§ 5. Особливості спадкування земельних ділянок

Право власності на земельну ділянку може також виникнути у порядку спадкування (ст. 131 ЗК). Цій підставі набуття права влас­ності на землю у новому ЗК приділено чільну увагу.

Спадкування — це перехід майнових та окремих особистих прав й обов'язків померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у встановленому законом порядку. Воно є підставою загального (універсального) безпосереднього правонаступництва. Спадкове правовідношення виникає за наявності кількох юридичних фактів, почережне настання яких породжує певні правові наслідки. По-перше, це відкриття спадщини, по-друге, прийняття спадщини од-

175

ним або кількома спадкоємцями, а також наявність заповіту, не­обхідна для спадкування за ним.

Спадкування як єдина чи одна з можливих підстав набуття пра­ва власності на земельну ділянку згадується у ЗК у кількох випадках.

Так, у п. 13 Перехідних положень ЗК на період до 1 січня 2010 р. встановлено максимальну загальну площу земель сільськогоспо­дарського призначення, які можуть набувати на праві власності громадяни та юридичні особи, у розмірі 100 гектарів і водночас за­значено, що ця площа може бути збільшена у разі спадкування зе­мельних ділянок за законом. Відповідно до чинного ЦК спад­коємцями за законом є один з подружжя, діти, батьки, брати та се­стри, дід, баба померлої особи, інші віднесені законодавством до цієї категорії осіб спадкоємці. У ЦК 2003 р. коло спадкоємців за за­коном значно розширено за рахунок включення до них більш да­леких родичів.

Згідно з п. 15 Перехідних положень ЗК громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянсь­кого (фермерського) господарства та іншого товарного сільського­сподарського виробництва, а також громадяни України — власни­ки земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при ви­лученні земель для суспільних потреб. Отже, спадкування зга­дується як одна з трьох можливих підстав набуття права власності на земельну ділянку, правда, без зазначення того, яким чином во­но має відбутися — за законом чи за заповітом. Тому треба вважа­ти дозволеними обидва види спадкування.

Становить інтерес питання про виникнення у спадкоємця пра­ва власності на земельну ділянку. Загальним правилом є правило ст. 548 чинного ЦК, відповідно до якої прийнята спадщина виз­нається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття. А з цим мо­ментом пов'язується момент виникнення права власності на речі, що входять до складу спадщини. Виникнення ж права власності на земельну ділянку регулюється ст. 125 ЗК. Тобто спадкоємцю не­обхідно прийняти спадщину, отримати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом, на підставі свідоцтва замови­ти та отримати документ, що посвідчує право власності на земель­ну ділянку, та здійснити його державну реєстрацію. Лише після цьо­го у спадкоємця виникне право власності.

У порядку спадкування право власності на ділянки усіх кате­горій земель можуть набувати усі суб'єкти земельних правовідно­син, у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства. Однак землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину останніми, згідно з ч. 4 ст. 81 ЗК протягом року підля­гають відчуженню. А відповідно до ст. 140 ЗК невідчуження іно­земними громадянами та особами без громадянства земельної ділянки у встановлений строк є підставою припинення права влас­ності на неї.

176