35

ВСТУП

Постиж - це перукарський виріб зроблений з натурального або штучного волосся. Натуральне волосся - це волосся котре не підтягалось фізичній та хімічній обробці. Штучне волосся буває двох типів: канікалон та лафін. В ролі постижних виробів можуть бути: перуки, шиньйони, локони, прикраси, квіти. Всі ці вироби виготовляє мастер - постижер. Задача майстра постижера – це виготовлення виробів з волосся, враховуючи індивідуальні особливості замовника, його побажання стосовно виробу.

Постиж - предмет, який вивчає виготовлення перук, прикрас, накладок. Застосовуються постижерні вироби для зміни образу кожної людини. Штучне волосся оберігає обличчя від зовнішнього впливу і гарно його прикрашає. В деяких випадках воно виявляє психологічну дію, дозволяючи більш впевнено почуватися людині в товаристві.

Мета цієї курсової роботи: Розробка та виготовлення постижного доповнення для створення чоловічого образу автомобіліста.

Задача курсової роботи: Історія розвитку постижу та його значення в сучасній моді, характеристика об’єкту для проектування постижних виробів, обґрунтувати вибір моделі зачіски, композиційний розбір зачіски, вибір декоративних оздоблень та доповнень, характеристика сировини та матеріалів для виготовлення постижних виробів, характеристика устаткування пристосування для виготовлення постижних виробів, технологія виготовлення постижного виробу, технологія поєднання постижного виробу.

Структура курсової роботи: вступ, творча частина, технологічна частина, 3 частина догляд за постижними виробами, висновок, перелік використаних джерел, одна техкарта, 4 малюнки, загальний обсяг 35 аркушів.

1. Творча частина

1.1 Історія розвитку постижу та його значення в сучасній моді

В середині першого тисячоліття до н.е. мода на штучне волосся з Єгипту перейшла на сторони ближнього сходу, з Персії проникла у Стародавню Грецію, але там перуки використовували як театральний реквізит.

Великою популярністю постижні вироби користувалися у жінок римської імперії. У Рим привозили вироби зі всіх кінців світу. Великою популярністю славилися перуки з Індії, але більш популярним вважалося волосся солом’яного кольору з Германії.

Білі перуки вважалися великою рідкістю. Саме римляни придумали, як не тільки прикрасити голову, а й скрити лисину. У Росії моду на перуки ввів Петро 1; жінкам ця мода дуже сподобалася, підлеглі прийняли її як обов’язок, а духовенство від неї відказувалося. У самого Петра 1 комплексів стосовно перук не було, він сам носив коротку дешеву перуку, з під нього могло виступати довге волосся.

Щоб не зависити від імпортних поставщиків, у Росії було створено перукарське підприємство. Наймані майстри називалися – тупейними художниками (від сл. «тупей» - чубчик). Франція стала Європейським центром виготовлення перук. Самими цінними вважалися алонжеві перуки. Вони були самими дорогими.

Перуки мали право носити тільки члени королівської родини. Більш популярне штучне волосся стало під час правління Людовика VX. При правлінні короля працювало приблизно 1 тис. майстрів, котрі придумували приблизно 45 різновидів перук.

Славилися серед них алонжеві перуки – біле волосся довжиною до пояса, завите в локони. Придворні дами носили каркасні перуки – цафюрі. Пізніше у моду ввійшли пудрені перуки з буклями на скронях, і з косою на потилиці. Модно було мати у гардеробі як мінімум три перуки: ранкову, денну, вечірню.

У Стародавніх державах, таких як: Єгипет, Ассирія, Вавілон, перука була символом власті правитилей. При розкопках пірамід були знайденні вироби з волосся коней, пір’їв птиць, з шерсті овець. Розмір та форма перуки вказували на характер та соціальний статус хазяїна.

У Стародавньому Єгипті при досяганні повноліття було прийнято приносити волосся у жертву Богам. Голову голили, одягали перуку. Правителі могли носити декілька перук одночасно, таким чином створювався повітряний слой, котрий захищав голову від сонячного вдару.

Зачіски на єгипетських перуках нагадували геометричні форми. Зовнішня частина перуки виготовлялась з натурального волосся, а для об’ємності вплітали штучні волокна, а також використовували червоно - коричневі волокна фінікової пальми.

В середині першого тисячоліття до н.е. мода на штучне волосся з Єгипту перейшла на сторони ближнього сходу, з Персії проникла у Стародавню Грецію, але там перуки використовували як театральний реквізит.

Великою популярністю постижні вироби користувалися у жінок римської імперії. У Рим привозили вироби зі всіх кінців світу. Великою популярністю славилися перуки з Індії, але більш популярним вважалося волосся солом’яного кольору з Германії.

Після 200 літньої перерви, на початку 80-х років ХХ ст. в моду знову увійшли перуки. Їх використовували як доповнення до костюму, та як аксесуар. Перука могла гармонійно співвідноситися з кольором плаття, брів, або сумочки. Попит на них збільшився. У зв’язку з цим, в різних країнах світу вчені, перукарі, клініки, стали працювати над створенням штучного волокна.

У Стародавньому Римі перуки виконувалися з натурального волосся. Перуки наділялися живим виглядом за допомогою фарб і жирних кремів.  Епоха Бароко характеризується тим, що разом з перуками використовувалися штучні накладні локони, буклі, валики. Перуки посипалися пудрою. Мода на перуку стала настільки популярною, що багато країн Європи замовляли їх у Франції. На рубежі XVII - XVIII ст. особлива увага приділялася проділам на перуках, їх робили посередині.

Епоха Рококо характеризується тим, що перуки були без проборів, з невеликим обсягом над чолом, горизонтальними буклями на скронях і "хвостом" на потилиці.

У період стилю Модерну велику популярність мали шиньйони та окремі постижі у вигляді локонів, пучків, буклів. 

В епоху постмодернізму велику популярність придбала перукарська послуга - нарощування волосся. Жоден конкурс перукарського мистецтва не відбувається без постижних виробів. З їх допомогою майстри створюють найрізноманітніші за кольором, формою, розміром, призначенням, стилю зачіски. 

Християнська церква з перших років свого існування до париків зайняла негативну позицію. Церква знаходила парики посяганням на цнотливість у жінок, оскільки вони призначалися для того, щоб прекрасна половина людства виглядала ще привабливішою. Климент Александрійський, один з батьків церкви, приблизно в 200 р. н.е. писав, що той, хто носить парик, не може отримати сан священика, бо благословення Божиє не може пройті крізь штучне волосся.

У перукарській теорії та практиці постижерна справа виокремлюється як самостійний вид робіт. Уміння та навички виготовлення й використання виробів з волосся потрібні кожному перукарю - від початківця до досвідченого фахівця.