Тема 4. Філософія нового часу (XVII – XVIII ст.).

ПИТАННЯ:

1. Філософія епохи ранніх буржуазних революцій. 2. Новий філософський ідеал у філософії Просвітництва. 3. Особливості та досягнення німецької класичної філософії

ЛІТЕРАТУРА:

Л-3 стор. 163-1197

Л-4 стор. 67- 107

Л-5 стор. 87 - 132

Методичні рекомендації і поради щодо самостійного опрацювання матеріалу:

1 Питання:

При вивченні даного питання студентам необхідно зрозуміти, що історичний період кінця ХVІ До початку ХVІІІ в західно-європейській цивілізації не випадково називають Новим. У суспільному розвитку країн Європи тоді відбувалися суттєві якісні зміни в економічній, політичній і духовній сферах. З розширенням виробництва, дедалі інтенсивнішим стає використання мануфактур та механізмів, розвиток судноплавства і тісно пов`язаної з ним світової торгівлі на історичній арені утверджується нова соціальна сила – буржуазія, - активні, ініціативні, підприємливі люди, які намагалися раціонально влаштувати життя. Ранні буржуазні революції в Нідерландах, Англії відображали соціальні, політичні і економічні процеси, що сприяли розвитку історичної ініціативи нових соціальних верств.

2 Питання:

У середині ХVІІІ ст. у Франції і трохи пізніше в Німеччині виникає широкий суспільний рух - Просвітництво. Основний зміст суспільного руху – критика: критика феодальних поглядів, критика релігійного марновірства, критика схоластики як форми філософствування, критика авторитетів та ін. Філософська форма філософа – просвітителя до дійсності – її заперечення з позиції розуму. Не випадково ХVІІІ ст. називали віком розуму і заперечувальних доктрин.

3 Питання:

Студенти повинні знати, що німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії. Німецька класична філософія стала закономірним результатом розвитку всієї попередньої європейської філософії. Органічно увібравши в себе вихідну проблематику та найважливіші досягнення попередніх філософів, вона надала їм нового звучання, нової інтерпретації та оригінального вирішення. Німецька класична філософія збагатила європейську культуру цілою низкою ідейних надбань, без яких неможливо уявити собі сучасну інтелектуальну ситуацію в суспільстві.

Студенти повинні звернути увагу на зміст і значення фундаментальних філософських тем - будови Всесвіту, пізнання, людського буття та духу, якими вони представлені у концепціях і вченнях представників німецької класичної філософії.

Студенти повинні знати:

- основні філософські погляди представників філософської думки Нового часу (Епохи ранніх буржуазних революцій, Просвітництва, німецької класичної філософії);

- значення і сенс основних досягнень філософської думки Нового часу .

Студенти повинні вміти:

- порівнювати, пояснювати, аналізувати, критично оцінювати духовні і релігійні явища, орієнтуватися в багатому світі духовної культури;

- основні фактори виникнення, розвитку та змін філософських знань відповідно історичної доби.

Питання самоконтролю.

1.Визначте соціально-політичні і природничо-наукові передумови Нового часу.

2. Назвіть основні характерні особливості філософії Нового часу.

3. В чому суть матеріалізму Френсіса Бекона?

4. Розкрийте основи раціоналізму Рене Декарта.

5. В чому полягає особливість німецького Просвітництва?

6. Назвіть основні ідеї філософської концепції І.Канта.

7. Розкрийте суть системи об’єктивного ідеалізму Шеллінга.

8. Охарактеризуйте основні ідеї філософської системи Гегеля.

Форми контролю.

- Поточний контроль. Перевірка конспектів. Усна співбесіда.

- Підсумковий контроль. Тестове опитування. Питання контролюється на екзамені з дисципліни «Основи філософських знань»

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ РАННІХ БУРЖУАЗНИХ РЕВОЛЮЦІЙ.

Першим філософом, який взявся за розробку наукового методу на основі матеріалістичного розуміння природи, був англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626). Він став родоначальником англійського матеріалізму і всієї експериментуючої науки свого часу. Природознавство в його очах було справжньою наукою, а фізика, котра спиралася на чуттєвий досвід – найважли-вішою частиною природознавства. Згідно з його вченням, чуттєве пізнання – джерело будь-якого пізнання. Наукове знання, на думку Бекона, випливає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а саме з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту, котрий необхідно покласти також в основу природної філософії. Основною філософською працею Ф.Бекона є “Новий Органон” (1620), в якій й він з’ясував своє матеріалістичне розуміння природи і дав філософське обґрунтування свого індуктивного методу пізнання. На шляху пізнання природи є багато перешкод і заблуджень. Ці заблудження Бекон назвав “примарами” – нереальними передсудами людського пізнання, які “осаджують уми людей” і стримують науковий прогрес. Таких примар у Бекона чотири види: примари роду, печери, майдану і театру. - Примари роду – “знаходять основу у самій природі людини, в племені чи самому роді людей, бо невірно стверджувати, що відчуття людини є міра речей”. Тобто, людям, які належать до певної спільності, притаманні невірні уявлення про щось і ці невірні уявлення передаються із роду в рід. - Примари печери – це заблудження індивідуальне. “У кожного є своя особлива печера, котра послаблює і спотворює світло природи”. - Примари майдану – це передсуди, “котрі відбуваються як би в силу взаємної зв’язаності і співтовариства людей”. Люди зустрічаються, обміню-ються новинами, певними знаннями, які нерідко бувають далекими від істини, і сприяють заблудженню. - Примари театру – це заблудження, котрі виникають внаслідок засвоєн-ня неправильних філософських положень, філософських систем, “поставлених і зіграних комедій”, котрі представляють “вигадані і штучні світи”. Критикою цих примар, які перешкоджають пізнанню людей, Бекон прагнув звільнити їх від заблуджень, догм і передсудів. Методом, здатним забезпечити істинне знання, без догм і передсудів, Бекон вважав послідовно проведену індукцію. Індукція Ф.Бекона є вченням про методи наукового експериментального дослідження на основі присутності бо відсутності певних властивостей речей, на основі зміни ступеню (інтенсивності) цих властивостей визначається їх форма, отже їхня сутність. Введення експериментального індуктивного методу в наукове дослідження було видатним досягненням філософії ХVІІ століття. Предметом філософії, за Беконом є бог, природа і людина. Однак бог не повинен бути в центрі філософії, бо бог – предмет вивчення релігії. Завданням філософії є створення образу природи, зображення того, що є в самій дійсності. Природа – джерело всіх знань. Вона багатша і складніша від того, що відобра-жається у свідомості людини, основна ступінь пізнання – чуттєве пізнання, дос-від, експеримент. Шлях пізнання – це рух від досвіду до вищого узагальнення. Світогляд Бекона був суперечливим, неоднозначним. В одному випадку він визнавав вчення про атомну будову речовини, в іншому – стверджував, що “все це є неправильним”, що матерія – це “сукупність частинок”. Бекон не був і послідовним матеріалістом. Так він вважав, що на шляху пізнання природи слід взяти за зразок “божественне творіння”, “божественну мудрість і порядок”, включав бога в предмет філософії і т.п. Філософія Френсіса Бекона – це уособлення англійського Відродження. Р. Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософ-ського раціоналізму. Рене Декарт (1596 – 1650) – філософ, математик, фізик, механік, фізіолог. Отримав блискучу освіту. Багато подорожував. Р.Декарт – один з творців вищої математики; аналітичної геометрії; сформулю-вав ряд законів механіки, зокрема загальний закон дії і протидії, закон збере-ження кількості руху при ударі непружних тіл; у фізіології один з перших описав рефлекторний акт тощо. Основні філософські праці Декарта: “Розміркування про метод”, “Роздуми про першу філософію”, “Начала філософії”. Основна риса філософського світогляду Декарта – дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстан-ція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм. В теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання – дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів і аксіом. Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції: - Перше правило – не визнавати істинним нічого, окрім того, що з очевидністю пізнається, що не підлягає сумніву. Цей сумнів не є переконанням в непізнаванності світу, а являє собою лише засіб для знаходження найпершого достовірного начала. Цим є знамените положення Декарта: “cogito ergo sum” – “мислю, отже існую”. - Друге правило – розподіляти кожне утруднення, яке виникає в процесі пізнання на стільки частин, наскільки це можливо для їх кращого розв’язання. - Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від доведеного до ще не доведеного. - Четверте правило – необхідно в процесі дослідження складати якомога повні огляди фактів, систем, гіпотез, предметів, їх властивостей – того, що вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. На думку Декарта, дотримання цих правил – гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені. Але в історії філософії ми маємо безліч фактів, коли філософи про одні і ті ж речі висловлювали різні, навіть протилежні судження. Згадаймо, для прикладу, уявлення античних філософів про першоначала буття, філософії. Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Мислення, за Декартом, це самодостатній феномен, котрий не залежить від чуттєвого пізнання, досвіду. Мислення – це єдине джерело знань про все те, що безпосередньо не сприймається органами відчуттів. Воно первинно по відно-шенню до останніх. Тому єдиним, ясним, виразним знанням може бути лише те знання, котре отримане на рівні мислення. Таким чином, він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум (від лат ratio – розум, rutionalis – розумний). Раціоналізм Декарта, як однобічне розуміння логічного характеру марема-тичного знання, не став загальновизнаним напрямком у світовій філософії. Він мав як прихильників, так і супротивників. Одним з перших, хто піддав змістовній критиці раціоналізм Декарта, його вчен-ня про “природженість ідей”, був Джон Локк.

Філософія емпіризму Джона Локка. Джон Локк (1632 – 1704) – видатний англійський філософ, природодослідник, матеріаліст. Локк став першим філо-софом, котрий став на шлях ретельного аналізу і систематизації пізнавальних можливостей людини, його судження, висловлені з цього приводу, не втратили своєї актуальності і в наш час. Основними філософськими працями Д.Локка є: “Досліди про закони при-роди”; “Два трактати про державне управління”; “Досвід про людське розу-міння”; “Думки про виховання” та інші. Локк спробував, в противагу Декарту, створити емпіричну (дослідну) методо-логію пізнання. Для нього не було проблеми стосовно того, звідки беруться знання, де їх джерело. “На досліді ґрунтується все наше знання, – від нього воно врешті-решт походить”. Локк був засновником емпіричної філософії. Емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу - теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду. Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають вгаслі-док дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без нього ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі. Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття. Дж. Локк перебільшував значення досвіду, відчуттів у процесі пізнання і належить до філософів-емпіриків, сенсуалістів. Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо. Такий підхід до з’ясування відмінностей первинних і вторинних якостей речей, це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання. Основне завдання філософії – це дослідження здібностей людини до піз-нання, виявлення джерел людського знання, їх природного походження. Дж. Локк є видатним теоретиком в галузі вчення про державу, державну владу і право. Держава, на думку Дж. Локка природного, а не божественного походжень-ня, так само як і влада короля. Людство народжене вільним і наділено від при-роди свободою, а влада короля “була дана йому волею мас”. Державу створю-ють люди для того, щоб запобігти війні між ними. Це – “головна причина того, що люди утворюють суспільство (державу), відмовляючись від “природного стану”. Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, від права особистого покарання насильників і надають це право суспільству в цілому. Причина переходу від природного стану людей до утво-рення держави – це ненадійність, негарантованість їх існування у природному стані. Людина, на думку Локка, має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність за Локком, це результат безпосередньої трудової діяльності людини. Мета держави – збереження свободи і власності. Держава не повинна бути свавільною. Її завдання – видавати закони, карати порушників права, захищати громадян від зовнішніх посягань. Дж. Локк вимагав чіткого розподілу законодавчої та виконавчої влади. Законодавча влада повинна приймати закони. Виконавча влада повинна органі-зовувати їх виконання. Законодавча влада, прийнявши закони, немає потреби в подальших нара-дах, зборах і т.п. Виконавча влада, навпаки, має потребу в постійно діючих органах, щоб виконувати ці закони. Такі погляди Дж. Локка мали прогресивне значення. В них виявлялися прагнення філософа пристосувати уявлення про державу, державний устрій до тієї політичної форми правління, котра була встановлена в Англії в результаті буржуазної революції 1688 року. Філософські та соціально-політичні ідеї Дж. Локка мали сильний вплив на подальший розвиток світової філософії, англійського просвітництва, спрямова-ного проти схоластики, на користь науки, емпіричного, дослідного знання – проти ідеології феодального суспільства.