Vі. Антропогеографія і геополітична концепція поссібілізма

Засновник французької геополітичної школи Відаль де ла Бланш (1845–1918) – професіональний географ, який займався головним чином вивченням впливу географічного середовища на людину. Французька інтерпретація географічних аспектів міжнародних відносин сформувалась в опозиції до німецької геополітики. Якщо ядро теорії Ретцеля складають категорії простору (Raum), географічного положення (Lage), «потреба в території», «почуття простору» (Raumsinn), то у Відаля де ла Бланша в центрі стоїть людина. Де ла Бланш по суті є засновником «антропологічної школи» в політичній географії, своєрідного французького альтернативного варіанту осмислення геополітичних проблем. Французький вчений ставив на перше місце не географічний фаталізм, а волю та ініціативу людини. Він вперше висунув ідею про те, що людина, так само як і природа, може розглядатися в якості «географічного фактора» – і не стільки пасивного, скільки активно впливаючого і направлюючого процеси на земній кулі, але діючого не ізольовано, а в рамках природного комплексу.

Відаль де ла Бланш розробив особливу геополітичну концепцію – «поссібілізм» (від слова possible – можливий). Згідно цієї концепції історія має два аспекти – просторовий (географічний) і часовий (історичний). Географічний фактор відбивається в навколишньому середовищі, історичний – в самій людині. Вчений вважав, що помилки німецьких «політичних географів» у тому, що вони вважали рельєф детермінуючим фактором політичної історії країн. Тим самим, на думку де ла Бланша, принижується фактор людської свободи та історичності. Сам же він пропонує розглядати географічне просторове положення як «потенціальність», «можливість», яка може актуалізуватися і стати дієвим політичним фактором, а може і не актуалізуватися. Це значною мірою залежить від суб’єктивного фактору – від людини, яка даний простір населяє.

Політичний лібералізм вчений пояснює через прив’язаність людей до землі і природне бажання отримати її в приватну власність. Таким чином, де ла Бланш на свій лад пов’язує геополітичні реальності з реальностями ідеологічними: просторова політика Західної Європи (Франції) нерозривно пов‘язана з «демократією» і «лібералізмом».

У фундаментальній роботі «Східна Франція» (1919) Відаль де ла Бланш аналізує проблему геополітичного суперництва Франції та Німеччини – проблему Ельзасу і Лотарінгії, в цілому Східної Франції. Він висунув ідею перетворити ці землі (в основному німецькомовні), ЯКІ перейшли після Першої світової війни знову до Франції, в зону взаємного співробітництва між двома країнами. Перетворити ці багаті провінції не в бар’єр, відгороджуючий одну країну від іншої, що дає вигоду тільки одній стороні, а зробити їх якомога більш проникними. По суті французький геополітик створив історичну модель розвитку спершу франко-німецького, а потім європейського геополітичного простору в цілому. Французьким інтересам де ла Бланш все ж віддавав перевагу. Це видно із того, як ґрунтовно він доводить історичні, географічні факти належності цих земель Франції.

Головним елементом концепції Відаль де ла Бланша є поняття локальності розвитку цивілізації, основу якого складають окремі осередки (cellules), вогнища (noyaux). Ці первинні клітини, елементи цивілізації являють собою дуже невеликі спільності людей, які складаються у взаємодії людини з навколишньою природою. У рамках цих відносин ізольованих осередків поступово і самовільно виробляються певні «образи життя». Людина у взаємодії з навколишнім середовищем формується сама, знаходить себе, в той же час природа розкриває свої можливості тільки в рамках цієї найтіснішої взаємодії з людиною. «Географічна індивідуальність», писав де ла Бланш, не є щось дане заздалегідь природою; вона лише резервуар, де спить закладена природою енергія, яку може розбудити лише людина¹¹.

Ці «осередки», «первинні елементи», взаємодіючи між собою, поступово утворюють ту тканину цивілізації, яка розширяючись поступово охоплює все більші території. Ця взаємодія не будь-який поступальний процес, а окремі спалахи, які змінюються катастрофами, регресією. Настільки ж багатоманітні і протирічні самі форми взаємодії «первинних осередків цивілізації»: від запозичень до майже повного знищення. Процес взаємодії охоплює перш за все «північну напівсферу від Середземномор’я до Китайського моря» – саме цю зону виділяє Відаль де ла Бланш, вистроюючи свою концепцію. В рамках північної напівсфери, особливо в Західній і Центральній Європі, взаємодія «первинних елементів» цивілізації проходила практично безперервно і політичні утворення, змінюючи одне одного, накладались на ту чи іншу конфігурацію взаємодіючих між собою множин невеликих вогнищ, спільнот, цих своєрідних мікрокосмосів. Зближення і зміщування цих різнорідних елементів призвело до утворення імперій, релігій, держав. Саме завдяки цим окремим невеликим вогнищам жевріло життя в Римській імперії, а потім в Західній і Східній римських імперіях, в імперських державних утвореннях Сасанідів, персів і т.д.

Специфіка Європи полягає, на думку Відаль де ла Бланша, в тому, що тут як ніде у світі в досить близькому сусідстві один від одного присутні різноманітні географічні умови: гори і моря, лісові масиви і степи, великі ріки, протікаючі з півдня на північ і зв’язуючи різні зони, родючі приберегові ґрунти, найбільш порізана морська лінія узбережжя, а також у багатьох відношеннях обумовлений цими умовами клімат, не сприяючий паразитизму, але і не настільки суворий, щоб паралізувати енергію людини. Ці фактори значною мірою і привели до формування на європейському просторі досить великого різноманіття окремих вогнищ, локальних сфер, невеликих спільнот із своїми «спосіб життя», які знаходились в постійній взаємодії. Імітація, приклад, запозичення, здатність «всмоктувати» найрізноманітніші впливи стали основою динамізму і багатства європейської цивілізації, однією із характерних її рис.

Французький дослідник на відміну від Ф.Ратцеля по-іншому розглядав роль держав, політичних утворень в процесі розвитку цивілізацій. Якщо для Ф.Ратцеля держава – це органічна істота, яка розвивається згідно закону зростаючих територій, то французький геополітик вважав, що держава нагадує дещо зовнішнє, другорядне, детерміноване характером і формою взаємодії локальних осередків цивілізацій. Ці взаємодії проходять тим активніше, чим краще розвинуті комунікації між локальними осередками: ріки, озера, моря, шосейні і залізничні дороги і т.д. Комунікаціям де ла Бланш приділяв у своїх працях багато уваги і стверджував, що в майбутньому при відповідних комунікаціях, при активній взаємодії окремих цивілізаційних осередків можливо створення світової держави. І людина в цій державі буде відчувати себе «громадянином світу».

Цікавим аспектом у теорії французького геополітика є думка про поступове подолання протиріч між континентальними і морськими державами. Ця консолідація, на його погляд, буде проходити шляхом складання принципово нових відносин між землею і морем. Він вважав, що континентальні простори стають все більш і більш проникними, так як удосконалюються всі види комунікацій, розширюється, модернізується мережа доріг; морські шляхи, перевезення все більш стають залежними від зв’язків з континентами. З цього приводу він говорить, що «взаємопроникнення» землі і моря – універсальний процес.

Посібілізм де ла Бланша був сприйнятий більшістю геополітичних шкіл як корекція жорсткого географічного детермінізму попередніх геополітиків.