§ 2. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

Земля є не результатом людської праці, а продуктом самої при­роди. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використан­ня земель сільськогосподарського призначення виступає певна те­риторія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основної діяльності. Таким чином, для земель сільськогосподарського призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), що є відмітною рисою цієї кате­горії земель, а й як просторово-операційного базису, що притаман­не усім категоріям земель.

У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділян­ка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояснюється тим, що об'єктом правовідношення, пов'язаного з використанням землі, завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК являє собою частину земної поверхні зі вста­новленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розта­шування, те, що вони є нерухомим об'єктом, основним способом виробництва в сільському господарстві.

Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з ци­ми ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщен­ня яких без заподіяння надмірної шкоди їх призначенню немож­ливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом.

У літературі існує думка, відповідно до якої землі сільськогос­подарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (частина зе­мельного фонду), на який поширюється загальний правовий ре­жим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового ре­жиму, призначені для земель сільськогосподарського призначення;

217

безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який по­ширюється дія норм земельного, фінансового, господарського й інших галузей права¹.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються зе­мельним законодавством як єдиний об'єкт. Це означає, що не будь-які землі підлягають сільськогосподарському використанню, а лише придатні для цього; а також те, що не будь-які придатні для сільськогосподарських потреб землі можуть використовуватися як землі сільськогосподарського призначення. Так, у заповідних зонах не може здійснюватися товарна сільськогосподарська діяльність.

Мета використання земельних ділянок визначається органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Про це вказується у документах, які засвідчують права на землю, а також у докумен­тах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому самовільна зміна дозволеного використання ділянки не до­пускається. Вимоги, пов'язані з дозволеним використанням зе­мельних ділянок, закріплені у нормах інших галузей законодавст­ва, якими вони більш докладно регламентуються.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта право­вого регулювання є її площа. При встановленні розмірів ділянок, що надаються у власність або в користування, відповідні органи врахо­вують природно-економічні, екологічні та соціальні умови, які виз­начаються на основі рекомендацій науково-дослідних установ про природно-сільськогосподарське районування та нормування земель.

У ЗК зроблено спробу обмеження площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян, граничними розмірами. Так, згідно зі ст. 121 земельного закону громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства — не більше двох гектарів; для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; для ведення фермерського господарства — у розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на те­риторії сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно ж до ст. 31 ЗК землі фермерського господарства мо­жуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві влас­ності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського госпо­дарства на праві приватної власності; а також земельної ділянки,

¹ Див.: Ерофеев Б. В. Земельное право: Учебник для вьісших юридических учебньїх заведений. — С. 386.

218

що використовується фермерським господарством на умовах орен­ди. Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комуналь­ної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). А згідно зі ст. 32 ЗК громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на те­риторії відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Розміри земельних ділянок, які передаються безоплатно грома­дянам для ведення особистого селянського господарства, може бу­ти збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 121 ЗК). Відповідно до п. 13 Перехідних по­ложень ЗК громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів (до 1 січня 2010 р.). Причому ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за за­коном.