24. Лексика української мови з погляду її вживання, загальновживана та лексика обмеженого вживання

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на за­ гальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.

Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу нале­ жать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це назви предметів побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіп, відро), процесів труцової діяльності [нести, різати, пекти, читати), явищ природи (дощ, сніг, мороз, вітер), людей, звірів, птахів, риб, рослин (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба), кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль), розміру, ваги (великий, важкий), військових понять (військо, куля, зброя), понять культури (пісня, книга, мелодія), суспільно-політичних понять (держава, народ), чисел (два, п ятдесят) тощо. Використання цих слів нічим не обмежене, вони становлять актив­ ний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного фонду української мови, є слова, використання яких обмежене або територією, або тією чи іншою сферою науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова належать до пасивного словника, використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це діалектна лексика, терміни, професіонапізми, жаргонізми.

Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. аг%оі — замкнутий) — слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаєм­ ничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник — вогонь, ботень — борщ, зивро — відро, хаза — хата, морзуля — цибуля.

До пасивної лексики належать також застарілі слова (архаїзми та історизми) і неологізми.

Стилі української мови мають своєрідні лексичні ознаки, спеціально дібрані лек­ сичні засоби, або стилістично забарвлену лексику. Основу всіх стилів становить міжстильова (або нейтральна) лексика, вона зрозуміла для кожного. Стилістично забарвлена поділяється на лексику усного мовлення, лексику писемного мовлення, офіційно-ділового, публіцистичного та наукового стилів. Окрему групу становить емоційна лексика — слова з позитивним чи негативним забарвленням (білявенький, дубище, хлопчисько). В уснорозмовному стилі виділяють також просторічні слова (бовдур, роззява, телепень, беркицьнутися).

25. Терміни: їхні ознаки та функціонування. Основні вимоги до них

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін (від латин, tеrтіпus — кордон, межа, кінець).

Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:  а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);  б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;  в) моносемічність (однозначність);  г) стилістична нейтральність;  д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. 

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). 

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему.

Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно.

Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. 

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється з активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо. 

Мовна специфіка сучасного українського терміна ще не стала предметом спеціального наукового дослідження лінгвістів. Вони здебільшого розглядають український термін як особливий знак серед лексем національної мови або використовують його як об’єкт для ілюстрації теоретичних.