Тема 6 філософська думка в україні

ПИТАННЯ:

«Культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60-х рр.. ХХст

ЛІТЕРАТУРА:

Л-3 стор. 299-302

Л-4 стор. 173-194

Л-5 стор. 201-250

Методичні рекомендації і поради щодо самостійного опрацювання матеріалу:

При вивченні даного питання, студенти повинні звернути увагу, що національна культура стає всесвітньо відомою тільки тоді, коли набуті цінності стають надбанням усього людства.

Українська філософська думка ХХ ст.. розвивається кількома потоками: в соціалістичній Україні, де спроби зберегти національні духовні традиції закінчуються трагічно для діячів науки і культури в 20-х рр.. В Західній Україні та в діаспорі, де створюються наукові осередки та досить плідно працює ціла низка мислителів. Після Другої світової війни відбувається повне відродження філософії, оновлення її проблематики, зростання професійного рівня філософів.

Студенти повинні зрозуміти, що українська філософія - це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу як оригінальна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до свободи.

Студенти повинні знати:

- основні філософські погляди представників української філософської думки у ХХ ст;

- значення і сенс основних досягнень даного періоду.

Студенти повинні вміти:

- порівнювати, пояснювати, аналізувати, критично оцінювати духовні і релігійні явища, орієнтуватися в багатому світі духовної культури;

- основні фактори виникнення, розвитку та змін філософських знань відповідно історичної доби.

Питання самоконтролю.

1. В чому суть ідей В.Вернадського?

2. Як відносились представники філософської думки до ідей комунізму у 30-х р.

3. Розкрийте погляди М.Хвильового на питання світоглядної орієнтації України.

4. Розкрийте світоглядно-гуманістичні погляди Д.Донцова

Форми контролю.

- Поточний контроль. Перевірка конспектів. Усна співбесіда.

- Підсумковий контроль. Усна співбесіда на семінарському занятті. Підготовка і обговорення мультимедійних презентацій та доповідей. Питання контролюється на екзамені з дисципліни "Основи фылософських знань".

«Культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60-х рр.. Ххст

Термiн “розстрiляне Вiдродження” вперше запропонував дiаспорний лiтера-турознавець Юрiй Лавриненко, вживши його як назву збiрника найкращих текстiв поезiї та прози 20-30-х рр. За це десятилiття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрiчне вiдставання й навiть перева-жити на теренi вiтчизни вплив iнших культур, росiйської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Українi нараховувалося 5000 письменникiв). Це вiдродження було пов’язано з тим, що українськi митцi навiть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський Указ) створили тексти, гiднi свiтового поцiновування (П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державностi, з датою українiзацiї та рiзнобiчних свобод, обiцяних револю-цiями 1905-1917 рр. Головними лiтературними об’єднаннями були “Ланка” (пiзнiше “МАРС”), “Плуг”, неокласики “Молодняк”, “Спiлка письменникiв захiдної України”, ЛОЧАФ (об’єднання армiї та флоту). Найвпливовiшим був “Гарт”, який пiзнiше був перейменований на “ВАПЛIТЕ” (”Вiльну Академiю Пролетарської Лiтератури”). Саме ВАПЛIТЕ в особi Миколи Хвильового розпочало славетну лiтературну дискусiю 1925-1928 рр. i перемогло в нiй, довiвши наявнiсть i необхiднiсть нацiональної, специфiчної української лiтератури, орiєнтованої на Європу, а не на Росiю. Що ж визначало творчi шукання новiтньої елiти й тематику її твор-чостi? Головними складниками її свiтогляду був бунт, самостiйнiсть мислення та щира вiра у власнi iдеали. В бiльшостi своїй це були iнтелектуали, якi роби-ли ставку на особистiсть, а не на масу. За їх зовнiшньою “радянськiстю” ховалися глибокi пошуки й запити. Подивiмося на деякi найцiкавiшi тексти. Головна iдея новели “Я (Романтика)” Хвильового - розчарування в революцiї, кричущi суперечностi i роздвоєння людини того часу. Головний персонаж - людина без iменi, а значить, без iндивiдуальностi, без душi. Заради революцiї вiн вбиває свою матiр i карає себе думкою: чи варта була революцiя такої жертви. У романi Валер’яна Пiдмогильного “Мiсто” вперше в українськiй лiтературi проявилися елементи фiлософiї екзистенцiалiзму. Головний герой в прагненнi насолоди йде вiд задоволення фiзичного до найвищих релiгiйних потреб. Проте навiть в такiй складнiй тематицi письменник не перетворює роман на просту оповiдь “людної” фiлософiї, а творчо осмислює її у застосуваннi до нашого, нацiонального свiтовiдчуття. У поезiї найцiкавiшими є шукання символiстiв Олександра Олеся i Павла Тичини. В своїй збiрцi “Сонячнi кларнети” Тичина вiдбив всю широту освiче-ного i тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Трагiчна доля поколiння 20-30-х рокiв демонструє нам всю силу українського духу, його творчий потенцiал, необхiднiсть свого шляху й незалежностi вiд впливу iнших культур.

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М. Горбачов, О. Яковлев; філософи О. Зінов'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологи О. Бовін, Ф. Бурлацький, редактори масмедіа — В. Коротич, Є. Яковлєв, С. Залигін та багато інших.