2. Держава як просторовий живий організм, укорінений в землі

Одним із перших, хто зробив спробу пов’язати між собою політику і географію і вивчати політику тієї чи іншої держави, виходячи із її географічного положення, простору, який вона охоплює, був Ф.Ратцель. Він розглядав земну кулю як єдине ціле, нерозривною частиною якого є людина і вважав, що людина повинна пристосовуватися до свого середовища так само, як це властиво флорі і фауні.

Ф.Ратцель першим прийшов до висновку, що простір є найбільш важливим політико-географічним фактором. Простір в його концепції є дещо більше, ніж фізико-географічне поняття; це не тільки територія, яку займає та чи інша держава. Простір – це політична сила, впливаюча на людину, визначаюча її погляди на оточуючий світ та її поведінку. Він являє собою ті природні рамки, в яких відбувається експансія народів. Кожна держава і народ мають свою «просторову концепцію», тобто ідею про можливі межі своїх територіальних володінь. Простір обумовлює не лише фізичну еволюцію народу, але також і ментальне відношення до оточуючого світу. Погляд людини на світ залежить від простору, в якому вона живе.

Ф.Ратцель одним із перших сформулював важливу геополітичну концепцію – концепцію світової держави. Він помітив, що у великих країнах у їх розвитку існує тенденція до максимальної географічної експансії, яка виходить поступово на планетарний рівень. На думку Ратцеля, держава, якщо вона бажає бути дійсно великою державою, повинна мати в якості своєї просторової основи площу приблизно в 5 млн.км².

У своїй фундаментальній праці «Антропогеографія», виданій в 1882 р. в Штуттгарті, Ратцель сформулював свої основні ідеї: зв’язок еволюції народів і демографії з географічними факторами, вплив рельєфу місцевості на культурне і політичне становлення народів і т.д. При цьому політичне життя обумовлене безпосереднім впливом географічного середовища, а держава являє собою єдність народу з ґрунтовим простором і особливий біологічний організм.

У своїй наступній роботі «Народонаселення» (1893) Ратцель поставив у центр дослідження географічну обумовленість політичного життя і прослідкував відношення зовнішньої політики держави до географічного простору. Він розглядав державу як біологічний організм у тісному і нерозривному зв‘язку населяючого його етносу. Він писав, що як би людство не тягнулось у високі емпіреї, ноги його торкаються землі. Цим, перш за все, обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування.¹⁰

У «Політичній географії» (1897) Ратцель обґрунтував тезу про те, що держава являє собою біологічний організм, діючий у відповідності з біологічними законами. Він бачив у державі продукт органічної еволюції, укорінений в землі подібно дереву. Сутнісні характеристики держави визначаються її територією і місцеположенням, і її успіх залежить від того, наскільки успішно держава пристосовується до умов середовища. Одним із основних шляхів нарощування потужності цього організму, вважав Ратцель, є територіальна експансія, або розширення життєвого простору. Просторова експансія держави розуміється ним як природний живий процес, подібний росту живих організмів.

У створенні держави як організму, вважав Ратцель, бере участь певна частина простору землі так, що властивості держави виявляються в певній мірі властивостями народу і Землі. Простір як конкретний вираз природи, навколишнього середовища, розглядається як безперервне життєве тіло етносу, що цей простір населяє. При цьому держава складається як організм, прив‘язаний до певної частини поверхні землі, а його характеристики розвиваються із характеристик народу і ґрунту. Найбільш важливими характеристиками є розміри, місцеположення і кордони. Далі слідують типи ґрунту разом з рослинністю, ірригація і, нарешті, співвідношення з рештами конгломератів земної поверхні. Держава являється організмом не тому, що вона артикулює життя народу на нерухомому ґрунті, а тому що цей взаємозв’язок укріплюється, становлячись чимось єдиним, немислимим без жодного із своїх складових.

Ратцель вгадав одну з важливих проблем геополітики – значення моря для розвитку цивілізації. У книзі «Море джерело могутності народів» (1900) він вказав на необхідність кожній могутній державі особливо розвивати свої військово-морські сили, так як цього вимагає планетарний масштаб повноцінної експансії.

У роботах Ратцеля бере початок набувша згодом з різними змінами і доповненнями популярності геополітична ідея «океанічного циклу». В ній особливе значення надавалось басейну Середземного моря і Атлантиці як важливим стратегічним районам світу. Тихий океан Ратцель назвав «океаном майбутнього», головними визначальними причинами чого являються географічне положення, унікальні ресурси і великі розміри. Держави, що мають першість в Тихому океані, будуть домінувати і в світі.

У книзі «Про закони просторового розвитку Держав» (1901) Ратцель сформулював сім законів експансії або просторового росту держав. Закони ці такі:

1. Простір держав росте разом з ростом їх культури.

2. Просторовий ріст держав супроводжується іншими симптомами розвитку: розвитком ідей, торгівлі, виробництва, місіонерством, підвищеною активністю у різних сферах.

3. Ріст держав здійснюється шляхом приєднання і поглинання менших держав.

4.Кордон є периферійним органом держави і як такий служить свідоцтвом її росту, сили або слабкості і змін в її організмі.

5. У своєму рості держава прагне увібрати в себе найбільш цінні елементи фізичного оточення: берегові лінії, басейни рік, рівнини і райони, багаті ресурсами.

6. Вихідний імпульс до просторового росту приходить до держав із зовні – завдяки перепадам рівнів цивілізації сусідніх територій.

7. Загальна тенденція до злиття і поглинання більш слабких націй, розгалужуючись в ході свого розвитку, переходить від держави до держави і по мірі переходу набирає силу, тобто безперервно підштовхує до ще більшого збільшення територій.

Ріст держав Ф.Ратцель вважав всезагальною, універсальною тенденцією. Розвиток контактів людей, обмін, торгівля – це прелюдія до встановлення політичного контролю держави над новими територіями, що підлягали колонізації.