Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

Морські походи козаків. Із розвитком Запорозької Січі боротьба проти агресії Османської імперії набрала активного наступального характеру. Наприкінці XVI ст. козаки розгорнули наступ на володіння султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства, намагаючись перенести воєнні дії на територію ворога.

Особливо вдалі морські походи козаків на турецько-татарські фортеці припали на перші два десятиліття XVII ст. Козаки на своїх «чайках», яких збиралося близько трьох сотень, допливали й до віддалених турецьких фортець. Вкрай занепокоєний султан наказав перетнути Дніпро залізним ланцюгом, залишивши посеред річки браму, на яку з кріпосних веж було націлено гармати. Проте вже восени 1608 р. запорожці здобули Перекоп, а невдовзі така сама доля спіткала фортеці турків — Ізмаїл, Кілію та Акерман. Найпотужнішого удару козаки завдали 1616 p., коли було здобуто Кафу — найбільший невільницький ринок у Криму — та визволено тисячі бранців.

Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного. Успіх козацьких морських експедицій початку XVII ст. був зумовлений також і талановитим керівництвом. Від середини першого десятиліття майже всі великі морські та суходільні походи козаків очолював Петро Конашевич-Сагайдачний. Про дитячі та юнацькі роки Петра Конашевича-Сагайдачного збереглися надзвичайно скупі відомості. Народився між 1577—1578 pp. в с. Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині в сім'ї дрібного українського православного шляхтича. Дістав початкову домашню освіту, а згодом навчався в Острозькій академії та Львівській братській школі. Наприкінці XVI ст. подався на Запорожжя, де швидко здобув авторитет. Брав участь у численних походах козаків, а незабаром став їх очолювати.

Початок гетьманування Сагайдачного припав на 1605—1610 pp. На гетьманство його обирали кілька разів. Петро Конашевич-Сагайдачний всіляко прагнув збільшити козацькі сили, розширити реєстр. Чи не найбільша справа Сагайдачного — впорядкування козацького війська. Власне, завдяки діям гетьмана було вперше створено дисципліновану козацьку армію. Сагайдачний домігся зростання кількісного складу запорозьких флотилій, у яких чисельність «чайок» — головних бойових одиниць — досягла кількох сотень. Залишаючись зовні вірним королю, гетьман неухильно обстоював козацькі права.

Сагайдачний брав активну участь у тогочасній європейській політиці. Так, підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, гетьман на початку літа 1612 р. повів 20-тисячне козацьке військо на Москву. Похід Конашевича-Сагайдачного виявився швидким і вдалим. Козаки підійшли до Москви, безперешкодно оточили її та з'єдналися з силами королевича. Це змусило московський уряд погодитися на польські умови та укласти перемир'я. Мирну угоду між Московією та Річчю Посполитою було підписано 1 грудня 1618 р. в с. Деуліно. За угодою перемир'я між двома державами укладалося на 14,5 років; Польсько-Литовська держава повернула загарбані раніше Московією Смоленщину і Чернігово-Сіверську землю.

Підтримував гетьман православну церкву. Петро Конашевич-Сагайдачний був ініціатором відновлення вищої ієрархії православної церкви, фактично втраченої після Берестейської унії, що ставило православну віру в Україні й Білорусі у загрозливе становище. Ця акція здійснювалася спільними зусиллями Київського братства й запорозьких козаків, стосунки між якими стали особливо тісними після вступу всього Війська Запорозького до братства.

Відкритий вступ Війська Запорозького до братства мав для українського визвольного руху величезне значення. Він засвідчив, що козацтво підтримує братський рух і готове захищати його силою своєї зброї від будь-яких утисків і переслідувань.

Цецорська битва 1620 р. На початку вересня 1620 р. 10-тисячне військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, перейшло Дністер і рушило до Ясс, щоб з'єднатися з військом молдавського господаря. 26 вересня на Цецорських полях у Молдавії сталася битва з турецько-татарським військом, що завершилася нищівною поразкою польської армії. Українських козаків, за винятком загону з 1200 вояків (не говоримо тут про війська української шляхти), до цієї битви не залучили, що й зумовило насамперед такі тяжкі її наслідки для Польщі. Підбадьорений успіхом, султан Осман II вирішив завдати Польщі остаточного удару. Новим навальним наступом він прагнув взяти Кам'янець-Подільський, загарбати Поділля, значно послабити Польщу, помститися козакам і відкрити собі шлях для дальших загарбань у Європі. Цецорська катастрофа і широкомасштабні приготування Османа II до нової війни змусили Польщу вкотре звернутися по допомогу до козаків.

Хотинська війна. 5—7 червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася спільна рада реєстрового й нереєстрового козацтва (понад 60 тис. козаків!), на якій розглядалися пропозиції польського сейму щодо участі козацтва у війні проти Туреччини.

Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови виконання польським урядом низки вимог, зокрема визнання прав козацтва, розширення реєстру, дотримання релігійної рівноправності, підтримки відновленої церковної ієрархії. Ці умови мало повідомити королю козацьке посольство, очолене Сагайдачним. Командувати козацьким військом у понад 40 тисяч осіб рада доручила Яцьку Нероді («Бородавці»).

Тим часом на березі Дністра під Хотинською фортецею (тепер — на східній межі Чернівецької обл.) зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Польське командування з нетерпінням чекало на козацькі загони. Незабаром з Варшави прибув Сагайдачний. З'ясувавши з польським командуванням деталі операції, він рушив під Могилів-Подільський, де перебували козаки. Під час маршу від Могилева-Подільського до Хотина Сагайдачного було обрано гетьманом.

Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили серію нічних атак, які, за винятком однієї, були успішними. Козацька тактика суттєво відрізнялася від польської. Литовський гетьман Карл Ходкевич віддавав перевагу обороні. Козаки ж і під Хотином прагнули діяти наступально. Саме тому основний тягар війни випав на них. Недарма більшість турецьких атак була спрямована проти козацького табору, а найголовнішим своїм завданням султан вважав знищення війська козаків. Отож, найвагоміший внесок у перемогу під Хотином зробило українське козацтво.

П'ятитижневі бої, вирішальну роль у яких відігравала козацька піхота, закінчилися для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено мирний договір. Завдяки Хотинській війні Польща відвернула загрозу втрати чималих територій. Перша гучна перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, мала величезне міжнародне значення. Вона спростувала думку про непереможність Туреччини й спричинила спалах визвольної боротьби підкорених турками народів. Після Хотинської війни змінилися зовнішньо-політичні плани османського уряду: відтоді Туреччина на тривалий час відмовилася від наміру завоювати всю Європу. Позначилася війна й на внутрішньому становищі Оттоманської Порти: розлючені поразкою яничари вбили султана Османа II. Цей заколот став провісником занепаду могутньої імперії.

Овіяний славою непереможного полководця, про якого з захватом писали тодішні європейські газети й хроніки, на честь якого складалися поеми, як-от поема хорватського поета Гундулича «Осман», повертався Сагайдачний до Києва. Найбільша його турбота після Хотинської війни — домогтися визнання за козацтвом обіцяних польським урядом прав. Так, на початку 1622 р. Сагайдачний відрядив до Варшави особливе козацьке посольство, яке мало клопотатися на засіданнях сейму про скасування унії та визнання православної ієрархії. Водночас гетьман особисто звернувся до короля з двома листами, які містили ті самі вимоги. Та дочекатися відповіді Сагайдачному не судилося: 10 квітня 1622 р. він помер од рани, яку дістав під Хотином. Своєю діяльністю, Петро Конашевич-Сагайдачний зажив безсмертної слави. Його внесок у розвиток визвольного руху в Україні та згуртування українського суспільства перебільшити неможливо, бо він був величезним. Першим заходом у тій діяльності стало впорядкування козацького війська, підвищення його боєздатності. Перетворенню козацтва на провідну верству українського суспільства сприяла також ідеологічна підтримка Війська Запорозького православною церквою та братствами. Завдяки діяльності Сагайдачного Київ відновив своє значення релігійного, а відтак і духовного центру України. Велике значення для зростання міжнародного авторитету козаків мали їхні гучні звитяги в морських походах і Хотинській війні.