§ 2. Способи захисту прав на земельні ділянки

Протягом тривалого часу юридичний інститут захисту прав в ос­новному складали цивільно-правові нормі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 поки що чинного ЦК захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку загальним, господарським або третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання зобов'язання в натурі; компен­сації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків; іншими засобами, передбаченими законом. Кримінальному, адміністратив­ному, трудовому, земельному та іншим галузям права переважно була притаманна охорона прав.

Наслідком поновлення усієї системи вітчизняного законодавст­ва та розширення кола і змісту суб'єктивних прав фізичних та юри­дичних осіб став відхід української юриспруденції від охорони прав традиційними способами і широке визнання необхідності їх захис-

198

ту. Так, глава 23 ЗК цілком присвячена захисту прав на землю, що свідчить про формування земельно-правового інституту захисту суб'єктивних земельних прав.

Насамперед це стосується захисту права власності на землю гро­мадян та юридичних осіб. Так, згідно з ч. 1 ст. 152 ЗК держава за­безпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Друга частина цієї норми є більш поши­реною. Вона охоплює не тільки власників, а й землекористувачів. Відповідно до її положень власник земельної ділянки або землеко­ристувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Певний інтерес становить ч. З ст. 152 ЗК, яка присвячена спо­собам захисту прав на землю. Так, у ній зазначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; виз­нання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів ви­конавчої влади або місцевого самоврядування; відшкодування за­вданих збитків; застосування інших способів, передбачених зако­ном. Неважко побачити, що зміст наведеної норми охоплює зазна­чені цивільно-правові способи захисту прав на землю і водночас враховує особливості захисту суб'єктивних прав на конкретну зе­мельну ділянку.

Важливе значення мають передбачені ЗК гарантії права влас­ності на земельну ділянку. Так, згідно з принципом, закріпленим у ч. 1 ст. 153 ЗК, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Примусове припинення права влас­ності на ділянку передбачене ЗК у випадках: припинення права власності на земельну ділянку особи, якій вона не може належати на праві власності (ст. 145); викупу ділянки для суспільних по­треб (ст. 146); її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності (ст. 147); конфіскації ділянки (ст. 148); примусово­го звернення стягнень на ділянку по зобов'язаннях її власника (ст. 143), здійснюваного з додержанням порядку відчуження такої ділянки за рішенням суду, встановленого ст. 139 ЗК. Законодавчи­ми актами передбачені й деякі інші випадки припинення права власності на земельну ділянку.

Припинення права власності на землю у випадках, передбаче­них ЗК та іншими законами, в основному відбувається на засадах викупу, здійснюваного на підставі договору купівлі-продажу зе­мельної ділянки. При цьому власникові ділянки відшкодовуються її вартість, а також завдані збитки. Відповідно до ч. З ст. 153 зе­мельного закону колишній власник земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про

199

визнання недійсним чи розірвання договору викупу цієї ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу ділянки буде встановлено, що вона використовується не для суспільних потреб. Наведена норма встановлює важливий засіб за­хисту права власності на землю від свавілля органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які мають право викупу зе­мельних ділянок, що знаходяться у приватній власності фізичних та юридичних осіб, для суспільних потреб.

Важливою гарантією права земельної власності фізичних та юридичних осіб є встановлення відповідальності органів виконав­чої влади та місцевого самоврядування за його порушення. Так, згідно зі ст. 154 ЗК вони не мають права без рішення суду втруча­тись у здійснення власником повноважень щодо володіння, кори­стування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Зазначені органи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником цих повноважень.

Шкода землевласникам може бути заподіяна не тільки втручан­ням у здійснення ними повноважень власності або обмеженням їх прав на земельну ділянку, а й виданням актів, які порушують ці права. У разі видання органом виконавчої влади або місцевого са­моврядування акта, яким порушуються права особи щодо во­лодіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт відповідно до ст. 155 ЗК визнається недійсним. Звичайно, це здійснюється у судовому порядку, хоч за­конодавство не перешкоджає самому органу визнати свій акт недійсним, якщо будуть виявлені порушення вимог законодавства при його прийнятті. Проте у будь-якому разі збитки, завдані влас­нику земельної ділянки внаслідок видання протизаконного акта, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який його видав.