3. Держава та інші соціальні утворення як юридичні особи публічного права. Поняття держави як суб'єкта цивільного права.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Цим обумовлена специфіка цивільної правосуб’єктності держави. Адже держава як суб’єкт цивільного права об’єднує в собі політичну владу з владою суверена. Носієм суверенітету держави і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу як безпосередньо так і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Держава Україна як суверен є єдиною і неподільною. Разом з тим в своєму складі вона має Автономну Республіку Крим і чисельні територіальні громади, які здійснюють місцеве самоврядування. Це свідчить про багаторівневість державного утворення. Відповідно до ст. 134 Конституції Автономна Республіка Крим є невід’ємною частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією вирішує питання, які віднесені до її ведення. Місцеве самоврядування є згідно зі ст. 140 Конституції правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Але не зважаючи на багаторівневість державного утворення, в цивільному обороті як держава так і окремі її утворення приймають участь на однакових принципах.

Відповідно до ст. 167 ЦК у цивільних відносинах з іншими учасниками цих відносин держава діє на рівних правах. Цією нормою констатований один з основних принципів цивільного законодавства, який полягає в рівності сторін. Крім зазначеного, інші принципи цивільного законодавства рівною мірою поширюються на цивільно правові відносини за участю держави. Це такі як:

1) принцип неприпустимості свавільного втручання в приватні справи;

2) недоторканість і непорушність права власності;

3) судовий захист цивільного права та інтересу;

4) справедливість, добросовісність, розумність, свобода договору і підприємницької діяльності, що не заборонена законом. Всі ці принципи, в тому числі останній з перелічених, ще раз стверджуються частинами 2 і 3 зазначеної ст. 167 ЦК, відповідно до яких держава може створювати юридичні особи як публічного так і приватного права.

Складові частини цивільної правосуб’єктності держави. Як і інші суб’єкти цивільного права держава наділена певними суб’єктивними правами. Кожне суб’єктивне право складається з окремих елементів, до яких теорія права відносить три:

а) можливість самому здійснювати будь-які правові дії;

б) можливість вимагати від інших виконання обов’язків;

в) можливість звернутися за захистом і поновленням своїх порушених прав у відповідні органи.

До елементів правосуб’єктності будь-якої особи належать: правоздатність, дієздатність, окремі суб’єктивні права і обов’язки.

Цивільна правоздатність держави характеризується специфікою, обумовленою її статусом. Якщо критерієм визначення цієї специфіки обрати кількість (обсяг) цивільних прав, то він може бути в окремих сферах ширший, а в окремих вужчий ніж у інших суб’єктів цивільного права. Так, наприклад, відповідно до ст.1277 ЦК відумерла спадщина переходить у власність територіальної громади, а не інших осіб. Аналогічним чином у власність саме територіальні громади, а не інших осіб переходять грошові кошти, отримані від реалізації загубленого транспортного засобу в порядку, передбаченому ст.338 ЦК. Виключні повноваження має держава при набутті права власності на скарб, який є пам’яткою історії та культури ( ст.343 ЦК). До власності держави переходить конфісковане майно (ст.354 ЦК). Одночасно держава і її формування не можуть мати інших прав, які природно можуть належати тільки фізичним особам, а також окремих прав, якими наділені юридичні особи щодо деяких договорів (комерційна концесія, довічне утримання, спадковий договір). Не може держава створювати окремі види юридичних осіб – *) громадські організації, *) політичні партії та ін. Відрізняється правоздатність держави і тим, що власне, вона сама встановлює для себе обсяг такої правоздатності. Цей обсяг зумовлений владними функціями держави і спрямованістю її діяльності. Так, відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і направленість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ствердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Отже, виходячи з цих положень можна визначити, що і в цивільних правовідносинах держава діє в інтересах людини і для забезпечення цілей своєї діяльності.

Дієздатність держави, як і інших суб’єктів цивільного права, полягає в здатності своїми діями набувати і здійснювати цивільні права, створювати для себе і виконувати цивільні обов’язки. Така здатність здійснюється державою завдяки наявності відповідних державних органів. В залежності від повноважень, якими наділяє їх держава, такі органи можуть бути юридичними особами і структурними формуваннями держави, не наділеними статусом юридичної особи, або виконувати окремі функції від імені держави завдяки діяльності посадових осіб. Крім зазначеного розподілу, можна класифікувати державні органи в залежності від спрямованості їх повноважень. За відомою концепцією розподілу влад існують три напрямки діяльності держави – *)законотворча, *)управлінська і *)судова. Відповідно до цього існують три галузі влади, в кожній з яких державні органи наділені відповідними повноваженнями.

Згідно зі ст. 167 ЦК держава може створювати юридичні особи публічного та приватного права у випадках та в порядку встановленому законом. Так, до юридичних осіб публічного права, які можуть бути створені державою відносяться *)державні навчальні заклади, *)державні підприємства, *)військові формування. Юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо) держава також може створювати в порядку, передбаченому законом і приймати участь в їх діяльності на загальних підставах.

Компетенція державних органів і органів місцевого самоврядування на виконання певних функцій, завдань держави, і участь в цивільних відносинах від імені держави визначається відповідними законами. Так, наприклад законом України “Про приватизацію державного майна” передбачено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Обсяг повноважень цих органів також визначений цим законом. Наприклад, в законі зазначено, що державні органи приватизації у межах своєї компетенції змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації; виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності; продають майно тощо. При цьому вони не мають право втручатися в діяльність підприємств. Отже, за загальним правилом, компетенція державних органів носить спеціальний характер, оскільки обмежується окремими повноваженнями.

Як за державою так і за її формуваннями (Автономна республіка Крим, територіальні громади) законом закріплені майже однакові правові форми участі у цивільних відносинах. Всі вони наділені ознаками цивільної правосуб’єктності. Разом з тим ці формування відносно самостійні. Так, Бюджетним кодексом визначено, що одним з принципів бюджетної системи України є принцип самостійності. Він полягає в тому, що місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами власного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.

Відповідальність держави за зобов’язаннями

В зовнішньоекономічній діяльності Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Відповідальність держави в зовнішньоекономічній діяльності обмежена кількістю належного їй майна, оскільки відповідно до закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Україна як держава відповідає за всі свої дії що суперечать закону всім своїм майном. Оскільки державні органи і службові особи виконують волю держави, то вважається що дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів є діями України як держави в цілому. Отже держава несе за них відповідальність. Будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або іноземний суб'єкт господарської діяльності має право подати позов до України як держави. Україна ж відповідно до зазначеного закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” має право на регресне відшкодування своїх збитків, що виникли у результаті задоволення зазначеного позову з боку державних органів або службових осіб за рахунок їх майна (відповідно балансового або власного).

У відносинах, що регулюються Цивільним кодексом України, також існує розмежування відповідальності. Відповідно до ст. 174 ЦК держава також відповідає всім своїм майном, крім майна, на яке не може бути звернене стягнення. До такого майна закон відносить землю і природні ресурси, майно вилучене з обороту, майно закріплене за Автономною Республікою Крим і територіальними громадами та інше. Таким же чином відповідно до ст. 175 ЦК відповідають своїм майном територіальні громади. Ні держава, ані автономна Республіка Крим, ані територіальні громади не відповідають за зобов’язаннями один одного і зобов’язаннями створених ними юридичних осіб. Цим фактично стверджений принцип відповідальності кожного за себе. Проте у випадках, передбачених законом ці формування можуть нести взаємну відповідальність за укладеними ними договорами (поручительство, гарантія; солідарна або субсидіарна відповідальність).