§ 4. Умови та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Умови та порядок відшкодування збитків, завданих власникам землі та землекористувачам, істотно відрізняються від загаль­новідомих цивільно-правових засад їх компенсації. Так, відповідно до ч. 1 ст. 157 ЗК таке відшкодування збитків здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також за­значені органи та особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення останньої промисловими, побу­товими та іншими відходами і стічними водами. У ч. 2 зазначеної статті підкреслено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено поста­новою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284.

У наведеній вище нормі насамперед звертає на себе увагу ко­ло суб'єктів, які зобов'язані відшкодовувати збитки. Безумовно, ними можуть бути заподіювачі протиправної шкоди, до яких мож­на застосовувати цивільно-правові засади компенсації останньої. Проте найчастіше ними є заподіювачі правомірної шкоди. У та­ких випадках у силу вимог земельного законодавства збитки мо­жуть відшкодовуватися не заподіювачем шкоди, а вигодонабува-чем, тобто суб'єктом, в інтересах якого діяв заподіювач шкоди. Так, згідно з п. 5 Порядку визначення і відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі — Порядок), незва­жаючи на те, що вилучення (викуп) земель провадиться за рішен­ням відповідних органів державної влади або місцевого самовря­дування, збитки землевласників та землекористувачів відшкодо­вуються не зазначеними органами, а юридичними або фізичними особами, в інтересах яких прийнято рішення про вилучення (ви­куп) земель.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при роз­гляді цивільних справ" зазначено, що збитки землевласників та землекористувачів, завдані іншими актами органів державної влади або місцевого самоврядування, прийнятими в інтересах вигодона-бувачів (юридичних або фізичних осіб), підлягають відшкодуванню останніми. Проте це правило застосовується лише у випадках за­вдання правомірних збитків і не стосується збитків, завданих не-

204

правомірними діями. В останньому випадку збитки повинен від­шкодовувати орган, який прийняв відповідне рішення.

Перелік суб'єктів відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, наведений у розглянутій вище земельно-пра­вовій нормі, не є вичерпним. Він, наприклад, не охоплює суб'єктів, які завдали збитків іншим шляхом, ніж обмеження прав на землю або заподіяння екологічної шкоди. Відповідно до п. 5 Порядку такі збитки відшкодовуються усіма підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами, які їх завдали, незалежно від способу завдання. Крім того, можуть бути застосовані загальні норми ци­вільного законодавства, згідно з якими будь-який заподіювач шко­ди зобов'язаний її відшкодувати. Тому до суб'єктів — заподіювачів шкоди власникам землі та землекористувачам, не зазначених у По­рядку, застосовується порядок її визначення та відшкодування, пе­редбачений цивільним законодавством.

Відповідно до Порядку розміри збитків визначаються комісія­ми, створюваними районними державними адміністраціями або виконавчими органами міських рад (міст обласного значення). Ці розміри встановлюються в повному обсязі згідно з їх реальною вартістю на момент завдання збитків та витратами на поліпшення якості земель з урахуванням ринкової або відновної вартості ос­танніх. Відновна вартість визначається на підставі нормативів та індексів, наведених у листі Держбуду та Держкомзему України від 26 березня 1999 р. № 7/250 "Про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

У п. 6 Порядку передбачається можливість договірного визна­чення розмірів збитків зацікавленими сторонами. Відповідно до нього заподіювач шкоди може домовитись із землевласником або землекористувачем про порядок її відшкодування і відшкодувати шкоду добровільно. За угодою сторін заподіювач шкоди може бути взагалі звільнений від її відшкодування. Навіть після затвердження акта комісії, сформованої згідно з Порядком, сторони мають пра­во домовитися про інший розмір та порядок відшкодування збитків. Так, заподіяна шкода може бути відшкодована в натурі шляхом відновлення попередньої якості земельної ділянки або на­дання іншої ділянки відповідного розміру та рівноцінної якості.

Більше того, відповідно до п. 7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішен­ня спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", а також положень ст. 453 чинного ЦК заподіяна шкода відшкодовується у вигляді збитків лише тоді, коли її відшкодування в натурі неможливе. Гос­подарський суд, приймаючи рішення про відшкодування шкоди в натурі, згідно з п. 1.4 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища", повинен зазначити конкретні за­ходи, спрямовані на відновлення земельної ділянки, та строки їх здійснення.

205

Рішення відповідного органу про затвердження акта комісії з визначення розмірів збитків може бути оскаржене в судовому по­рядку.

Для визначення розмірів збитків, що підлягають відшкодуван­ню, суд може призначити експертизу відповідно до п. 16 постано­ви Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосуван­ня судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" або п. 1.7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза­них із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища". Згідно з п. 5 зазначеної постанови Пле­нуму Верховного Суду України позови про відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам можуть пред'являтися відповідно до ст. 126 ЦПК на вибір позивача: за місцем прожи­вання відповідача (місцезнаходженням органів управління під­приємства) або за місцем заподіяння шкоди (місцезнаходженням земельної ділянки). У п 1.3 зазначеного роз'яснення Президії Ви­щого арбітражного суду України передбачається, що до позовної заяви повинен бути доданий обґрунтований розрахунок суми, що підлягає стягненню.