Тема: Інфекційна безпека. Інфекційний контроль в ЛПЗ. Дезинфекція.

Мета: Ознайомити студентів з поняттям санітарно-протиепідемічний режим ЛПЗ, його метою, проблемами внутрішньолікарняних інфекцій; вивчити розділи, методи і види дезинфекції; детально прослідкувати проведення інфекційного контролю в ЛПЗ.

План: 1. Санітарно-протиепідемічний режим ЛПЗ, нормативні документи;

2. Дезинфекція: розділи, види, методи.

Ключові слова: інфекція, внутрішньо-лікарняна інфекція, джерела інфекцій, шляхи передачі, санітарно-протиепідемічний режим, дезинфекція.

1. Санітарно - протиепідемічний режим - це комплекс організаційних, санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню внутрішньо-лікарняної інфекції. Санітарно-протиепідемічний режим включає вимоги до санітарного стану території, на якій розміщений заклад, внутрішнього обладнання, освітлення, опалення, вентиляції та санітарного стану приміщень закладу.

Основними елементами комплексу заходів, які спрямовані на забезпечення санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних закладах, є проведення дезинфекції, суворе дотримання вимог асептики та антисептики.

Інфекція (infесio) - стан зараження організму патогенними мікробами, при якому відбувається взаємодія між збудниками захворювання і макроорганізмом. Даний процес, який відбувається в організмі людини, називають інфекційним. Інфекційний процес має завжди специфічний характер, тобто супроводжується патологічними та імунологічними змінами в організмі, які залежать від виду збудника.

Джерелом збудника інфекції є заражений (хворий, а іноді здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини.

Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, відповідний їй механізм передачі хвороб людини.

Група інфекцій	Первинна локалізація	Механізм передачі
Кишкові	Травний канал	Фекально-оральний
Дихальних шляхів	Дихальні органи	Крапельний
Кров'яні	Кров	Трансмісивний
Зовнішніх покривів	Зовнішні покриви	Контактний

Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій таких трьох первинних рушійних сил (чинників, агентів):

• існування джерела збудника інфекції;

• здійснення механізму його передачі;

• сприйнятливість населення до даної інфекції.

При виключенні хоч одного з цих чинників епідемічний процес припиняється. На цьому законі базуються заходи профілактики всіх інфекційних хвороб, а також і виникнення внутрішньо лікарняної інфекції.

Термін "внутрішньо - лікарняної інфекції" має збірний характер, тому що це поняття об'єднує різноманітні нозологічні форми.

Внутрішньо-лікарняною інфекцією вважають будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, якщо воно вражає пацієнта в результаті його госпіталізації або відвідування лікувального закладу з метою діагностики або лікуванням. Інфекція вважається внутрішньо лікарняною, коли симптоми хвороби виявляються, як при перебуванні даних осіб у стаціонарному закладі, так і після їхньої виписки.

Внутрішньо-лікарняні інфекції можуть вражати також і медичний персонал при здійсненні їхньої фахової діяльності.

Причиною внутрішньо - лікарняних інфекцій можуть стати збудники відомих і поширених інфекційних хвороб. Поряд із збудниками інфекційних хвороб причинами можуть бути умовно-патогенні агенти, які спроможні викликати хворобу. До таких збудників найчастіше належать стафілококи, стрептококи, синьогнійна паличка, протей, кишкова паличка, сальмонели, ентеробактерії, ентерококи й інші мікроорганізми.

Внутрішньолікарняні інфекції

1. Контингент, який вражається:	пацієнти, медичний персонал
2. Місце зараження:	всі стаціонарні, поліклінічні заклади, лабораторія, донорський пункт
3. Причини зараження:	контакт із хворими пацієнтами, носіями інфекції; порушення протиепідемічного, санітарно-гігієнічного режиму та невиконання санітарно-профілактичних заходів в ЛПЗ; фахова діяльність; аварії в ЛПЗ (лабораторія та інші приміщення).

Внутрішньо-лікарняні інфекції можуть бути екзогенного і ендогенного походження.

Стосовно до мікрооранізмів-збудників внутрішньолікарняної інфекції часто застосовують термін "госпітальний штам".

Госпітальний штам – мікроорганізми, що змінили свою структуру в ЛПЗ і мають виражену стійкість до зовнішніх впливів (полі резистентність).

Джерела збудників внутрішньо-лікарняних інфекцій - неоднозначне поняття. Ними можуть бути захворювання, які знаходяться в інкубаційному періоді (кір, вітряна віспа, епідемічний паротит тощо) або при нерозпізнаному, неправильно діагностованому захворюванні. Значна категорія джерел - бактеріоносії, наприклад носії сальмонел, стафілококів, пневмоцист. Певну небезпеку становлять матері (носії збудників або нерозпізнані хворі з легкими атиповими формами) в акушерських стаціонарах і відділеннях для дітей раннього віку. Джерелом інфекції може бути медичний персонал при наявності нерозпізнаної хвороби, а також носії патогенних або умовно патогенних збудників.

Для дитячих стаціонарів актуальне інфікування сальмонельозом, викликані "госпітальними штамами", стійкими у зовнішньому середовищі до дезинфекторів, а також ентеропатогенними паличками через руки персоналу, заражені предмети тобто контактно-побутовий шлях внутрішньо лікарняної інфекції.

Контактно-побутовий шлях передачі через руки медичного персоналу, білизну, предмети догляду за хворими, медичний інструментарій і апаратуру становить небезпеку особливо в опікових, дитячих відділеннях, а також для контингенту підвищеного ризику до збудників внутрішньо-лікарняної інфекції. У їх число входять новонароджені, головним чином недоношені діти. Оперативні втручання, лікувальні й діагностичні процедури (ін'єкції, інтубація, ендоскопія, катетеризація, взяття крові) приховують небезпеку ризику зараження. Пацієнти із зниженою резистентністю: хворі діабетом, які одержують променеву терапію, імунодепресанти, опікові хворі, особи літнього віку, при проведенні нераціональної антибіотикотерапії.

Харчовий шлях передачі збудників відбувається при порушеннях роботи харчоблоку, технології готування або збереження харчових продуктів і готових страв, а також при наявності нерозпізнаних джерел інфекції серед працівників харчоблоку.

Парентеральна передача збудників можлива при використанні незнезаражених шприців, голок, при введені інфікованих препаратів крові (ВГ, інфекція ВІЛ, стафілококи, малярія й інші)

Є епідемічні спостереження про зараження через повітря (крапельним або пиловим шляхом), оскільки бактерії виявляли в поросі, носі й глотці пацієнтів.

Гнійно-запальні або гнійно-септичні внутрішньо-лікарняні інфекції виникають при зараженні внаслідок операції, ін'єкції, пологів, абортів, у зв'язку з переливанням крові, гемодіалізом, катетеризацією судин та інших процедур.

Етіологія (причина) гнійно-запальних інфекцій різноманітного шляху передачі інфекції, як правило типові: повітряно-крапельний та контактно-побутовий (через руки, предмети і навіть медичний інструментарій). Найчастішими збудниками цих захворювань є: стафілококи, пневмококи, ентеробактерії, гриби. Носіями стафілококів може бути 20-70% і більше медичного персоналу пологових будинків і стаціонарів.

У новонароджених і породілей стафілококи - найбільш часта причина гнійно-септичних інфекцій. У травматологічних і опікових відділеннях значну частку становить синьогнійна інфекція. Джерелом зараження стають хворі з гнійно-септичним процесом і носії серед персоналу. Передача збудників відбувається повітряно-крапельним (від персоналу), пиловим(від об'єктів навколишнього середовища) і контактно-побутовим шляхом через апаратуру, інструментарій, білизну. У неврологічному та урологічному відділеннях зараження може відбутися під час цистоскопії і катетеризації сечовивідних шляхів.

Таким чином, як правило шляхи і чинники передачі збудників виявляються різноманітними при порушенні режиму стерилізації і дезинфекції медичного інструментарію, приладів, апаратів, невиконання персоналом правил асептики, антисептики, особистої гігієни, режиму прибирання і дезинфекції.

Санітарно-протиепідемічний режим, його раціональна організація і підтримка - функція керівників стаціонару і відділення, а також медперсоналу та інших працівників.

У першу чергу ними повинно бути вирішене питання виховання всього персоналу почуття відповідальності за високу якість виконаної роботи, розуміння причин і умов поширення внутрішньо лікарняних інфекцій, грамотне виконання правил роботи. Водночас є ряд загальних моментів, які сприяють або перешкоджають поширенню збудників. У першу чергу, це планування лікарняних приміщень,, розміщення хворих, санітарно-гігієнічні умовив стаціонарі, процедурних і діагностичних кабінетах.

Важливу роль у поширенні або припиненні шляху передачі інфекції через повітря виконує вентиляція. Надійну гарантію створюють окремі вентиляційні ходи для різних палат і боксів. Гарним засобом очищення і знезараження повітря є різноманітного роду повітроочисні пристрої, що варто використовувати в перев'язочних і процедурних кабінетах. Кондиціонери, створюючи заданий мікроклімат, рекомендуються як надійний і безпечний засіб очищення повітря. Але при використанні їх варто контролювати чистоту води, використовуваної для зволоження повітря.

Епідеміологічний нагляд за внутрішньо-лікарняною інфекцією включає облік та реєстрацію захворювань, розшифровування етіологічної структури, вивчення циркуляції патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. У цю роботу входить контроль за здоров'ям медичного персоналу (захворюваність і носіїв епідеміологічного небезпечних мікроорганізмів). Складовою частиною епідеміологічного нагляду є спостереження за санітарно-гігієнічним і протиепідемічним режимом у ЛПЗ. У кожному ЛПЗ один раз на місяць проводять аналіз захворюваності внутрішньо лікарняної інфекції, розробляють конкретні рекомендації з виконання профілактичних і протиепідемічних заходів. Найбільш поширеними нозологічними формами, які підлягають реєстрації, є генералізовані форми (сепсис, менінгіт, остеомієліт), пневмонії (у пологових закладах, відділеннях новонароджених недоношених, у дитячих стаціонарах, у реанімаційних відділеннях лікарень), захворювання шкіри і підшкірної клітковини (піодермія, абсцес, флегмона), кон'юнктивіт, отит, мастит, ендометрит, ранева післяопераційна інфекція, гострі кишкові захворювання встановленої і невстановленої етіології, уретрит, цистит, пієлонефрит.

Спрямованість профілактичних заходів

Санітарно-гігієнічний

Режим провітрювання:

• вентиляція;

• кондиціонери;

• переносні повітроочищувачі;

• роздільні вентиляційні канали.

Прибирання помешкань:

• регулярність проведення;

• використання дезінфікаторів;

• дезинфекція збирального інвентарю.

Дезинфекція постільних речей:

• дезинфекційна камера.

• разові комплекти.

Розміщення хворих:

• дотримання санітарних норм устаткування боксів;

• устаткування ізоляторів для хворих ВІЛ;

• ізоляція хворих з ускладненням;

• пологовий будинок: мати і діти.

Раціональна терапія:

• раціональна антибіотикотерапія;

• обгрунтованість.

Протиепідемічний режим

Знезаражування інструментарію:

• централізовані стерилізаційні відділення.

Безпечне харчування:

• контроль харчоблоку, пункту роздачі;

• раціональне збереження продуктів.

Контроль здоров'я персоналу, хворих.

Звичайно, епідеміологічне обстеження проводиться епідеміологом за участю завідувача відділення і заступника головного лікаря лікарні при наявності трьох і більше випадків внутрішньо-лікарняних інфекцій і кожного випадку сепсису. В інших випадках обстеження виконують заступник головного лікаря за участю лікуючого лікаря.

На кожне внутрішньо-лікарняне інфекційне захворювання заповнюється екстрене повідомлення, яке передається в санепідемстанцію. Виявленого інфекційного хворого переводять в окрему палату, ізолятор, а потім в інфекційну лікарню. Хворі з гнійно-септичними інфекціями повинні бути переведені в спеціалізоване відділення гнійної хірургії.

Основними елементами заходів, які спрямовані на забезпечення санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних закладах, є суворе дотримання вимог асептики, антисептики, проведення дезінфекції, стерилізації.

Медична сестра повинна бути взірцем чистоти та акуратності. Її робочим одягом є халат, шапочка або косинка, м'які тапочки. Халат бажано, щоб застібався ззаду, а шапочка чи косинка повинна повністю покривати волосся. Для роздавання їжі та годування тяжкохворих має бути інший чистий халат. Виходячи за межі лікувального закладу або відвідуючи санітарний вузол медична сестра повинна знімати халат. Вона не повинна зловживати косметикою, парфумами, її руки повинні бути завжди вимитими, нігті-коротко зрізаними. Всі маніпуляції пацієнтам, вона повинна здійснювати в гумових рукавичках, перед годуванням тяжкохворих слід добре вимити руки з милом. У дитячих хірургічних відділеннях або пологових будинках медична сестра повинна постійно носити маску. Медперсонал зобов'язаний під час роботи дотримуватись правил особистої гігієни, а також носити спецодяг, який повинен зберігатися окремо від особистого одягу. По закінченні роботи рекомендується душ.

Діючі накази моз України з профілактики внутрішньолікарняних інфекцій

Наказ № 288. Санітарно-гігієнічний режим у відділені.

Наказ № 408. Про заходи зниження захворювань вірусним гепатитом у країні.

Епідеміологія і профілактика вірусного гепатиту А і В з фекально-оральним

механізмом передачі збудника (від 12.06.1989р.)

Наказ № 450. Про забір матеріалу при підозрі на дифтерію.

Наказ № 410. Про боротьбу і попередження педикульозу.

Наказ № 69. Про заходи по попередженню СНІДу у м. Львові.

Наказ № 223. Про збереження, забір, знешкодження та знищення одноразових шприців(1996р.).

Наказ № 720. Про санітарно-гігієнічний режим в операційному блоці, палатах, перев'язочних, післяопераційних палатах.

Наказ № 770. Про дезинфекцію і стерилізацію виробів і матеріалів медичного призначення (Галузевий стандарт 42-21-2-85)

Наказ № 120. Про порядок профілактичної перинатальної трансмісії ВІЛ та

попередженню ВІЛ в акушерських стаціонарах.

2. Дезинфекція (від франц. слова dez- заперечення і лат. іпfесіо- інфекція)- це знищення в середовищі, яке оточує людину, патогенних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів, токсинів).

Мета дезинфекції - знищити збудника в середовищі яке оточує людину(тобто вплинути на можливу існуючі фактори передачі інфекції для здійснення розриву шляхів передачі).

Розділи дезинфекції:

1. Власне дезинфекція - знищення патогенних мікроорганізмів;

2. Дезинсекція - це методи і засоби боротьби із членистоногими (комах, кліщів, мух.), вона може бути профілактичною (створення умов, які сприяють їх розмноженню) і винищувальною;

3. Дератизація - це заходи боротьби з гризунами;

4. Стерилізація - знищення всіх мікроорганізмів та їх спор.

1. Повітряний метод – 120^оС – 45 хв. (посуд, вироби з металу, скла, силіконової гуми).

2. Паровий метод – 0,5 атм – 110^оС – 20 хв. (одяг, постільна білизна, вироби з гуми, латексу, скла, корозійних металів).

3. Кип’ятіння – у дистильованій воді 30 хв; у 2% розчині соди – 15 хв. Для контролю температурного режиму (110^оС) використовують антипірин чи резорцин.

4. Ультрафіолетове опромінення – 15-30 хв.

Хімічний метод заснований на використанні хімічних речовин та поєднанні їх з миючими засобами, що дає бактеріостатичний (уповільнює ріст мікроорганізмів) і бактеріоцидний (вбиває мікроорганізми) ефекти. Використовується для знезараження термолабільного приладдя. Всі хімічні речовини, які використовують у дезинфекційній практиці можна поділити на декілька груп: хлоровмісні, галогени (йод), феноли, спирти, кислоти, луги, альдегіди, солі важких металів, барвники.

Хлоровмісні

Хлорне-вапняне молоко 10% або 20% концентрації застосовують для приготування робочих розчинів, а також для знезаражування рідких виділень хворих, стін і підлоги дуже забруднених нежилих приміщень. Робочі розчини хлорного вапна концентрації 0,2-0,5-1-3-5% широко використовують для дезинфекції приміщень, обладнань, інструментів, білизни тощо.

Приготування концентрованого освітленого 10% розчину хлорного вапна.

1кг хлорного вапна розводять у 9л води. Воду доливають до вапна невеликими порціями, розмішуючи дерев'яною паличкою. Посуд з розчином залишають у темній кімнаті (дезинфекційній) на одну добу. Протягом перших годин розчин кілька разів розмішують дерев'яною паличкою. Потім зливають даний розчин в інший посуд через кілька шарів марлі (осад залишають), розливають його в посуд з темного скла і закривають корками. Розчин маркірують, де вказується назва розчину, концентрація, його дата виготовлення а також посаду і прізвище особи яка приготувала даний розчин. Зберігають розчин у спеціально відведеному темному прохолодному місці і його використовують для дезинфекції на протязі 5-7 днів.

Приготування робочих розчинів хлорного вапна з маточного розчину 10% концентрації.

Концентрація робочого розчину, %	Кількість маточного розчину, мл	Об’єм води, л	Призначення розчину
0,1	100	9,9	Для дезинфекції рук
0,2	200	9,8	Замочування термометрів
0,5	500	9,5	Для прибирання приміщень
1	1000	9	Дезинфекція санвузлів
2	2000	8	Замочування суден

Хлорамін Б являє собою кристалічний порошок білого кольору зі слабким запахом хлору. Містить 26% активного хлору. У воді розчиняється. Розчин готують безпосередньо перед застосуванням у чистій посудині шляхом розмішування за допомогою лопатки, відповідної кількості хлораміну до повного розведення у воді кімнатної температури. Теплі розчини хлораміну (40-50С) більш активні, активний хлор у них не втрачається.

Залежно від характеру дезинфекції об'єктів і ступеня забруднення застосовують водні розчини хлораміну різної консистенції.

Розчин хлораміну використовують для знезаражування при різних інфекціях, у тому числі при туберкульозі. Він широко використовується для знезаражування жилих і стаціонарних приміщень, дитячих, шкільних закладів, місць загального користування, меблів, білизни, посуду, предметів догляду за хворими, а також для обробки ран, промивання гнійних уражень, знезараження рук, рукавиць та неметалевих інструментів.

Активовані розчини хлоровмісних сполук широко використовують для дезинфекції. Активаторами можуть служити солі амонію(хлорид, нітрат або сульфат амонію) у співвідношенні 1:1 або 1:2, аміак (10% нашатирний спирт). Готують активний розчин безпосередньо перед використанням.

Приготування розчину хлораміну.

Концентрація хлораміну, %	Кількість сухого хлораміну, г	Об’єм води, мл
0.2	2	1000
1	10	990
2	20	980
3	30	970

Розчин хлораміну готують безпосередньо перед застосуванням. Теплі розчини (40 – 50 ^о С) є більш активні.

Гіпохлорит натрію - рідина з різким запахом хлору, містить 70% активного хлору розчиненого у воді. Легко розкладається на світлі, тому препарат зберігають в темних банках, закритих корками у темному місці. Розчин гіпохлориту натрію застосовують для грубої дезинфекції замість хлорного вапна. Для знезаражування при кишкових і крапельних інфекціях використовують 1%(по активному хлору) розчин гіпохлориту натрію.

При обробці приміщень застосовують одноразове зрошення з розрахунку 500мл/м при експозиції 1год. М'які речі, ганчірки змочують з розрахунку 4-5л розчину на 1кг сухої маси речей. При відсутності інших засобів 1% розчин речовин може бути використаний для знезаражування білизни(експозиція 1год), при тій самій нормі витрат. Щоб білизна після знезаражування не псувалася її ретельно полощуть у воді. Посуд без залишків їжі знезаражують шляхом його занурювання в 1% розчин на 1 год. Рідкі виділення та залишки їжі заливають нерозведеним гіпохлоритом натрію у відношенні 1:1. В зв'язку з сильною окисною дією препарату вироби з металу розчинами не обробляють. Ванни, унітази, раковини промивають 1 -2% розчином гіпохлориту натрію.

Хлоргексидин випускають у скляних банках по 500-1000мл; використовують водний, спиртовий або гліцериновий розчин.

Для знезаражування рук і операційного поля застосовують розчин препарату (20%) у 70% етиловому спирті у співвідношенні 1:40. Для обробки ран готують водний розчин(до 400мл перевареної холодної води додають Імл 20% розчину співвідношення 1:400). Для промивання порожнин тіла використовують водний розчин (1:1000). Після приготування розчину його стерилізують в автоклаві при Т-115 С протягом 30хв. Інструменти та прилади розчином дезінфікують занурюючи їх. Зберігають стерильні інструменти у водному розчині 1:1000, додаючи до нього 0,1% розчин натрію гідрокарбонату. Для дезинфекції операційних перев'язочних застосовують розчин 1:200 (тобто 20%).

Заходи безпеки при роботі з хлоровмісними розчинами:

• використовуйте гумові рукавиці, респіратори, халати, фартухи;

• після закінчення дезинфекції мийте руки з милом;

• при попаданні їх на шкіру та слизові оболонки ділянку зразу ж промивають чистою водою; при попаданні у верхні дихальні шляхи необхідно вийти з приміщення, прополоскати рот і носоглотку водою.