§ 2. Планування використання і охорони земельних ресурсів

Поняття і зміст планування використання і охорони земельних ресурсів. Планування використання та охорони земельних ресурсів є найважливішою функцією державного управління земельним фондом, наявність якої обумовлена особливою екологічною й со­ціально-економічною значущістю землі як основного національно­го багатства, що знаходиться під особливою охороною держави.

Формування та розвиток цієї функції в Україні здійснювались у декілька етапів. Так, до прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1968 р. планувалось головним чи­ном використання земель сільськогосподарського призначення. Згідно зі ст. 5 Основ до компетенції союзного уряду було віднесено розроблення: перспективних планів раціонального використання зе-

371

мельних ресурсів, які забезпечують потреби сільськогосподарського виробництва та інших галузей народного господарства; меліоратив­них заходів та заходів, спрямованих на підвищення родючості грун­тів, а також основних положень, пов'язаних із захистом останніх від ерозії, засолення та інших процесів, що погіршують їх стан.

З 1974 р. державні плани раціонального використання природ­них ресурсів та охорони довкілля стали складовою частиною пер­спективних, п'ятирічних та річних планів розвитку народного гос­подарства.

Сучасне планування використання та охорони земель здійсню­ється на основі положень Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", ЗК, Генеральної схеми планування тери­торії України, затвердженої Законом України від 7 лютого 2002 р., Закону "Про планування і забудову територій", Основних напря­мів державної політики України у галузі охорони довкілля, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки, схвалених Указом Президента України від ЗО травня 2001 р. № 372/200Г, та інших нормативних актів.

Планування використання і охорони земель являє собою діяль­ність уповноважених органів державної влади та місцевого самов­рядування, яка полягає у створенні та впровадженні перспективних програм (схем) використання й охорони земельних ресурсів з ура­хуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, де­мографічних та інших особливостей конкретних територій, а також у прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень.

Об'єктами планування є, з одного боку, територія України, те­риторії адміністративно-територіальних утворень або їх частин чи окремі земельні ділянки, а з другого — діяльність фізичних і юри­дичних осіб, органів місцевого самоврядування та державних орга­нів щодо використання й охорони земель. Планування поширю­ється на всі землі нашої країни незалежно від їх цільового призна­чення і форм власності та здійснюється на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. До кола його завдань входить визначення довгострокової перспективи розвитку певної території на основі екологічних, соціально-економічних програм і затвер­дженої у встановленому порядку землевпорядної, містобудівної, природоохоронної та іншої документації, а також забезпечення оп­тимального використання і належної охорони земель у різних галу­зях виробництва та для досягнення інших цілей.

На загальнодержавному рівні планування здійснюється на під­ставі програм, які розробляються відповідно до затверджуваних Верховною Радою України програм економічного, науково-техніч­ного і соціального розвитку нашої країни, спрямованих на забезпе­чення потреб населення та галузей економіки у землі, а також на її раціональне використання й охорону.

• Офіційний вісник України. - 2001. - № 22. - С. 34. 372

Національної програми охорони земель й досі немає. Однак в Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення еколо­гічної безпеки передбачено комплекс заходів щодо збалансованого використання та відновлення земельних ресурсів. Державна політи­ка у галузі охорони і раціонального використання земель визнача­ється у цьому документі як система правових, організаційних, еко­номічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсоз­берігаючий та відновний характер.

Виконання функцій, пов'язаних з розробленням та забезпечен­ням реалізації загальнодержавних програм використання і охорони земель, покладено на Кабінет Міністрів України. Він розробляє ці програми разом з Мінекоресурсів, Держкомземом, Держводгоспом, Держкомлісгоспом та іншими комітетами, а також центральними і місцевими органами виконавчої влади. Так, 16 листопада 2000 р. Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну програму розвит­ку меліорації земель та поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001—2005 роках та прогноз до 2010 року, роз­роблену Держводгоспом та іншими органами виконавчої влади.

Реалізація загальнодержавних програм використання й охорони земель здійснюється через відповідні регіональні та місцеві програ­ми, у яких повинен бути передбачений комплекс соціально-еконо­мічних, організаційно-господарських заходів та виробничих зав­дань із зазначенням ресурсів, виконавців та строків їх виконання.

На регіональному рівні планування використання та охорони земель здійснюється на основі відповідних регіональних програм, які розробляються Радою міністрів АРК, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою АРК та облас­ними радами.

Планування використання і охорони земель на місцевому рівні є прерогативою відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів, Ки­ївської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Це пла­нування полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій та іншої землевпоряд­ної документації, у регулюванні використання територій, прийнятті та реалізації рішень про додержання умов містобудівної документації. Характер даного планування визначається цільовим призначенням зе­мель, розташованих у межах населених пунктів. Оскільки зазначені землі повинні використовуватися головним чином під забудову, прог­рами їх використання та охорони мають відповідати місцевим прави­лам забудови, які регламентують порядок вирішення питань, пов'яза­них з розміщенням, будівництвом та введенням в експлуатацію об'єк­тів, а також здійснення контролю за містобудівною діяльністю.

Правові форми державного планування використання і охорони зе­мель. Основними такими формами є природно-сільськогосподар­ське районування і зонування земель. Вони здійснюються на під­ставі Генеральної схеми планування території України, яка визна­чає пріоритети та концептуальне вирішення пов'язаних з цим пи-

373

тань, а також шляхи вдосконалення систем розселення І забезпе­чення сталого розвитку населених пунктів, їх виробничої, соціаль­ної та Інженерно-транспортної Інфраструктури, формування наці­ональної екологічної мережі

Використання І охорона сільськогосподарських угідь здійсню­ються згідно з природно-сільськогосподарським районуванням зе­мель, що являє собою поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур Це районування є основою оцінки земель І розроблення землевпоряд­ної документації, пов'язаної з їх використанням та охороною

У колишньому СРСР природно-сшьськогосподарське району­вання земель являло собою систему поділу території країни на ок­ремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарс­тві Воно використовувалося при економічній оцінці земель, а та­кож під час проведення першого туру грошової оцінки земель сіль­ськогосподарського призначення Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалася природно-сіль­ськогосподарська зона, яка характеризувалася певним балансом тепла І вологи, що впливає на особливості ґрунтоутворення та мі­нерального живлення рослин У зоні, як правило, переважали пев­ні типи І підтипи ґрунтів та рослинності й застосовувалися систе­ми заходів раціонального землекористування Кожна зона характе­ризувалася особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових І лісових угідь На території України було виділено п'ять природно-сільськогоспо­дарських зон та дві гірські області' Відповідно до ч 4 ст 179 ЗК порядок здійснення природно-сшьськогосподарського районуван­ня визначається Кабінетом Міністрів України