому виникає необхідність — з вихованцем обговорюється характер його поведінки в цій ситуації.

Наприклад: "Миколо, зайди до мене після уроків, потрібно з тобою поговорити. Будь добрий, не забудь, будь ласка, а взагалі, як хочеш", — говорить директор учневі, який відомий всій школі своїм небажанням вчитися, а також винахідливістю у знаходженні причин пропусків уроків. Невиконання вимог педагогів він пояснює одним словом — "забув". Прийти на бесіду "за вимогою" частіше всього він "просто "забуває", але директора Микола поважає. Йти йому дуже не хотілося, бо вчора він знову пішов з 4 і 5 уроків. Краще відправитися на ставок і погрітися на сонечку. "Звичайно, можна і не піти, пояснити, що "забув", але тоді директор перестане його помічати, вітатися буде сухо, без усмішки. Якщо ж піти, хто його знає, як довго буде продовжуватись неприємна розмова і чим закінчиться. Так іти чи "забути"? — такі думки хвилювали підлітка. Хвилювалася і директор, чи хлопець прийде? Пролунав дзвінок.

Стук у двері змусив директора здригнутися. "Заходьте". На порозі стояв Микола, ніяково усміхаючись.

Уданому випадку педагог пішов по шляху надання учневі свободи вибору дій, чим допоміг йому зробити нехай невеликий, але крок назустріч самому собі.

98

Як бачимо, це ситуація найвищої складності, але саме в таких випадках, можливо, найбільш повно розкривається учень і навчається моральному вибору;

/Ситуація без вибору. На перший погляд створення таких ситуацій антигуманне і може бути розцінене, як прояв авторитарної педагогіки. Однак у житті людині іноді доводиться чинити не так, як хочеться в даний момент, а як потрібно, як прийнято, як цього вимагають обставини. Щоб спокійно прослухати урок, не запізнитися, прибирати клас по черзі, виконати справедливу вимогу педагога, колективу — це теж життєва ситуація, в якій людина повинна виконувати свої обов'язки.

Розповідає класний керівник одного з сьомих класів: "Якось Ігор пішов з чергування і не прибрав клас. Я прийшла до нього додому і наказала повернутися. Вдома був Ігор і його мама, яка стала свідком нашої розмови. Коли хлопчик почав збиратися, щоб іти в школу, мама накинула на себе пальто і пішла разом з нами. Ігор прибирав клас, а ми, дві втомлені жінки, допомагали йому. Хлопчик мовчав, лише інколи поглядав на нас. Так вже трапилося, що через деякий час я знову під час чергування Ігоря стала небажаним свідком розмови з його знайомим. Знайомий: "Ігор, та кинь ти цю підлогу, підемо, нікого ж немає". Ігор: "Почекай, я швиденько, а якщо хочеш, допоможи мені". Хлопчики вдвох все зробили і пішли у своїх справах. Більше у нас з Ігорем не виникали питання про чергування".

/Ситуація, що потребує тривалого вольового зусилля. Залежно від об'єктивних потреб розвитку особистості, від стратегічної мети педагога учень включається в діяльність, роль, ситуацію, в якій тривалий час він фактично набуває досвіду, відповідальності, організованості, дисциплінованості тощо. Є чудова думка А.С. Макаренка:

Справжня суть виховної роботи... полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в безпосередньому вашому впливі на дитину, а в організації життя дитини.(5, 343).

Отже, за масштабами і характером впливу на особистість, у міру досягнення різної виховної мети ситуація може претендувати на високе звання методу виховання. У ній органічно поєднуються і осмислення моральних норм (якщо педагог допомагає в цьому вихованцю), застосування їх у різних обставинах, і закріплення

99

окремих моральних звичок. Тільки педагогічна ситуація виступає як інтегральний метод, у якому долаються однобічність традиційних методів виховання учнів.

б) Метод стимулювання

Метод стимулювання — це комплекс засобів і форм педагогічного впливу на учнів, з допомогою яких дітей спонукають до осмислення своїх дій, до інтенсифікації моральної активності та розвитку почуття відповідальності за свої вчинки.

Як вже зазначалося, цей метод виявляється у таких формах, як заохочення, покарання, змагання:

Заохочення — засіб висловлення громадської позитивної оцінки вчинків, дій, особистого вибору учня, виклик у нього почуття задоволення від визнання і підтримки з боку колективу, педагогів, батьків.

Цей метод виявляється у різноманітних формах: вдячність, нагорода, доручення почесних обов'язків тощо. Він може виявлятись у вигляді схвальних зауважень і реплік: "так", "правильно", іноді вчинок учня вчитель схвалює кивком голови, підбадьорюючою посмішкою, жестом. Це може бути також схвальне повідомлення перед класом, на шкільній лінійці, по шкільному радіо, в стінгазеті, запис у щоденнику, в особову справу учня, в книгу пошани, лист-подяка батькам. У школі застосовуються різні нагороди: почесні грамоти, подарунки (книги, спортивний інвентар), відвідування театру, екскурсії, туристські подорожі тощо.

Заохочення сприяє закріпленню позитивних форм поведінки, підтримує віру в свої сили, викликає позитивні емоції, які збуджують нові сили. Таким чином, заохочення виступає як доцільний засіб впливу на почуття і розум учня, як стимул, в основі якого лежить прагнення людини до визнання. Значний ефект має застосування методу заохочення до учнів, які не впевнені в своїх силах або не звикли до позитивної поведінки.

Метод заохочення потребує розумного дозування і бережливого використання. Невміле або часте заохочення приносить не лише користь, а й шкоду. Слід враховувати насамперед психологічну сторону заохочення, його наслідки.

Щоб заохочення відіграло найбільш позитивну роль, бажано дотримуватись певних вимог:

100

— заохочення повинно бути справедливим і відбивати справжні успіхи вихованця або його прагнення до позитивних результатів;

— заохочення не повинно протиставляти дітей у колективі, принижувати гідність інших;

—. заохочення може відіграти негативну роль, якщо воно здійснюється без врахування думки і підтримки колективу;

— у вирішенні форми заохочення важливо врахувати індивідуальні особливості учня, його можливу реакцію;

— заохочення повинно бути вчасним і враховувати загальне становище в класі, в школі;

Покарання — вплив на особистість учня, в якому виражено громадянське засудження його дій, вчинків, що мають аморальний, антисоціальний характер.

Призначення покарання — виховувати у школярів вміння гальмувати прояви тих якостей, прагнень, вчинків, які суперечать вимогам норм моралі.

Будь-яке покарання — це неприємність, і потрібно, щоб учень, який заслуговує на це, пережив ці неприємні хвилини. Застосовувати його потрібно тоді, коли необхідно зупинити, загальмувати шкідливу в моральному відношенні діяльність чи поведінку дитини. Застосовуючи покарання, важливо викликати в учня почуття сорому, вплинути на совість. У переживанні сорому вже закладено каяття за свій вчинок, бажання виправитися. Це внутрішнє самозасудження і є важливим виховним фактором: чим сильніше переживання почуття сорому, тим глибше каяття у вчинках, тим більше можливостей для морального удосконалення особистості.

Цілком розділяючи щиру любов В.О. Сухомлинського до дітей, важко сьогодні поділити його погляди на проблему покарання. Тут він був категоричний:

Я твердо переконаний — і це переконання не плід книжних умовиводів, а висновок багаторічної практики, — що абсолютно нормальне виховання не знає покарань (8, 602).

Таку ж позицію, як відомо, поділяв в Америці доктор Спок. Але сьогодні і педагоги, і батьки бачать, що вплив його думок про "безконфліктне" виховання зіграв дещо негативну роль, сприяв розвитку таких рис, як безвідповідальність, розбещеність кількох поколінь молодих американців. Адже покарання дитини не обов'язково повинно демонструвати зневажливе ставлення до її

101

особистості. Це може бути відмова у якихось подарунках або участі у наступних святах, відмова у продовженні розповіді улюбленої казки і т. п. Людина з дитинства повинна відповідати за свої вчинки, проте ми згідні з тим, що "самим покаранням людину не врятуєш".

Школа використовує різні види покарання: зауваження, догану, обговорення поведінки учнів на зборах, зниження оцінки за поведінку, попередження батьків, позбавлення участі у змаганнях, екскурсії тощо..

При застосуванні покарання доцільно дотримуватись таких педагогічних вимог:

— покарання досягаємети лише за умов,що-сам учень і дитячий колектив вважають покарання справедливим;

— важливо, щоб педагог враховував при цьому індивідуальні особливості дитини, характер взаємин з учнями і батьками, моральний стан і на цій основі прогнозував можливі наслідки;

— міра покарання повинна відповідати провині учня, але водночас треба враховувати її педагогічну доцільність. Адже, не знаючи мотивів поведінки вихованця, педагог дитячі пустощі може приймати за навмисне порушення порядку;

— здійснюючи покарання, важливо враховувати взаємини вчителя з даним учнем. Адже погані або формальні взаємини не дають іноді можливості учневі усвідомити міру своєї провини;

— покарання не повинно позначатися на подальших стосунках вчителя з учнем. Навпаки, необхідно підкреслювати, що повага до нього як особистості не зменшилась;

Змагання — метод створення духу суперництва дитячих колективів, окремих учнів, що спонукає дітей до пошуку оптимальних шляхів здійснення тієї чи іншої діяльності розвитку активності, розкриттю їх творчих можливостей.

Змагання підвищує зацікавленість учнів у тих чи інших справах, вносить емоційне забарвлення в життя дітей, дає радісне відчуття перемоги.

Змагання виступає як могутній спосіб формування колективізму, зміцнення дисципліни й організованості учнів. А для цього необхідно забезпечити такі умови: захопленість колективу ідеєю змагання; участь учнів у розробці його умов; зручний облік наслідків; гласність; справедлива оцінка наслідків.

102

При використанні методу змагання слід застерегти від нерозумного азарту: (будь-що досягти результатів першими), від явищ "груповогоегоїзму".

Запобігти цьому можна за таких умов:

— у справі, яка стає об'єктом і метою змагання, головним повинен бути її моральний сенс, а не тільки перемога;

— всі учасники мають змагатися на рівних умовах;

— головним для дітей повинно стати не завоювання першості, а моральне задоволення від виконаної роботи.

в) Громадська думка дитячого (юнацького) колективу як метод виховання

Громадська думка — це система спільних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності та спілкування і виражає їхнє ставлення до різних явищ, подій навколишньої дійсності, що становлять загальний інтерес.

Про роль громадської думки як важливого чинника виховання у школі А. С. Макаренко писав:

Контроль громадської думки великого авторитетного й любимого шкільного колективу загартовує характер учня, виховує волю, прищеплює суспільно корисні навички особистісної поведінки, гордість за школу і за себе як члена цієї славної співдружності. І тоді дитина поводиться незалежно від зовнішньої обстановки, — вона знає як триматися: за що її похвалить любимий колектив і за що осудить. Так народжується в дитини твердість, незламність загартованого характеру, так виховується почуття громадянської честі, обов'язку, усвідомлення обов'язку щодо інших людей.(5, 354).

Отже, громадська думка учнів може виступати як важливий метод виховання особистості, але в тому випадку, коли її сформовано.

Як формувати виховуючу громадську думку в учнівському колективі?

*Формування виховуючої громадської думки передбачає глибоке вивчення класним керівником стану взаємин, тактовну педагогічну допомогу в

103

розв'язанні тих проблем, суперечок, конфліктів, які виникають між школярами.

*Важливе значення має розкриття моральної суті явищ і подій суспільного життя, тих чи інших проблем, .які хвилюють молодь. Учні, навіть старшокласники, не завжди бачать суть тих чи інших явищ, їх взаємозв'язок, перспективи розвитку. Це обов'язково позначається на змісті громадської думки учнів, яка іноді може бути помилковою або поверховою, неглибокою.

*3багачення громадської думки учнівського колективу здійснюється і завдяки

педагогічному аналізу фактів і явищ життя даного колективу. Учителі допомагають учням зрозуміти справжню суть тих явищ, фактів, подій, які відбуваються у тому чи іншому класі, школі. Все те, чим насичене життя учнівського колективу, постійно є об'єктом різноманітних думок школярів. Формувати громадську думку — означає давати переконливі відповіді (або сприяти їх колективному виробленню) на ті питання, які хвилюють учнів.

*Необхідно виробити в кожного учня потребу визначати і висловлювати власну думку з важливих питань колективного життя, навіть якщо вона має критичний характер. Йдеться про педагогічне стимулювання цього іноді складного для особи вчинку. Таке стимулювання здійснюється шляхом роз'яснення морального сенсу критики і самокритики, переконування учнів у тому, що критичний виступ є мужнім вчинком, проявом активної життєвої позиції людини.

*Важливим методом формування громадської думки є колективний аналіз та оцінка взаємин між школярами. Учням треба допомогти глибоко усвідомити суть і характер тих взаємин, які виникають у їхньому житті. Тому осмислення учнями своїх взаємин, а також їх конструювання на основі гуманістичних цінностей є необхідною умовою морального виховання і самовдосконалення.

*Серед методів формування громадської думки школярів важливе значення мають колективний аналіз та оцінка особистих якостей окремих

104

учнів. Необхідно, щоб школярі навчилися бачити за конкретними вчинками, словами, діями своїх товаришів моральну суть, навчилися розуміти людей. Таке колективне обговорення є важливою умовою об'єктивності громадської думки, її виховної ефективності.

У процесі формування громадської думки виникають численні ситуації, які потребують спеціального педагогічного втручання — коректування. Зважаючи на це, застосовуються певні педагогічні прийоми впливу на громадську думку. Розглянемо деякі з них.

Акцентування. Вчитель досить часто повторює і варіює у відповідних обставинах одну і ту ж думку (ідею, пораду) як дещо цілком зрозуміле. Застосувати такий прийом доцільно в тому разі, якщо неможливо добитися від колективу негайного прийняття відповідного рішення, коли учнів необхідно "підготувати" до певної думки.

Загострення боротьби думок. Суть цього прийому полягає втому, що педагог добивається відкритого зіткнення протилежних думок і виникнення колективної дискусії з певного питання.

У зв'язку з цим педагог здійснює такий комплекс дій:

— "загострення" ситуації шляхом постановки запитань, акцентування уваги на протиріччях, існуванні помилкових думок у колективі;

— тактовне втручання педагога у хід обговорення з метою показу помилкових думок і суджень, допомога учням у виробленні об'єктивної оцінки фактів і явищ, які є предметом колективної дискусії;

— заключний виступ учителя, в якому фіксуються думки, що сформувалися у процесі дискусії.

Аналіз помилкових суджень. Суть даного прийому полягає в тому, що педагог знаходить і показує учням протиріччя в їх судженнях, добивається усвідомлення ними цих протиріч і на цій основі — перегляду помилкової думки.

Опора на думку авторитетних осіб або групи. Суть даного прийому полягає в тому, що вчитель, бажаючи спростувати або змінити певну точку зору, спирається на думку або дії осіб, які користуються авторитетом в учнів. Це може бути опора на висловлювання або вчинки історичних діячів, учених, письменників, героїв художньої літератури, найбільш авторитетних учнів.

105

Обговорення вчинків особистості в колективі: доб ре чи ні?

Обговорення вчинків або помилкових дій особи колективом як шлях впливу на неї учнівського колективу часом застосовується в практиці виховної роботи шкіл. Проте можливості й діапазон цього засобу мають певні обмеження. Не всі учнівські колективи здатні глибоко розібратися в конкретній ситуації, зрозуміти суть поведінки даного школяра, правильно її оцінити.

Колективне обговорення іноді дає негативні наслідки в результаті юнацького максималізму, який посилюється недоброзичливими взаєминами між особою і колективом. У такій ситуації недоліки товариша перебільшуються, групова амбіція набуває гіпертрофованих розмірів, а підкорення учня колективу перетворюється на самоціль. Виникає конфлікт, у якому колектив, використовуючи свою силу, виходить за межі доброзичливого, справедливого обговорення, виявляє надмірну суворість і непримиренність.

Перед тим, як прийняти рішення про обговорення, вчитель повинен вирішити ряд питань:

1) чи здатний колектив розібратися у причинах і мотивах поведінки особи, правильно її оцінити і знайти доцільні форми впливу?

2) які індивідуально-психологічні особливості учня, його моральний стан, настрій, можливе ставлення до колективного обговорення?

3) чи можна даний вчинок взагалі обговорювати в колективі? Не може бути предметом обговорення перше кохання, взаємини

з батьками, вчинки, пов'язані з образою дорослих, тощо.

Проаналізувавши всі названі аспекти, вчитель може прогнозувати результати обговорення і на цій основі приймати рішення про його доцільність.

Тепер нам залишається лише висловити дея кі поради щодо застосування методів виховання.

Педагогіка вчить, що немає методів хороших або поганих, жоден

106

метод виховання не може вважатися ефективним або неефективним без врахування умов, у яких він використовується.

Отже, важливо передбачати можливі наслідки їх використання; не допускати шаблону й одноманітності у застосуванні методів виховання, вчасно змінювати їх, доповнювати іншими, шукати власні шляхи вирішення виховних проблем.

О Народ про працю людини

Сталь гартується в огні, д люди-нл — у труді.

Де праця, там і розквіт.

Аби вмів ронити, навчишся, як жити.

Есьому є кінець, тільки рокоті немає кінця.

Докрий чоловік кез рокоти, як кджола кез меду.

107

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І. Д. Спадкові передумови розвитку особистості //Рідна школа. — 1996. — № 7.

2. Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. Навчальний посібник. — К.: Український інститут менеджменту і бізнесу, 1997 р.

3. Красовицкий М. Ю. Общественное мнение ученического коллек-тива. — М.: Просвещение, 1984.

4. Кузь В., Руденко Ю., Губко О. Українська козацька педагогіка і духовність. — Умань, 1995.

5. Макаренко А. С. Лекції про виховання дітей. — Твори в 7 т. — Т. 2. — К.: Рад. школа, 1953.

6. Макаренко А. С. Педагоги знизують плечима. — Твори в 7 т. — Т. 2. — К.: Рад. школа, 1953.

7. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину. — Вибр. твори в 5т. — Т. 2. — К.: Рад. школа, 1976.

8. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. — Вибр. твори в 5т. — Т. 1. — К.: Рад. школа, 1976.

9. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителеві. — Вибр. твори в 5 т. — Т.2. — К.: Рад. школа, 1976.

10. С чего начинается самовоспитание: Учебник (Под. ред. И. В. Дубровина). — М., 1997.

11. Ушинский К. Д. Человек как предмет познания. — Избр. пед. соч. — Т.1. — М.: Изд. АПН РСФСР, 1958.

108

Дійсний розвиток особистості завжди полягає у розвитку саме даної індивідуальної основи. Протиприродний розвиток втискує індивідуальну основу у форму псевдоособистості, яка складається з зовнішніх шаблонів мислення і відчуття.

Е.Фром