Культура України XVI — першої половини XVII ст.

Своєрідність української культури XVI — першої половини XVII ст. зумовлювалася тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували в тих державах, були неоднаковими.

Сприятливі умови склалися у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидалися, а підтримувалися й відроджувалися разом із православною вірою та руською мовою і правом, що визнавалися державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі-України спосіб життя.

Ситуація змінилася, коли українські землі потрапили під владу Польщі. Маючи високорозвинену культуру, спрямовану на західноєвропейський католицький світ, Польське королівство домагалося підкорення українських земель задля збільшення території та збагачення. Відмінна культура українців перешкоджала загарбницьким планам корони. Тому ні про яку підтримку й заохочення культурного поступу українців за давніми традиціями не було й мови.

Розуміння великої небезпеки, пов'язаної з розгортанням мережі єзуїтських і протестантських навчальних закладів, спонукало українців подбати про оновлення власної освіти.

Відродження української школи розпочалося з діяльності Острозької академії. Вона була створена 1576 р. з ініціативи князя Костянтина II (Василя) Острозького.

Освітні й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами, зусиллями яких почали створюватися братські школи. Перша така школа з'явилася у Львові 1586 р., а незабаром їх почали закладати скрізь по Україні. На початку XVII ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Їхнє головне призначення — надавати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям та батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька школа, були слов'яно-греко-латинськими. Крім названих мов, учні в них опановували «сім вільних наук».

Року 1615-го постала братська школа в Києві. Вона швидко здобула славу найавторитетнішого навчального закладу в Україні. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький.

Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа — Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об'єднано з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегією. Київська колегія (незабаром Києво-Могилянська академія) тривалий час була єдиним вищим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу.

Книгодрукування. Разом із навчальними закладами створювалися й друкарні. Так було в Острозі, Львові, Києві.

Одначе перші українські друкарні з'явилися набагато раніше. Їх заклав наприкінці XV ст. у Кракові, тодішній столиці Польського королівства, український першодрукар Швайпольд (Святополк) Фіоль. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги кирилицею: «Осьмогласник», «Часослов», «Тріодь пісна» і «Тріодь цвітна».

Поширенню книгодрукування в Україні сприяла діяльність Івана Федоровича (Федорова). Зазнавши переслідувань у Московії, він на початку 70-х pp. XVI ст. прибув до Львова. У створеній коштом львівських міщан друкарні 1574 р. Іван Федорович надрукував «Апостол». Того самого року у Львові, в друкарні Федоровича, вийшов перший український друкований підручник для навчання грамоти — «Буквар». Іван Федорович надрукував іще один «Буквар» — 1578 p., під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький. Незабаром в Острозі Федорович видав Новий завіт (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків — Острозьку Біблію (1581 p.). Вона була першим повним друкованим виданням Біблії церковнослов'янською мовою.

У першій половині XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стала друкарня Києво-Печерської лаври.Лаврська друкарня видала першу книжку 1616 p.;

З-поміж перших друкованих українських книжок були граматики — підручники для вивчення мов: «Адельфотес» та «Граматика словенська». «Адельфотес» був складений у Львівській братській школі й надрукований 1591 р.

Найвизначнішою граматичною працею була «Граматика» Мелетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. в м. Ев'ї (біля Вільна). Протягом двох століть вона була основним підручником граматики церковнослов'янської мови у школах України, Білорусі, Росії, Болгарії та Сербії.

Архітектура та образотворче мистецтво. В українській архітектурі XVI — першої половини XVII ст. було кілька визначальних особливостей. За тих часів на українських землях зводили замки й міста-фортеці. Винаходом тих часів були вежі-бастіони. Захисні мури й вежі зробилися більш ошатними: їх почали прикрашати різноманітними арками, парапетами, маківками. Замки у XVII ст. перетворювалися на розкішні палаци, де фортифікаційні споруди, крім основних, почали виконувати й суто декоративні функції.

Вплив ренесансового стилю передусім відбивався на міських житлових будинках. Унікальним зразком ренесансового будівництва став ансамбль львівської площі Ринок — будинок Корнякта і Чорна кам'яниця, а також споруди, пов'язані зі львівським Успенським братством — Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін.

Протягом XVI — першої половини XVII ст. розвивався іконопис. Виняткової майстерності досягли українські митці у створенні іконостасів.

Поряд із церковним розвивалися й світські жанри. За тієї доби, зокрема, з'явилися портрет та батальне малярство.

7