Т. Шибутані

Діапазон свободи дій будь-якого члена соціальної групи жорстко обмежений і контролюється суспільством. Слово «соціальний контроль» не завжди правильно розуміють. Звичайно термін «контроль» асоціюється в нас із застосуванням сили. Але фізичний контроль – лише невелика частина загальної картини. Людей розглядають як об'єкт соціального контролю перш за все тому, що вони невільні робити все, що їм заманеться.

Беручи участь у колективних діях, кожна людина повинна постійно пристосовуватися до вимог оточення. Вона змушена придушувати деякі свої імпульси або спрямовувати їх іншими каналами. Ці канали визначені обов'язками. Люди інтуїтивно відчувають, що є найбільш пристойним, і просто виконують свої обов'язки. Соціальні санкції необхідні лише тоді, коли навчання проходять новачки. Соціальний контроль пов'язаний зі збереженням поведінки у межах групових експектацій (очікувань) і базується на згоді.

Підтекст соціологічного підходу до вивчення людської поведінки полягає в тому, що люди рідко бувають ізольовані й рідко діють як незалежні агенти. Подих – це, мабуть, найменш детермінований волею процес, але навіть він виявляється об'єктом соціального контролю. Людина навмисне стримує задишку, якщо не хоче здатися слабкою, або навмисно зітхає, щоб виразити прикрість. Вона часто робить те, чого їй зовсім не хочеться. Контроль необов'язково включає насильство, оскільки люди беруть участь у групах, то на їхні дії накладаються різні обмеження.

Шибутани Т. Социальная психология. – М., 1969.

Питання для роздумів

1. Як розуміє Т. Шибутані термін «соціальний контроль»?

2. Для чого потрібні соціальні санкції і коли вони застосовуються?

3. Чи обов’язково контроль включає насильство? Якщо ні, то чому?

Завдання 9

Прочитайте фрагмент із наукового соціологічного тексту, дайте відповідь на питання для роздумів.

Б.Я. Петелін

Тільки в 90-ті роки в нашій країні було офіційно визнано, що існує організована злочинність. Правда, це стосувалося лише дорослих. Тим часом 40% правопорушень підлітків носить організований, груповий характер. За останні 30 років девіантна поведінка, що мала форму невинних забав, переросла у делінквентну. Змінилися соціальна характеристика й структура молодіжних угруповань. Колись вони нараховували 3 – 5 осіб, зараз – 50, 100 і більше. Так, у Казані наприкінці 80-х років скоєно 180 групових злочинів, у тому числі 50 випадків масових бійок «стінка на стінку» із застосуванням ножів, саморобної зброї й «арматури». В інших регіонах виявлено сотні злочинних угруповань.

Кількісна перевага ( п'ятеро – семеро на одного) дозволяє їм без страху (не зустрічаючи опору з боку жертви) і безкарно, (вік уберігає від кримінальної відповідальності) чинити розбійні напади, пограбування, хуліганські дії, квартирні крадіжки. Характерними є справи про «нальоти на Москву», що були організовані приїжджими молодіжними групами. Як правило, вони прибувають ранком і відразу, починають «бомбити»: чинять розбійні напади на московських однолітків, грабують і б'ють їх.

Криміногенні групи різняться ступенем організованості. У Татарії й Мордовії це «контори». Вони утворюються за місцем навчання, проживання або роботи. Їхні дії носять одноразовий, ситуативний характер. А є злочинні зграї, куди неповнолітні входять поряд з дорослими. На відміну від “контор”, зграї (групи «ризику», «бізнесу») мають ще більш серйозну антигромадську спрямованість і свою організацію, касу («общак»), з якої фінансують тих, хто потрапив за грати, в лікарню, а також похорони «своїх». Зграї очолює лідер, як правило, молодик віком 19 – 22 років. Далі йдуть «старі» («бойовики») 16 – 18 років і нарешті «шелуха» – 14-літні підлітки.

Петелин Б.Я. Организованная преступность подростков

// Социологические исследования. – 1990. – № 9.