§ 4. Правовий режим екологічно уражених земель

Глави 27 і 28 ЗК встановлюють правовий режим техногенне за­бруднених, деградованих і малопродуктивних земель.

Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС велика кількість земель України зазнала радіоактивного забруднення. Нині 159 тис. гектарів земель — це радіаційне забруднені сільськогосподарські угіддя, що не використовуються у сільськогосподарському вироб­ництві. Безпосередньо у 30-кілометровій зоні відчуження вилуче­но з користування 65 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, а за п межами — 123 тис. Внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено по­над 8,4 млн гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 3,5 млн гектарів ріллі, близько 400 тис. гектарів природних кормових угідь, понад 3 млн гектарів лісів (щільність забруднення радіоак­тивним цезієм перевищує 0,1 Кі/кв.км). Забруднення зазнали 74 райони 12 областей нашої держави. Близько 70% території ук­раїнського Полісся забруднено радіонуклідами. Ці обставини ста­ли підставою для виділення правового режиму техногенно забруд­нених земель.

Відповідно до ст. 169 ЗК техноґенно забрудненими визнаються землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель і негативних наслідків для довкілля і здоров'я людей. До таких земель відносяться як радіоактивне за­бруднені землі, так й ті, що забруднені іншими шкідливими речо­винами. Особливості правового режиму зазначених земель встанов­люються законодавством України про зони екологічного лиха.

Правовий режим зон екологічного лиха насамперед визначається Законом України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим тери­торії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи"¹ і Законом України від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.)².

Згідно з першим Законом до територій, що зазнали радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 198. ¹ Там само. - 1992. - № 13. - Ст. 178.

365

території, де виникло стале забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що може призвести до опромінення населення у до­зах понад 1 мЗв (ОД бер) на рік. Ст. 2 Закону за ступенем радіаційного забруднення поділяє радіоактивне забруднені тери­торії на чотири зони:

1. зона відчуження — територія, з якої у 1986 р. було проведено евакуацію населення;

2. зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, що за­ знала інтенсивного забруднення довговічними радіонуклідами, із щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв.км і вище, чи стронцію від 3,0 Кі/кв.км і ви­ ще, чи плутонію від 0,1 Кі/кв.км і вище, де ефективна еквівалент­ на доза опромінення людини може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) на рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3. зона гарантованого добровільного відселення — територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв.км, чи стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв.км чи плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв.км, де ефективна еквівалентна до­ за опромінення людини може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) на рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4. зона посиленого радіоекологічного контролю — територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв.км, чи стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв.км, чи плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв.км, за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та інших чинників пе­ ревищує 0,5 мЗв (0,05 бер) на рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

У ст. З Закону радіаційне небезпечні землі визначені як землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЗК такі землі підлягають вилученню із сільськогоспо­дарського обігу та консервації. Це стосується території зони відчу­ження (30-кілометрової зони) і зони безумовного (обов'язкового) відселення. Управління цими землями здійснює спеціальний ор­ган — Адміністрація зони. У цих зонах забороняється постійне проживання Еіаселення, природокористування, будь-яка інша діяльність, що не забезпечує додержання режиму радіаційної без­пеки. На територіях зазначених зон проводяться роботи по за­побіганню винесенню за їх межі радіонуклідів, веденню еко­логічного моніторингу, забезпеченню їх належного санітарного і пожежонебезпечного стану, застосування методів фіксації радіо­нуклідів на місцевості.

У зоні гарантованого добровільного відселення згідно зі ст. 16 Закону забороняється: будівництво нових і розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіо­екологічного, соціального захисту населення, а також умов його

366

життя і праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну си­туацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отру­тохімікатів без спеціального дозволу Кабінету Міністрів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до ст. 18 Закону забороняється: будівництво санаторіїв, баз і будинків відпочинку, а також нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення і довкілля; будь-яка діяльність, яка погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гер­біцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу Кабінету Мініс­трів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснюються заходи соціального захисту населення, гарантовані ст. 17 Закону, за винятком добровільного переселення людей.

До деградованих земель згідно з ч. 1 ст. 171 ЗК відносяться: зе­мельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин то­що; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвище­ною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речо­винами грунтами тощо.

До малопродуктивних земель відповідно до ч. 2 ст. 171 ЗК відно­сяться сільськогосподарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефек­тивним. Виходячи з наведеного вище, можна зробити висновок, що за своїм змістом поняття "малопродуктивні землі" є ширшим за по­няття "деградовані землі". Адже деградованими визнаються землі, на яких у результаті антропогенних чи природних чинників відбу­ваються сталі негативні зміни стану грунтів. Загальна площа дегра­дованих і малопродуктивних угідь України становить 5133,7 тис. гектарів, або 8,51% площі її земельного фонду.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про плату за землю" земельний пода­ток за користування екологічно ураженими землями не стягується.