§ 2. Особливості надання земель оздоровчого призначення

У законодавстві закріплені певні особливості, що відрізняють порядок надання, вилучення і зміни цільового призначення земель оздоровчого призначення від порядку надання, вилучення і зміни цільового призначення земель інших категорій. Землі оздоровчого призначення, що знаходяться у комунальній власності, надаються і вилучаються, а їх цільове призначення змінюється рішенням відповідної ради. А землі оздоровчого призначення, які знаходять­ся у державній власності: в межах сіл, селищ, міст районного зна­чення, надаються і вилучаються, а їх цільове призначення змінюється рішенням відповідної районної державної адмініс­трації; у межах міст Києва і Севастополя — відповідно рішенням Київської або Севастопольської міської державної адміністрації; у межах міст обласного значення — рішенням відповідної обласної державної адміністрації; у межах міст республіканського (Автоном­ної Республіки Крим) значення — рішенням Ради міністрів АРК; за межами населених пунктів — рішенням Кабінету Міністрів Ук­раїни. Проекти відведення земель, що розробляються у зв'язку з наданням, вилученням або зміною цільового призначення земель­них ділянок оздоровчого призначення, до їх затвердження мають піддаватись державній землевпорядній експертизі безпосередньо у Держкомземі.

Більш високий владний рівень розпорядницьких дій щодо зе­мельних ділянок оздоровчого призначення — це не єдина особ­ливість їх більш суворого (консервативного) правового режиму. У законодавстві містяться й положення, які обмежують участь даних земель (навіть у межах їх основного цільового призначення) у цивільному обігу. Зокрема, відповідно до статей 83 і 84 ЗК не мо­жуть передаватися з державної та комунальної власності у приват­ну власність, якщо інше не передбачено законом, землі під об'єкта­ми оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздо­ровчу, наукову, естетичну й історико-культурну цінність.

Уразливим місцем правового режиму земель оздоровчого при­значення є його прив'язка до правового режиму лікувально-оздо­ровчих об'єктів, які знаходяться на них. Правовий статус останніх досить динамічний, що дозволяє, змінивши спеціалізацію, підпо­рядкованість, форму власності та інші параметри цих об'єктів, одержати можливість обходити консервативні "кути" правового ре­жиму відповідної категорії земель.

266

Ситуація погіршується й тим, що категорії земель відмежовані одна від одної чисто описово, без чіткого юридичного встановлен­ня меж окремих категорій. Усвідомлюючи небезпеку поступового "вимивання" оздоровчих земель до приватного сектора, а отже, й зменшення їх площ та знищення лікувальних факторів, Кабінет Міністрів України розпорядженням від ЗО березня 2002 р. № 182-р створив Міжвідомчу комісію з підготовки проекту Концепції роз­витку санаторно-курортної галузі та здійснення заходів щодо захи­сту майнових інтересів держави під час приватизації оздоровчих ус­танов.

Поряд з контролем за приватизацією оздоровчих установ і юри­дичним закріпленням меж окремих категорій земель важливим за­собом захисту правового режиму земель оздоровчого призначення є державний облік лікувальних ресурсів, які визначають оздоровчу цінність даної категорії земель. Такий облік здійснюється за допо­могою створення і ведення Державного кадастру природних ліку­вальних ресурсів, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 872^і.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів являє со­бою звід відомостей про кількість, якість та інші важливі характе­ристики усіх природних лікувальних ресурсів, виявлених і підрахо­ваних на території України, а також про можливі обсяги, способи і режими їх використання. До нього включаються відомості у формі текстових, цифрових і графічних (картографічних) матеріалів за ви­дами (типами) природних лікувальних ресурсів: про мінеральні й термальні води, лікувальні грязі й озокерит, ропу лиманів і озер, морську воду, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань кліматичними умовами.

Для створення і ведення кадастру використовуються відомості з документованих джерел інформації, зокрема про: медико-біологічну оцінку (бальнеологічний висновок) якості й цінності природних лікувальних ресурсів, методи їх використання; при­родні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліма­тичними умовами, їх екологічні та інженерно-геологічні характе­ристики; експлуатаційні запаси, обсяги видобутку, підготовки, переробки й характер використання родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корис­них копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів; інженерну та транспортну інфраструктуру територій поширення останніх; географічне положення природних лікувальних ре­сурсів тощо.

Кадастр застосовується для: забезпечення ефективного поточно­го і перспективного використання природних лікувальних ресурсів у санаторно-курортному лікуванні, медичній реабілітації та рекре­ації населення; раціонального видобутку, використання та охорони

'.Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — С. 86.

267

зазначених ресурсів; створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань і відпочинку людей; вдосконалення си­стеми здійснення природоохоронних заходів; створення округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів; вирішення інших питань, пов'язаних з використанням природних лікувальних ресурсів. Для оперативного одержання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами відомо­стей створюється автоматизована система. Ведення кадастру покла­дене на спеціальний орган у складі Міністерства охорони здоров'я України — Державний департамент з питань діяльності курортів (Держкурорт), який діє на підставі Положення, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 425'.

Надання земель оздоровчого призначення для використання за їх цільовим призначенням громадянам і юридичним особам треба відрізняти від створення курортів та оголошення тих або інших те­риторій курортними. Підставою для ухвалення рішення про оголо­шення певної території курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, а також інфраструктури, необхідної для їх ек­сплуатації та лікування людей. Напрями спеціалізації санаторно-курортних закладів визначаються Держкурортом і Міністерством охорони здоров'я України з урахуванням лікувальних властивостей природних лікувальних ресурсів курортів.

Перелік населених пунктів нашої країни, віднесених до курорт­них, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 р. № 1576². Згідно з ним в Одеській області курортни­ми визнані такі населені пункти: м. Одеса; селища Затока і Сергіївка, села Косівка, Курортне, Миколаївка, Попаздра, При­морське Білгород-Дністровского району; селища Гвардійське, Лісочки, села Вапнярка, Крижанівка, Нова Дофинівка, Сичавка Комінтернівського району; села Грибовка, Дальник, Кароліно-Бу-газ, Санжейка, Іллічівка Овідіопольського району; села Лебедівка, Приморське, Тузли Татарбунарського району.

Готувати й подавати клопотання про оголошення певних тери­торій курортними можуть центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші зацікавлені підприємства, установи, організації та громадяни. Вони повинні містити обґрунтування необхідності оголошення територій курорт­ними, характеристику наявних на них природних лікувальних ре­сурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-гео­логічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної ре­абілітації й профілактики захворювань, інших цінностей цих тери­торій; відомості про місцезнаходження, розміри, характер викори­стання та про власників і користувачів територій, а також відповідний картографічний матеріал.

¹ Офіційний вісник України. - 2001. - № 20. - С. 91. ^! Урядовий кур'єрк — 1997. — 23 січ.

268

Клопотання подаються до відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування, які відповідно до закону повинні розглянути їх у місячний термін.

Клопотання щодо природних територій державного значення розглядаються Держкурортом з урахуванням пропозицій Верховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, а ті, які пов'язані з територіями місцевого значення, — відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі задоволення клопотань Держкурорт або його місцеві ор­гани погоджують питання, пов'язане з оголошенням певних при­родних територій курортними, з власниками або користувачами зе­мельних ділянок. На підставі результатів цього погодження зазна­чені органи забезпечують розробку відповідних проектів, які підля­гають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, передбаченим Законом України від 9 лютого 1995 р. "Про еко­логічну експертизу"¹, а також Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

За позитивного висновку зазначених експертиз матеріали щодо курортів державного значення подаються до Кабінету Міністрів України, а ті, які стосуються курортів місцевого значення, — до Ра­ди міністрів АРК, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій. У першому випадку це робить Держкомзем, а в другому — місцеві органи виконавчої влади з пи­тань діяльності курортів.

Рішення про оголошення конкретних природних територій ку­рортними територіями державного значення приймає Верховна Ра­да України за поданням Кабінету Міністрів України, а рішення про оголошення таких територій курортними територіями місцевого зна­чення — Верховна Рада АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.