3. 4. Типові помилки в офіційно-діловому стилі

1. Неправильне вживання усталених словесних формул: відповідно до (а не відповідно з), згідно з (а не згідно до), протягом місяця ( а не на протязі місяця) тощо.

2. Уживання розмовної лексики: залікова книжка ( а не заліковка).

3. Надуживання іншомовними словами в документі: обговорення (а не дебати), узгоджувати ( а не координувати).

4. Неправильне відмінювання прізвищ: лекція проф.. В, Іваненка, а не Іваненко.

5. Надмірне вживання закінчення -у / -ю в давальному відмінку іменників чоловічого роду: ректорові а не ректору, викладачеві, а не викладачу. В українській мові є паралельні закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду: деканові – декану, студентові – студенту. Але в офійіно-діловому стилі перевагу віддають формам на -ові (-еві, -єві). У випадку вживання кількох іменників бажаною є варіантність: Деканові Іваненку Іванові Івановичу.

6. Неправильне вживання форм родового відмінка однини іменників чоловічого роду: документа ( а не документу), протоколу ( а не протокола)

7. Неправильне використання роду іменників, коли це стосується офіційної назви особи за професією: завідувач ( а не завідувачка), лектор ( а не  лекторка).

8. Неправильне узгодження прикметників з іменниками: досвідчений науковець Ольга Петрівна ( а не досвідчена науковець)

9. Недоречне вживання присвійних прикметників: наказ ректора, (а не ректорів наказ).

3. 4. Найважливіші риси наукового стилю

Науковий стиль має своїм завданням точно викласти наукову інформацію. Він обслуговує потреби науки, навчання та освіти. Основною функцією наукового стилю є пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості.

Цей стиль репрезентується такими жанрами, як монографія, підручник, наукова стаття, реферат, тези тощо.

Термінологічні лексиці властива інформативність. Терміни допомагають максимально стисло висловити свої думки. Без них не можна обійтися в наукових творах. Ступінь термінологізації наукових творів залежить від:

– характеру викладу;

– адресації тексту;

• ступеня володіння фаховою термінологією автора наукової праці.

Сучасним термінам наукового стилю властиві такі ознаки:

– вживання слів лише в прямому значенні, слів загальновживаних і слів-термінів;

– неозначена форма дієслова на –ти (програмувати, досліджувати);

– іменники з суфіксами –анн(я),-енн(я),-іінн(я): дослідження, розуміння;абстрактні іменник з суфіксами – ість: проникливість; -ств(о), зтв(о), цтв(о): новаторство, виробництво;відносні прикметники з суфіксами -ов-, -н-: бізнесовий, синусоїдний; віддієслівні прикметники на –льний замість активного дієприкметника на -учий (-ючий): узагальню вальний, коригувальний.

Науковці виділяють у науковому стилі три підстилі:

– власне науковий,

– науково-навчальний,

– науково-популярний.

Кожен з цих підстилів має:

• своє конкретне завдання,

• свого адресата,

• свій набір виражальних засобів,

• свої способи їх організації.

Власне науковий стиль обслуговує вчених, спеціалістів. Його завданням є якнайповніше, якнайточніше повідомити наукову інформацію і довести її новизну. Цей стиль відрізняється від інших:

• насиченістю термінів;

• використанням довгих складних слів, іншомовної лексики;

• тематично однорідні слова вживаються досить часто.

Власне науковий підстиль характеризується:

• частим використанням складнопідрядних речень (найчастіше – з підрядними означальними, додатковими, причини, наслідку);

• синтаксис відзначається строгою логічністю, книжністю;

• використанням вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином); пов’язують його з наступним викладом (по-перше, наприклад);

• переважанням розповідних речень, питальні речення вживаються при постановці проблеми, при полеміці;

• порядок слів прямий;

• частим використанням конструкцій з відокремленими зворотами;

• безсполучникові складні речення вживають переважно при переліку і класифікації.

Науково-популярний підстиль. Використовується коли виникає потреба широкої пропаганди досягнень науки, а також потреба в літературі, яка б у зрозумілі формі знайомила масову аудиторію (неспеціалістів) з досягненнями науки й техніки, зацікавлювала, залучала до активної діяльності в тій чи іншій галузі.

Основні завдання та функції науково-популярної літератури полягають у тому, щоб:

– не просто подати нову наукову інформацію, обґрунтувати її істинність (це функція наукової літератури);

– не тільки ознайомити з основами наук у формі, яка б сприяла засвоєнню цих основ як методу дальшого пізнання (це функція науково-навчальної літератури);

– привернути увагу нефахівця до актуальних проблем тієї чи іншої науки.

Привернути увагу – це значить, що автор має викласти нові наукові дані в доступній і цікавій формі. Цьому підпорядковані організація викладу, добір мовних засобів. Увага автора спрямована на те, щоб подати матеріал зрозуміло, тому хід викладу будується від простого до складного, від відомого до нового.

Для науково-популярного підстилю характерними є такі ознаки:

• інформація подають вибірково, а не в повному обсязі, без аргументації;

• наводять лише факти, положення, які непідготовлений слухач (читач) сприймає як істинні;

• якщо читач має певну підготовку, науковість викладу переважає над популярністю;

• образність, емоційність наукового тексту (використання метафор, епітетів, перифраз тощо).

Науково-навчальний підстиль виконує навчальну функцію. Він займає «проміжне місце між науковим на науково-популярним під стилем. Від першого його відрізняє трохи менша строгість викладу, менша докладність покликання на джерела, біль спрощена система доведень, що спрямована на більшу доступність інформації, обсяг якої визначає програма навчальної дисципліни. Від другого – менша художність, більша послідовність у викладі, строгість». (Цитую : Стиль і час. Хрестоматія. К., Наукова думка, 1983. – С. 136

Науково-навчальний стиль має за мету активізувати логічне мислення слухача (читача).

Мовні особливості: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції, повні речення, логічність, точність, обґрунтованість викладу.