29. Морфологічні норми професійного спілкування

Морфологічний рівень

1. Збереження окремого типу відмінювання (IV відміна) іменників середнього роду, напр.: теля, курча, ім'я (пор. родовий відмінок теляти, курчати, імені).

2. Збереження давніх закінчень -о/о, -ею іменників (І відміна) у формі орудного відмінка однини, напр.:рукою, петлею, душею (пор. у російській мові рукой, петлей, душой).

3. Закінчення давального відмінка однини -ові, -еві (-єві) іменників чоловічого роду, напр.: батькові, синові, лікареві, Андрієві.

4. Повні стягнені форми якісних прикметників жіночого, середнього роду та множини, напр.: добра, добре, добрі (пор. у російській мові добрая, доброе, добрые).

5. Збереження форм інфінітива на -ти дієслів, напр.: писати, читати, брати (пор. у російській мові писать, читать, брать).

6. Наявність складної форми майбутнього часу дієслів, напр.: писатиму, читатиму, працюватиму.

7. Чергування приголосних г, к, х із з, ц, с у відмінкових формах іменників, напр.: нога, рука, вухо - нозі, руці, вусі тощо.

Отже, українська мова - це самостійна давня слов'янська мова, яка має свої особливості на фонетичному, морфологічному рівнях. Це під* тверджується також на рівні лексики, фразеології та правопису⁸.

30. Використання граматичного роду, рід незмінюваних іменників іншомовного походження, рід у назвах осіб за професією, посадою, званням та числа, іменники, які мають форму однини та множини, тільки однини чи тільки множини, іменників у діловому мовленні

Рід має реальне значення тільки відносно назв осіб (робітник — робітниця) та якоюсь мірою — відносно назв тварин (баран — вівця). Що ж до назв неістот, то рід має лише грама­тичне значення.

Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно).

У деяких випадках є вагання між родами: цей зал і ця зала, Цей птах і ця птаха, цей дрож: і ця дрож:, цей харч і ця харч, це свердло і цей свердел. Наприклад: Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка). Пізній вечір. Зал майже порожній (І. Кочерга). Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Петренко, Шевчук, Хмара.

Рід незмінюваних іменників встановлюється так: а) назви осіб мають рід відповідно до статіб) назви тварин мають звичайно чоловічий рід в) назви неістот мають середній рід г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відпо­відно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку

Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.

Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель – учителька, працівник – працівниця)

При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.

2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила)

3. Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки)

4. Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів –м(а), -их(а), -к(а) (касирка, професорша – професорка) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення.

5. У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники Варіанти сільчани, заводчани є розмовними. Число іменників

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору форм однини там, де повинні вживатися іменники у множині.

1. Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів.

2. Якщо кількість предметів можна рахувати або якось кількісно вимірювати, тоді слід використовувати форми множини

3. Іменники, які позначають множину, вживаються у формі однини.

4. Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів).

5. Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, машинні масла). Таке вживання форм множини в ділових документах є нормою.

Назви осіб за професією, посадою, званням, як прави-ло, утворюють паралельні форми чоловічого і жіночого роду(робітник - робітниця, вихователь - вихователька, викла-дач - викладачка та ін.). При виборі однієї з цих форм слідорієнтуватися на такі правила:

6.1. Офіційними, основними назвами посад, професій ізвань служать іменники чоловічого роду: бакалавр, доктор,магістр, менеджер, інженер, бухгалтер, ректор, дирек-тор, технолог, професор, механік, віце-президент, прем'єр-міністр та ін. У ділових офіційних документах вони вжива-ються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником(призначити Саленко Галину Петрівну на посаду асис-тента; звільнити Бендерук Ольгу Іванівну від виконанняобов'язків лаборанта тощо).

В офіційно-діловому стилі не вживаються наймену-вання осіб за ознакою місця проживання або місця роботитипу: заводчани, дистанційники, сільчани, радгоспники (пор.колгоспники), вагонщики. Ці слова є розмовними варіантамиофіційних складених назв (заводські робітники, працівни-ки дистанції на залізниці, мешканці села, робітники заводупо випуску вагонів).

31. Вибір форм відмінкових закінчень іменників, паралельні закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду; форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни; кличний відмінок у звертанні

Відмінювання іменників — це один із засобів зв'язку слів у реченні. Називний відмінок — початкова форма слова — прямий. Усі інші (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) — непрямі. Кожний відмінок є втіленням певного типу смислових і синтаксичних відношень. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.

У знахідному відмінку однини іменники твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м'якої — -ю:книжку, машину, перемогу, фабрику, кручу, межу, площу; тишу; бурю, надію, робітницю, сім'ю, статтю.

В орудному відмінку однини іменники твердої групи мають закінчення -ою, м'якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю: книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім'єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею. Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках приголосні г, к, х переходять відповідно в з, ц, с: нога — нозі, ру-ка—руці, муха — мусі.

Кличний відмінок У кличному відмінку однини вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро;

б) Е мають іменники м'якої та мішаної груп, є —іменники м'якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім'є, Соломіє, а також Іллє;

в) Ю мають деякі пестливі іменники м'якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, татусю. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.

Кличний відмінок. Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к,-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (окрім ж): батьку, синку, ударнику; Юрку, Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху; також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю.

3. Закінчення -є мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м'якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж:Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), як Глібов, Королів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаев, Щоголів, при звертанні мають форму як називного, так і кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е:Києве, Лебедине, Львове.

Однина У родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках однини та множини з'являються суфікси-ят- (після шиплячого -ат-) та -ен-: галченяти, голуб'яти, гусяти, дитяти, козеняти; курчати, лошати, коліщати; імені (та ім'я), племені (та плем'я).

У знахідному відмінку множини іменники мають форму, однакову з називним відмінком: коліщата; імена, племена; з родовим відмінком (для назв людей): дівчат, хлоп'ят; або обидві форми (для назв тварин):гусят і гусята; курчат і курчата, ягнят і ягнята.