Злочини у сфері банкрутства

Фіктивне банкрутство – злочин, передбачений ст. 218 Особливої частини КК України.

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина – засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі – караються штрафом від 750 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

• основний безпосередній – встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності.

Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і можу бути наслідком як прорахунків у господарській діяльності, так і з об’єктивних причин – несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераціональної економічної політики держави. тому сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Однак, у випадках, коли з цим фактом пов’язані певні суспільно небезпечні дії, можливою є і настання кримінальної відповідальності.

Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства.

Кредитори – будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов’язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги, включаючи і найманих працівників боржника.

Відповідальність за ст. 218 настає лише коли заява є офіційною. Як офіційну можна вважати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. Отже, офіційною вважається лише та заява, яка подана відповідним суб’єктом до господарського суду у письмовій формі і стосується порушення справи про своє банкрутство.

Фінансова неспроможність – це такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов’язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації).

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викладі у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов’язання.

Обов’язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків – завдання великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути завдано як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду завдану державі.

Суб’єкт даного злочину:

1) громадянин – засновник або власник суб’єкта господарської діяльності;

2) службова особа суб’єкта господарської діяльності;

3) громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Доведення до банкрутства – злочин, передбачений ст. 219 Особливої частини КК України.

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору – карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

• основний безпосередній - встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, і заподіяння внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це можуть бути:

• укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи угод;

• безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів;

• безпідставна передача третім особам майна чи уступка права вимоги до інших осіб;

• прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових витрат та збитків;

• заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства;

• невжиття заходів щодо захисту майнових прав юридичної особи (нез’явлення претензії, позову), якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій.

Обов’язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов’язаних суспільно небезпечних наслідків:

1) стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності;

2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору – має місце, коли шкода у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

Суб’єкт даного злочину:

1) власник (співвласник) суб’єкта господарської діяльності;

2) службова особа суб’єкта господарської діяльності, яка, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, має повноваження, необхідні для вчинення дій, передбачених ст. 219 КК.

Не може бути суб’єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотив – корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити інтереси третіх осіб.