2. Система геонаук

Шведському вченому Юхану Рудольфу Челлену (1864–1922) геополітика зобов‘язана своєю назвою. Він розглядав геополітику як частину політології, яка, в свою чергу, відпочкувалася в кінці ХІХ – початку ХХ ст. від соціології. При вивченні життя і діяльності держави, на думку Челлена необхідно розрізняти п’ять різних її сторін: територію, господарство, народ, суспільство і владу. У відповідності з цим наука про державу повинна бути розділена на 5 підрозділів або наук: геополітику, екополітику, демополітику, соціополітику і кратополітику.

І. Геополітика включає такі складові:

1.1. Топополітика (від слова topos – місце) вивчає зовнішнє положення державної території, але не з точки зору широти і довготи, а з позицій політичного оточення даної держави. Центральним для неї є питання про здійснюваний з боку останніх тиск. Для визначення цього тиску користуються коефіцієнтом тиску, який визначається шляхом ділення суми населення всіх прилеглих держав на населення даної держави. Здійснюваний сусідами тиск посилюється або полегшується політичними союзами або іншими подібними угодами, які також повинні братися до уваги.

1.2. Морфополітика (від слова morphos – форма) є вчення про форму державної території. Головна її увага повинна звертатись на вивчення зовнішніх обрисів цієї території, тобто на вивчення державних кордонів, величини державної території та її структури.

3. Фізіополітика (від слова phisis – природа) є вчення про державну територію з точки зору її змісту або, як пише Р.Челлен, вчення про «домініумі». Тут набувають важливого значення і широта, і довгота і тут же вивчаються рельєф і природні багатства.

ІІ. Екополітика (від слова ockos – будинок) має своїм предметом вивчення господарського життя даної держави. У її склад входять такі частини.

1. Емпорополітика (від слова emporoi – великі торговці) вивчає зовнішню сферу господарства даної країни, або положення держави в світовому господарському обороті.

2. Автаркополітика (від слова avtarkil – самодостаток) вивчає господарський стан держави з точки зору самозабезпеченості, від якої залежить здатність держави існувати з допомогою наявних на її території власних джерел. Завданням автаркополітики є встановлення ступеня господарської незалежності даної держави.

3. Економічна політика (від слова oekonomia – господарство) вивчає господарське життя з метою підвищення економічного потенціалу держави.

ІІІ. Демополітика (від слова demos – народ) вивчає населення держави або, за словами Челлена, «державний народ». У її склад входять такі частини.

3.1. Етнополітика (від слова ethnos – плем’я) вивчає населення з точки зору етнічного і національного складу.

3.2. Плетополітика (від слова plethos – число, маса, кількість) вивчає кількісний склад населення і його демографічні параметри, ступінь заселеності держави, розселення, рівень задоволення потреб населення.

3.3. Психополітика (від слова psyche – душа) вивчає народну душу, національний характер і менталітет народу. Предметом психополітики є також і діяльність держави в сфері морального та інтелектуального виховання народу.

IV. Соціополітика вивчає державу як суспільство. В її структурі Челлен виділяє такі частини.

1. Філополітика (від слова fyle – суспільні осередки) вивчає комунальну організацію, класовий склад населення.

2. Біополітика (від слова bios – життя) вивчає «життя суспільства: дух, душу, систему».

V. Кратополітика (від слова kratos – володар) вивчає організовану державну владу. У її складі Челлен виділяє три структурні частини.

1. Номополітика (від слова nomos – норма, правило) вивчає форму або організацію державної влади, об‘єднуючи в цьому відношенні як державний устрій, так і державне управління.

2. Праксіполітика (від слова praxis – державне управління) вивчає діяльність держави. Сюди відносяться всі форми, в яких спеціально проявляється влада: управління юридичне, військове, зовнішньополітичне, а також і практика роботи законодавчих закладів, внутрішнє життя партій і т.д.

3. Архополітика (від слова arche – влада) має своїм предметом вивчення меж державної влади і надання індивідууму свободи за межами цих кордонів. Сюди відносяться такі питання як свобода совісті, свобода преси, свобода зібрань і т.д.

Але всі дисципліни, які Челлен розвивав паралельно геополітиці, не отримали широкого визнання, тоді як термін «геополітика» утвердився в самих різних колах.

У своїй роботі «Держава як форма життя» Челлен пише, що держава – це живий організм. Якщо в біологічній системі Ратцеля держава виступає як організм нижчого типу, який знаходиться на одному рівні з водорослями і губками, то Челлен стверджує, що держави є подібними до людей, відчуваючими і мислячими істотами. Він вважає, що держави ведуть боротьбу за існування на основі природного відбору, тим самим ставить себе на позиції соціального дарвінізму. Але боротьба за існування в нього є боротьбою за простір.

Челлен вважав, що на основі глибокого вивчення окремої держави можуть бути сформульовані найбільш загальні принципи і закони, що відповідають усім державам і на всі часи. Провідним принципом є сила держави. І робить висновок, що сила – більш важливий фактор для підтримки існування держави, ніж закон, так як закон підтримується силою. В силі він знаходив ще один доказ своєї тези, що держава – живий організм. І якщо закон вводить морально-раціональний елемент в державі, то сила дає їй природний органічний імпульс.

Челлен формулює закон автаркії – рівновага між крайнощами. Суть його зводиться до того, що виробництво в державі не повинно бути ні чисто аграрним, ні чисто індустріальним, у випадку крайності державі необхідно знаходитись у мирних відносинах з іншими державами. Але якщо держава потребує миру, вона не в спромозі вести війни за нові території, джерела сировини, тоді автаркія замінює систему «відкритих дверей» системою «закритих сфер інтересів».