Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
0866959_A19AD_pogribnii_o_o_karakash_i_i_red_ze...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3.14 Mб
Скачать

§ 3. Закони як основні джерела земельного права

Основними джерелами земельного права є закони, які можна підрозділити на кодифіковані й ті, що не є такими, а також на за­гальні та спеціальні. Це означає, що у законах мають бути адекват­но врегульовані права та інтереси людини і громадянина у галузі ви­користання і охорони земель, механізм їх забезпечення і захисту.

ЗК України є загальногалузевим кодифікованим актом, що ста­новить основу чинного земельного законодавства, яке його розви­ває і доповнює. Тому забезпечення вичерпного регулювання зе­мельних відносин, які виникають на практиці, не є метою ЗК. Значне місце в ньому посідають відсильні норми, хоч більшість норм, що містяться в ньому, є нормами прямої дії.

Головна особливість ЗК полягає в тому, що він є основою сис­теми "супідрядності" норм усіх природноресурсових галузей права, в якій повинні бути виключені суперечності між однаковими за юридичною силою нормативними актами, а кожен вищий елемент мати вищу юридичну силу. Таким чином, Земельний кодекс — це базовий (стрижневий) акт, підґрунтя усієї системи земельно-право­вих норм.

ЗК складається з десяти розділів, які включають 212 статей. Це комплексний нормативно-правовий акт, що охоплює широке коло норм, які закріплюють основні положення, пов'язані з режимом використання і охорони земель, складом і цільовим призначенням останніх, правами й обов'язками власників землі і землекористу­вачів. Він регламентує питання набуття і реалізації прав на землю, гарантії цих прав, визначає компетенцію органів управління і кон­тролю у галузі використання і охорони земель, відповідальність за порушення земельного законодавства.

До внутрішньогалузевих кодифікованих актів системи джерел земельного права належать закони "Про плату за землю", "Про оренду землі" та ін. їх поява була зумовлена тим, що неупорядко-ване і значною мірою застаріле земельне законодавство не забез­печувало за ринкових умов належної правової регламентації зе­мельних відносин. Внутрішньогалузева кодифікація сприяла сис­тематизації норм, що регулюють окремі інститути земельного права.

Однак доводиться констатувати, що проблема внутрішньогалу­зевої кодифікації, або кодифікації на рівні окремих інститутів зе­мельного права, не втратила своєї актуальності й нині. Аналіз змісту ЗК свідчить про наявність у ньому низки недоліків. Це сто­сується обсягів, глибини і системи закріплення земельно-правових норм, що призводить до унеможливлення реалізації більшості з них. Підтвердженням цього є наявність державного плану підго­товки нормативно-правових актів, за допомогою яких має забез­печуватися реалізація положень, закріплених у ЗК. Згідно з розпо­рядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 6-р

34

"Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України" передбачена розробка таких законопроектів: "Про розмежування земель права державної та комунальної влас­ності", "Про ринок земель", "Про державний земельний (іпотеч­ний) банк", "Про оцінку земель", "Про охорону земель", "Про дер­жавний земельний кадастр", "Про землеустрій", "Про вилучення земель права приватної власності", "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про особисте селянське господарство", "Про особливості створення та діяльність іпотечних установ".

Необхідність прийняття такої значної кількості законів свід­чить про те, що застосування норм, які містяться в ЗК, як норм прямої дії неможливе без прийняття додаткових нормативно-пра­вових актів. Провідні вчені зазначають, що положення, які визна­чають зміст таких правових інститутів, як, наприклад, оренда, за­става земельних ділянок, плата за них, зафіксовані у ЗК на рівні Основ земельного законодавства і характеризуються відсильним характером правових норм1. Це може свідчити про недостатньо ви­важену і чітку систему нового ЗК або про прагнення законодавця стати на шлях внутрішньогалузевої кодифікації земельного зако­нодавства.

Існують також загальні закони комплексного характеру, що харак­теризуються охопленням великого масиву суспільних відносин, у тому числі земельних. До них належать закони від 7 лютого 1991 р. "Про власність"2, від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт"3, "Про охорону навколишнього природного середовища", від 20 грудня 1991 р. "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції За­кону від 22 червня 1993 р.)4 та ін.

Важливими джерелами земельного права є спеціальні закони. До них можна віднести, наприклад, закони від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"3, від 5 жовтня 2000 р. "Про курорти"6, від 14 січня 2000 р. "Про меліорацію земель"7 та ін.

Відповідно до Закону України від 18 листопада 1992 р. "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" (в редакції Закону від 19 грудня 1992 р.8) здійснення регулювання відносин у галузі раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища тимчасово (на шість місяців) було передано Кабінету Міністрів. Таким чином, у період

1 Див.: Татова Я. І. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні ас­пекти // Право України. - 2002. - № 4. - С. 74.

' Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 20. — Ст. 249.

3 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

' Там само. - 1993. - № 32. - Ст. 341.

! Там само. - 1992. - № 34. - Ст. 502.

' Там само. - 2000. - № 50. - Ст. 435.

' Там само. — № 11. — Ст. 90.

" Там само. - 1993. - № 2. - Ст. 6.

2 35

з 21 грудня 1992 р. по 21 травня 1993 р. Кабінет Міністрів був наділений повноваженнями видавати нормативно-правові акти у формі декретів, що мали силу законів. Він прийняв низку декретів, деякі з яких є джерелами земельного права й донині, наприклад, декрети від 26 грудня 1992 р. "Про приватизацію земельних діля­нок"' і від 21 січня 1993 р. "Про державне мито"2.

За допомогою прийняття декретів було не тільки оперативно врегульовано відносини, пов'язані з власністю, підприємницькою діяльністю, соціальним і культурним розвитком, державною мит­ною, науково-технічною, кредитно-фінансовою системами, опо­даткуванням, державною політикою оплати праці та ціноутво­рення, а й призупинено в цілому чи в окремих частинах дію кількох законодавчих актів, зокрема, кількох статей ЗК 1992 р. Специфіка декретів Кабінету Міністрів як джерел права полягає також у тому, що вони можуть бути змінені або скасовані лише законом.