Тема 4 модель поведінки споживача

1. Основні поняття і категорії

Аксіома впорядкованості (зіставності): для будь-якої пари наборів товарів “А” і “Б” є три вірогідних варіанти ран- жування: 1) набір “А” має перевагу над набором “Б”; 2) набір “Б” має перевагу над набором “А”; 3) набори “А” і набір “Б” оцінюються індивідом однаково (він байдужий до них).

Аксіома монотонності: збільшення обсягу (кількості) благ з додатною корисністю робить набір благ привабливі­шим для споживача, а збільшення благ з від’ємною корисніс­тю — менш привабливим.

Аксіома незалежності: задоволення споживача від спо­живання залежить лише від обсягу благ, які він може спожи­ти, і не залежить від обсягу благ, спожитих іншими спожива­чами. Це означає, що споживачу не властиві почуття заздро­щів та співчуття. Ці риси теорія поведінки споживача врахо­вує під час дослідження зовнішніх ефектів.

Аксіома ненасиченості: за інших незмінних умов спожи­вач надає перевагу набору, що має більшу кількість принайм­ні одного блага порівняно з іншими наборами.

Аксіома рефлексивності: будь-який споживчий набір не може мати переваги над таким самим ще одним. Це означає,

76

що індивід буде байдужим до вибору між двома однаковими наборами.

Аксіома транзитивності: якщо споживач надає набору “А” перевагу порівняно з набором “Б”, але набір “Б” для ньо­го має перевагу порівняно з набором “С”, то набір “С” не може мати переваги перед набором “А”.

Аксіоми уподобань — система припущень стосовно стан­дартних уподобань споживача.

Благо з від’ємною корисністю (антиблаго) — благо, неба­жане для споживача. Збільшення кількості такого блага у споживчому наборі зменшує сукупну корисність для спожи­вача.

Благо з додатною корисністю — благо, бажане для спо­живача. Збільшення кількості такого блага у споживчому наборі збільшує сукупну корисність для споживача.

Бюджетна лінія — всі можливі комбінації двох товарів, які може придбати споживач із певним рівнем доходу за за­даних цін. Описується рівнянням

Яу =—~^я_х. р р

у У

Бюджетне обмеження — можливості вибору споживача, обумовлені грошовими доходами та діючими ринковими ці­нами. Економічна інтерпретація бюджетного обмеження по­лягає в тому, що сукупна сума грошових витрат споживача не може перевищувати його дохід. Для двох товарів бюджет­не обмеження має формулу

І>Р_Х ■ Ях ^{+ Р}г' ву.

де І — грошовий дохід споживача; Р_х — ціна одиниці товару X; Ру — ціна одиниці товару У; Я_х — обсяг товару Х;Я_У — об­сяг товару У.

З властивостей стандартних уподобань споживача ви­пливає, що індивід має витрачати всі наявні гроші на спо­живання, тому бюджетне обмеження трансформується у рів­няння:

^{І = Р}х®х ^{+ Р}г®у

77

Гранична корисність — приріст сукупної корисності спо­живчого набору зі збільшенням обсягу споживання певного товару на одну одиницю. Наприклад:

мща, >=мтя,)=

o(Qx) o(Q_y)

Гранична норма заміщення (MRS) — показник, якою кількістю одного товару споживач готовий пожертвувати за­ради збільшення споживання іншого товару на одну одини­цю за незмінного рівня сукупної корисності споживчого ко­шика. Математично гранична норма заміщення виражається так:

MRS_xy = - '^^у при TU - const.

AQ_X

Вона вимірюється тангенсом кута нахилу кривої байду­жості у точці цього споживчого набору і виражається як спів­відношення граничних корисностей двох товарів:

A Q_y

MU,

MU,

Другий закон Госсена: враховуючи уподобання і доходи споживача, а також ціни на бажані для нього товари, мак- симізація корисності досягається тоді, коли корисність ос­танньої грошової одиниці, витраченої на купівлю будь-якого товару, не залежить від того, на який саме товар вона витра­чена. Математично цей закон виражається так:

М£/ Ми, Ми„

Р Р Р

X У N

де Ми_х, Ми_у, ..., Ми_м — граничні корисності товарів X, У, Ы; Р_х, Р_у, ..., Р_ы — ціни цих товарів.

Ефект доходу — реакція споживача на зміну реального доходу, що відбувається внаслідок зміни ціни товару.

Ефект заміщення — реакція споживача на зміну цін за незмінного реального доходу (рівня корисності). Завжди спрямований у бік, протилежний до зміни ціни.

78

Карта (кривих) байдужості — множина кривих байду­жості певного споживача.

Кількісний (кардиналістський) спосіб визначення ко­рисності — ґрунтується на припущенні, що споживач здат­ний знайти кількісну визначеність міри задоволення своїх потреб тим чи іншим економічним благом. У зв’язку з тим, що немає одиниці кількісного виміру корисності, то вчені до­мовилися використовувати умовну одиницю — “ютиль” (від англ. utility — корисність).

Корисність — суб’єктивне відчуття задоволення від спо­живання блага.

Крива байдужості — сукупність усіх споживчих наборів, які індивід із певними уподобаннями оцінює однаково (вони мають для нього однакову корисність).

Кутовий розв’язок — ситуація, коли оптимальний вибір споживача розміщений на одній з осей координат.

Неперервність — одна з властивостей уподобань спожива­ча, яка означає, що через будь-яку точку простору благ мож­на провести одну криву байдужості.

Оптимальний споживчий набір — споживчий набір, обравши який, індивід досягає максимальної корисності за наявних обмежень. Згідно з порядковою концепцією за стан­дартних уподобань такому набору властиві повне витрачання доходу на споживання та рівність граничної норми заміщен­ня і співвідношення цін товарів.

Оптимізаційна модель Лагранжа — метод оптимізації, за допомогою якого можна знайти оптимум за наявних обме­жень. Поширений у мікроекономіці для визначення опти­мальних станів розміщення обмежених ресурсів. Включає три кроки:

1. надання ресурсним обмеженням вигляду, коли рівнян­ня з одного боку дорівнює нулю G_x: g₁(x₁, ..., х_п) = 0; ...; G_k:g_k(x_v ..., х_п) - 0;

2. складання функції Лагранжа. Для цього вводять k но­вих змінних ..., X_k (множники Лагранжа), кожна з яких множиться на відповідне ресурсне обмеження, а результат додають до функції, екстремум якої визначають як

79